Mir-knigi.info

Поїзд, що зник - Лапікура Валерій

Тут можно читать бесплатно Поїзд, що зник - Лапікура Валерій. Жанр: Полицейские детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mir-knigi.info (Mir knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Поїзд, що зник
Дата добавления:
17 март 2020
Количество просмотров:
375
Читать онлайн
Поїзд, що зник - Лапікура Валерій
Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Поїзд, що зник - Лапікура Валерій краткое содержание

Поїзд, що зник - Лапікура Валерій - описание и краткое содержание, автор Лапікура Валерій, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки mir-knigi.info

Валерій і Наталя Лапікури — в недавньому минулому популярні журналісти-політологи телеканалу УТ-1 (програми «Акценти», «Югославія. Мертвий сезон» та ін.) дебютують у новому для них жанрі — детектив у стилі ретро. У ваших руках — перша книга багатотомного серіалу «Інспектор і кава».

Інспектор Київського карного розшуку Олекса Сирота — не вигаданий персонаж. Офіцер з майже таким прізвищем, давній друг авторів, справді працював у столичній міліції в 70-ті роки тепер уже минулого століття. Це були часи, коли, за всіх гримас соціалістичного ладу, міліція, в усякому разі, краща її частина, чесно виконувала свій службовий обов'язок захисту простої людини від зазіхань злочинного світу. І не провина Олекси Сироти та його колег, що нині слово «мент» з напівжартівливого перетворилося в лайку.

Інспектор Сирота (точніше, його прототип) трагічно загинув наприкінці 70-х. Його друзі — Валерій і Наталя Лапікури — воскресили інспектора в своїх книгах.

Поїзд, що зник читать онлайн бесплатно

Поїзд, що зник - читать книгу онлайн бесплатно, автор Лапікура Валерій
Назад 1 2 3 4 5 ... 36 Вперед
Перейти на страницу:

Валерій Лапікура, Наталя Лапікура

Поїзд, що зник

Кавовий млинок

(необхідна передмова)

Кавовий млинок зі зламаною ручкою — ось і все, що перепало мені у спомин про Олексу Сироту. Решту його речей розтягли сусіди. Чому ніхто не накинув оком на цей витвір Єреванського заводу «Метиз» — дві причини. По-перше, культура мелення кави вручну обірвалась у Києві з остаточним встановленням радянської влади 1920-го року і надалі так і не відродилася. По-друге — зламана ручка. Мій друг Олекса Сирота, бувало, говорив:

— З вірменами ризиковано мати серйозну справу, бо щось та схалтурять. От візьмемо млинок: жорна гарні, а ручка — полова.

Млинок Сирота вициганив у когось із своїх знайомих. Вони через своє винятково гречкосійське походження мололи у ньому перець. «Село! І серце відпочине…» Але якраз отой присмак перцю згодом надавав Олексиній каві абсолютно неповторного смаку. Саме тому мій друг Сирота мужньо терпів тортури, які завдавав уламок ручки під час процесу мелення. Знайти щось милосердніше Олекса так і не спромігся. Що поробиш — у кожних часів свої дон-кіхоти і свої млини.

Ми познайомилися у високих коридорах колишньої Першої Київської класичної гімнази, нині — гуманітарного корпусу Національного університету на бульварі Шевченка. Мій філологічний факультет був, як і зараз, на третьому поверсі, а Олекса довбав класичну філософію на другому. «Троячка» з політекономії соціалізму, яку я одержав з третьої перездачі, за звичаями тих років назавжди перекрила мені шлях в омріяну науку. Я подався у другу найдревнішу професію — журналістику. Олекса Сирота, хоч і не конфліктував з марксистсько-ленінським вченням, однак зізнався якось, що залило воно йому сала за шкіру добряче. Замість аспірантури, куди його запрошували як відмінника навчання і члена парти виринув мій друг у лавах Київського карного розшуку Головного управління МВС УРСР по місту Києву. Як кажуть психологи, спрацював класичний «ефект Коті». «Ефект Коті» — назва феномену походить зі старого анекдоту про чоловіка, його дружину і її коханця. Оцей бахур, ледь не прилапаний на гарячому, встиг заховатися до шафи зі зразками парфумів славетної фірми «Коті» — чого вони були в квартирі коханки, то не головне. Суть у тому, що над ранок бідолаха вилетів із шафи з диким зойком: «Дайте швидше лайна понюхати!» Оце і є «ефект Коті».

Якщо хтось і досі не зрозумів, пояснюю. Найкращий спосіб позбутися згубного впливу на психіку п'ятирічного штудіювання теорій наукового комуністичного світогляду — це піти в менти. Або, як казали в часи нашої молодості, — в лягавку. Спровадиш у витверезник сотню-другу обриганих алкоголіків, збереш у мішок докупи дві — три «розтинанки», себто розітнуті злочинцями трупи; збагатиш свою пам'ять різноманітністю всіх матюків, які виробило людство, — зніме краще од баби-шептухи. В клінічних випадках, говорив Олекса Сирота, допомагає хороша ексгумація, бажано, в дощову погоду.

Олекса служив у карному розшуку в розпал епохи, яку називали «застоєм». Вона розпочиналась першим безкровним переворотом у Кремлі, а закінчувалась брудною кривавою війною в Афганістані. Семидесяті роки, брежнєвські часи…

Часи туалетного паперу, якого не було у продажу, бо він увесь йшов як «нехарчова добавка» у дешеву варену ковбасу, про яку і досі зі сльозою розчулення згадують ті, хто Леоніду Іллічу шнурки зав'язував. Часи, коли щороку дорожчала випивка, зникала закуска, зате вигадувались все нові й нові ордени. Часи, коли щовихідного було чиєсь професійне свято і День Радянської міліції посідав у табелі про ранги місце між Днем Радянської Армії і Міжнародним жіночим днем 8-го березня. Лягавим підфартило, бо сам зять Брежнєва служив у МВС, а його шеф Щолоков жив з генсеком у одному під'їзді на Кутузовському проспекті, 26.

Це були часи, коли міліцію, мов злочинців на етапі, контролювали дві установи: «відділи адмінорганів» компартійного апарату і зловісне КДБ. Роль цуцика, який з гавкотом бігав навколо, була доручена Прокуратурі СРСР. І не дай Боже тобі, чесному чи дурному менту, схибити на крок ліворуч або праворуч. Конвой стріляв без попередження. І не мазав!

Це були часи, коли за політичні анекдоти давали до п'яти років таборів, а вести щоденники було ще небезпечніше. Київський журналіст Валерій Марченко загинув у в'язниці саме через нотатки, які і не збирався публікувати. Тому нормальні люди покладалися на пам'ять. Зараз, коли від описаних мною подій минуло двадцять п'ять, а то і всі тридцять років, дещо може видатись нереальним, надуманим чи прикрашеним. Не знаю… Можливої Я над цим не замислювався. Я брав до рук старий кавовий млинок зі зламаною ручкою і знову чув іронічні інтонації мого друга Олекси Сироти, який кривився, долаючи опір куцого шматка металу, і казав:

— Яку ти звариш каву, залежить од того, як ти змелеш зерна.

Поїзд, що зник

Кажуть, рецепт так званої мармурової кави полягає в тому, що вершки не хлюпають у чашку, а обережно видушують з кондитерського шприца, опущеного в посуд на саме дно. Собача маячня! У мене особисто самі ці слова «мармур» чи «мармуровий» викликають єдину асоціацію: запльоване, переповнене людьми та кишеньковими злодіями київське метро.

З рецептів Олекси Сироти.

Ой ти машина, ой ти жалєзна,

Куди ж ти милого завезла?

Ой ти машина, ой ти гудочок,

Подай же, милий мій, голосочок!

Фольклор.

1

Я вже згадував колись, що мої зустрічі з Олексою Сиротою були переважно спонтанними. Так обох нас доля розставила на своїй шахівниці, що працювали ми неподалік один від одного — він на Богдана, а я на Хрещатику. Обидва любили каву, а дві чи три точки на весь Київ, де цю каву таки варили, а не паскудили, знову ж таки вмостилися навколо центральної магістралі. Другий поверх дієтичного гастроному, підземний перехід на тодішній площі Калініна, перейменованій до чергового ювілею в Жовтневої революції, закуток у «Кулінарії» та ще кав’ярня в готелі «Дніпро». От і всі місця, де київські кавомани могли одержати своє маленьке задоволення. Що поробиш! Київ сімдесятих у цьому відношенні ганебно програвав Ужгороду, де каву, справжню каву, — «експрес»! — варили і подавали мало не на кожному кроці. Щоправда, не в порцелянових чи керамічних чашках, а в звичайнісіньких скляних гранчаках. Бо порядний посуд крали польські туристи і заїжджі з Росії. Проте, кава у гранчаку все одно була стовідсотково справжнісінькою і навіть парувала. Так то ж в Ужгороді! На той момент у них в Закарпатті радянська влада існувала ледь-ледь тридцять років. А у нас, над Дніпром? Не встигли до тисяча дев’ятсот сімнадцятого року в Києві набудувати кав’яреньок з кафешантанами включно по всьому Хрещатику і прилеглих вулицях, як приперся з революційного Пітера матрос Желєзняков верхи на своєму бронепоїзді і почав шмаляти по всій цій красі з трьохдюймовок!

Пригадую, коли ми з Олексою добряче набирали в чуби, то починали співати дуетом старовинну блатну ростовську: «Я просто вор, мой стаж с семнадцатого года и воровать я начал с давних детских лет, когда на Балтике красавица «Аврора» шмаляла в Зимний, выбивая в ём кадет…» В цьому, напевне, і полягала переможна хода Великої Жовтневої революції: в столиці лупили по Зимовому палацу із шестидюймовки, а в провінції, відповідно, вдвічі меншим калібром по кав’ярням. Часом думається: а якби кава від природи була не чорною, а червоною — чи врятувало б це її від пролетарського гніву?

Хоча — з іншого боку, тоді, в середині 70-х у Єревані в численних кав’ярнях не просто варили «сурдж», себто хорошу каву по-вірменськи, а й змагалися один перед одним — у кого смачніша. Тож єреванське жіноцтво без перешкод віддавалося улюбленій справі — ворожінню на кавовій гущі. Дивна річ! У них там, у Вірменії радянську владу впровадили фактично водночас із нами, українцями. На додачу віддали туркам священну гору Арарат, а от знищити культуру кавопиття і коньяковаріння (до речі, а коньяк варять чи гонять?) так і не змогли.

Назад 1 2 3 4 5 ... 36 Вперед
Перейти на страницу:

Лапікура Валерій читать все книги автора по порядку

Лапікура Валерій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Поїзд, що зник отзывы

Отзывы читателей о книге Поїзд, що зник, автор: Лапікура Валерій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mir-knigi.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*