Вона взяла вудку, принаду й пішла берегом. Я приклав до очей бінокль. Вацек Краватик з Бороданем поставили на палубі яхти тапчани, біла дама лежала на ковдрі на даху кабіни й засмагала. Вацек з Бороданем про щось розмовляли, жваво жестикулюючи. Може, сварилися.
«Я багато дав би, тільки б дізнатися, за що вони сваряться», — подумав я.
Устромив руку у воду. Віяв міцний вітер, було холодно, але вода здавалася теплою. Я роздягнувся, залишившись тільки в плавках. Пірнув і плив під водою до яхти, поки вистачило духу. Потім обережно вистромив голову, щоб ухопити в легені повітря і подивитися, чи не помітили мене з яхти.
Але побоювання були марні. Бо я плив до корми, а Вацек Краватик і Бородань сиділи спереду. Мене могла помітити лише біла дама на даху кабіни, але й вона не дивилася сюди. Здавалося, що її захопила сварка між Вацеком і Бороданем,
Я знову пірнув у воду і виплив уже поблизу яхти. Хвилі були великі, іноді вони ринули над моєю головою і вкривали мене білою піною. Щоб трохи відпочити, я ліг на хвилі, й вони підкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого віконця каюти і притулився до слизьких дощок корпусу яхти.
Бородань сердито казав Краватикові:
— Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумієш?
Вацек відповідав:
— Хлопчисько обіцяв принести сьогодні карту. Завтра вже заходимось ловити.
— А як не принесе?
— Хіба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п'ять тисяч. Він із шкури вилізе і з-під землі добуде нашу карту.
— А може, повідомити міліцію? — роздумував Бородань. — Міліція скоріше від Франека знайде злодія.
— Міліція? — занепокоївся Краватик.
— А що тут такого? Карта це карта, нам же повертають украдені речі.
— Не про це мова. Мені здається, що в Чорного Франека більше шансів дістати цю карту. Адже він, мабуть, знайомий з усіма розбишаками на озері. І він легко домовиться з ними, надто коли пообіцяє їм трохи грошей. Я вважаю, що слід набратись терпіння. Діяти почнемо завтра.
У цю мить Вацек Краватик устав з тапчана.
— Поглянь! — закричав до Бороданя. — Якась велика туша пливе під водою.
Він перехилився через борт, стежачи за тінню риби в озері. І побачив, що я притулився до корпусу.
— Що ви тут робите? — вереснув він. — Ви підслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обікрасти?
У мене язик прилип до піднебіння.
— Відпочиваю, — пробелькотів я.
— Як це відпочиваєте? Тут?
— Я плавав. Але велика хвиля, і я знесилів. І вхопився за яхту, щоб відпочити. Зараз попливу до берега.
З палуби вихилилась і Едіта.
— Добрий день, — привіталась вона. — Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип'єте чогось гарячого?
Вона була дуже мила. А це викликало підозру в Бороданя.
— Звідки ти знаєш цього добродія? — гостро спитав він.
Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.
— Чи не про цього типа розповідав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке…
Біла дама й далі була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:
— Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?
Я випустив з рук вікно кабіни, ногами відштовхнувся від корпусу.
— Хай іншим разом! — гукнув я.
Щосили вимахуючи руками, я плив до берега, а вони стояли на палубі й підозріливо дивилися на мене.
На мисі Судака сиділа Марта й тримала в руках мій бінокль.
— Спіймалися, — сказала вона мстиво. — Дуже негарно підслуховувати.
Повіяв вітер, і я аж затрусився від холоду. Цокотячи зубами, схопив одяг і заліз у кущі. Коли повернувся на берег, усе ще тремтів, а дівчина дивилась на мене майже з задоволенням.
— У вас буде нежить, — сказала вона. А потім сердито тупнула ногою. — Ви послали мене по рибу, а самі…
— Що «самі»? — прикинувся я здивованим. — Хіба вже мені заборонено купатися в озері? І хіба я посилав вас по рибу?
Вона похитала головою.
— Ви купалися? На такому холодному вітрі? Мені відразу здалося щось не так, коли ви не пішли зі мною по рибу. Я вернулася з півдороги і дивлюсь, а ви вже коло яхти. Поглянула в бінокль і побачила, як ви причаїлись під бортом. Ну, вже і обличчя були в Краватика й Бороданя, коли вони вас помітили. То про що ж вони розмовляли? — спитала вона серйозно.
Не було сенсу гратися з нею в «куцу бабу».
— Чорний Франек ще не приніс їм карти. Вони починають нервуватися.
Марта на мить замислилась.
— Та карта справді дуже потрібна вам?
— Може, і я хочу стати князем спінінгу?.. .
— Я покажу вам місця, де найкраще ловиться щука, короп, плітка, краснопір, вугор. Чи й після цього вас цікавитиме карта Вацека Краватика?
— На жаль, так.
— Ви не скажете мені, чому?
— Ні.
— Мені перехотілося рибалити. Повертаймося, — сказала вона ображено.
Я слухняно сів у човен. Дівчина не обізвалася до мене й словом, поки ми пливли на той берег. Навіть коли я вистрибнув поблизу свого намету, вона не сказала, чи ще колись відвідає мене. Тільки махнула рукою на прощання.
Однак у мене було передчуття, що ми ще не раз зустрінемося і, мабуть, за цікавих обставин.
