Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич

Автоматичні пістолети з комплектом отруєних та розривних куль… Начебто із зброєю все гаразд…

Іполитов торкнувся кобури на пасі. Так, він матиме кілька пістолетів, ті, що у валізі, й “вальтер”, нікельований офіцерський “вальтер”, безвідмовну й красиву зброю, — Іполитов знав, що деякі радянські офіцери мають такі трофейні пістолети, носити їх вважалося якоюсь мірою шиком.

Схилився над другою валізою, перебрав її вміст уже не так старанно, хоча в глибині душі розумів, що ця валіза має не менше значення. Радіостанція, комплект незаповнених бланків різних радянських установ, паспорти, дипломи, посвідчення… Близько півмільйона карбованців радянських грошей. “Молодець, Валбіцин, — подумав, — досконало знає свою справу”.

Здається, тільки подумав про Валбіцина, а той уже, відтиснувши Кранке, також схилився над валізою. Почав пояснювати, наче робив це вперше й Іполитов ніколи не бачив цих пристосувань:

— Оце комплект літер і складальна каса. Ручний металевий прес для паспортів, металеві штампи польових пошт, печатки та штампи різних радянських військових частин… Сподіваюсь, ви не забули, як користуватися штампами?

Менторський тон Валбіцина розлютив Іполитова, і він закрив валізу, мало не прищемивши довгі пальці інструктора. Обернувся до Кранке.

— Так, тепер я переконався, що все гаразд, — мовив, наче був не звичайним агентом-диверсантом, а принаймні інспектором головного управління імперської безпеки.

Кранке догідливо нахилив голову, ще раз присягнувши розквитатися з цим нахабою в разі благополучного його повернення.

— Що ж, панове, — запропонував, — із справами покінчено, рушаймо.

Всі пожвавішали в передчутті бенкету. Валбіцин потер руки й поплямкав губами, буцім уже вихилив першу чарку й відчув, як приємно обпалив коньяк його шлунок. Іполитов накинув плащ — ніхто навіть мигцем не повинен побачити його в формі радянського майора, — й товариство попрямувало до автомобіля.

їм відчинила не покоївка, а сама Судова. Вона вже кілька днів обношувала форму молодшого лейтенанта Червоної Армії і тому перебувала в поганому настрої.. По-перше, їй взагалі не подобався формений одяг — віддавала перевагу сукням з великим декольте, вважаючи, що саме ці її жіночі принади найбільше подобаються чоловікам. По-друге, мала зло на Краусса й Кранке за те, що зробили її лише молодшим лейтенантом. Десь у глибині душі розуміла, що вони мають рацію, що їм видніше, зрештою, скільки їй носити ці кляті погони, виконають завдання і назад, але ніяк не могла пересилити себе. Ну, невже так важко начепити на погони ще дві зірочки? Була б вона тоді старшим лейтенантом і з більшою повагою ставилась би до самої себе. Та й медаль видали лише одну — “За участие в обороне Ленинграда”. Он Іполитову яку відзнаку повісили! Вранці, коли Іполитов ще спав, Сулова зняла з його гімнастерки орден і приміряла собі. Точно, красиво, жінці взагалі личать усілякі прикраси, невже ті тупі діячі з “Цепеліну” не розуміють цього?

Побачивши вишукане товариство, яке завітало до їхнього особняка, Сулова поправила гімнастерку, щільніше затягнувши пас. Єдина перевага військового одягу — пас. Коли його затягуєш, трохи скрадаються вже не бездоганні форми.

Краусс пройшов до телефону, а Сулова з покоївкою заходилася поратися коло столу. Чоловіки не стали даремно витрачати час — Валбіцин який вважав себе тут уже зовсім своїм, попрямував до бару й витягнув з нього одразу три пляшки, ніжне притиснувши їх до грудей.

— На всі смаки, шановне товариство, — вигукнув урочисто, — коньяк, горілка й навіть віскі! І звідки цей Краусс дістає віскі?

— З Ірландії, — пояснив Кранке й забрав у Валбіцина пляшку. — А також через Швецію. — Він налив собі півсклянки жовтуватого напою, розвів, як годиться, содовою водою, і з відразою дивився, як Валбіцин спорожняє мало не повну склянку коньяку. Що й казати, східний варвар — хіба так п’ють коньяк? Та ще й марочний, французький? Його треба смакувати, гріта в долонях, а він…

Зайшов Краусс, також налив собі повну склянку й вихилив до дна точно так, як східний варвар. Хоча, подумав Кранке, чого чекати від Краусса? Звичайний вискочень-есесівець. Правда, він, Кранке, носить мундир гауптштурмфюрера, але він вступив до СС з суто тактичних міркувань, в душі він лишається, як і був, фон Кранке, а цей довгий молодик Краусс, котрий аж на щабель обігнав його, і тепер не відрізняється від дрібного невихованого крамаря.

Краусс вдоволено, навіть самовдоволено посміхнувся і обвів присутніх урочистим поглядом.

— Щойно розмовляв з обергрупенфюрером Кальтенбруннером, — мовив багатозначно, назвавши навіть звання начальника РСХА, наче ніхто тут не знав цього.

Кранке одірвався од віскі й з цікавістю зиркнув на Краусса. Що доповів штурмбанфюрер Кальтенбруннеру? Одразу заспокоївся: звичайно, нічого поганого. В основному він сам відповідає за операцію, принаймні більше, ніж Кранке, й зацікавлений, щоб усе, пов’язане з нею, виглядало добре.

Справді, витримавши паузу, Краусс повідомив:

— Я інформував обергрупенфюрера, що початок операції призначено на завтра, і одержав згоду. Більше того, Кальтенбруннер наказав передати геру Іполитову, — Краусс поштиво нахилив у його бік голову, — що в разі удачі на нього чекають найвищі нагороди рейху. Він сам, клопотатиметься перед фюрером. — Краусс зупинився на кілька секунд і ще налив собі коньяку. — Нагороджені будуть усі учасники операції, — мовив так, наче вже одержав черговий хрест. — Вип’ємо за це, панове.

Валбіцин почав наливати коньяк. Кранке викинув угору руку.

— Хайль Гітлер! — вигукнув.

Це було не дуже своєчасно, бо всі тримали склянки в правицях, довелося ставити їх або перебирати в ліву руку, але, зрештою, все обійшлося, випили до дна в урочистому мовчанні.

Ковтаючи шампанське, Іполитов мимоволі обвів усіх зневажливим поглядом.

“Вороняччя, — подумав. — Зібралося і вже ділить нагороди. А я мушу заробляти їх…”

Злість укотре вже закипіла в ньому, хотів кинути щось різке, але до кімнати зазирнула покоївка й повідомила, що стіл накритий. І всі попрямували до їдальні, жваво перемовляючись, урочисті й радісні, наче вже одержали нагороди рейху.

24

Полковник Карий приїхав на імпровізований аеродром за Квасовом у другій половині дня. Бобрьонок доповів йому, що для прийняття ворожого літака все готове. Карий попросив води і, напившись, повідомив- уночі надійшла радіограма з “Цепеліну”— о другій ночі слід запалити вогнища. Гітлерівці підтверджували, що літак приземлиться саме сьогодні вночі.

— Ніяких додаткових інструкцій агентам? — запитав Бобрьонок.

— Ні. — Полковник мочив, наче читав радіограму: — Чекайте літак шостого. О другій ночі запаліть вогнища. — Нараз посміхнувся самими очима й додав зовсім іншим тоном: — Усе, товаришу майор, сьогодні вирішальна ніч, тепер усе залежить од вас, від того, як зустрінете дорогих гостей.

Підійшов Толкунов, козирнув полковникові — видно, почув лише кінець речення, бо мовив:

— Ми готові, а чи прилетять?

— Сьогодні вночі.

Капітан заперечив:

— Уночі може піти дощ або щось зміниться.

Бобрьонок осудливо подивився на нього: що за манера — завжди в усьому сумніватися… Сказав упевнено:

— Синоптики обіцяють гарну погоду.

— Е-е… синоптики… — махнув рукою Толкунов, недвозначно висловивши своє ставлення до метеослужби.

Полковник поклав край його сумнівам.

— Гадаю, що німці прилетять таки сьогодні. Точніше завтра вночі. Показуйте, що у вас робиться.

Карий попрямував до майданчика, підготовленого для посадки літака, і майор, несхвально зиркнувши на Толкунова, подався за ним.

Нараз Карий зупинився і зірвав якусь рослину. Підкликав капітана:

— Що це?

Толкунов лише похитав головою.

— Не займаюсь… До речі, здається, це не входить до обов’язків розшукувача.

— Точно, не входить, і я знаю, що справ у вас багато. А зветься вона чистотілом, або бородавником, подивіться, яка яскрава жовта квітка.

Толкунов зиркнув на квітку гостро, наче на підкинуту в повітря консервну банку. Бобрьонкові здалося, що потягнеться зараз за пістолетом, але капітан лише знизав плечима.