Annotation
Як швидко плине час! Із кожною новою книжкою про Гаррі Поттера сотні мільйонів читачів у світі дорослішають разом з головним героєм. Наш Гаррі, здається, закохався… А тим часом темні сили на чолі з Лордом Волдемортом отримують могутню підмогу…
Джоан К. Ролінґ
Джоан Кетлін Ролінґ
- РОЗДІЛ ПЕРШИЙ -
- РОЗДІЛ ДРУГИЙ -
- РОЗДІЛ ТРЕТІЙ -
- РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ-
- РОЗДІЛ П'ЯТИЙ-
- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -
- РОЗДІЛ СЬОМИЙ -
- РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ -
- РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ -
-РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ-
- РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ-
- РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -
- РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ -
- РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ -
- РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ -
- РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ -
- РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ-
- РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ -
- РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ -
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ -
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ -
-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ-
-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ-
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ-
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ -
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ-
-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ-
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ -
-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ-
- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ -
Джоан К. Ролінґ
Гаррі Поттер і напівкровний принц
(Гаррі Поттер - 6)
Як швидко плине час! Із кожною новою книжкою про Гаррі Поттера сотні мільйонів читачів у світі дорослішають разом з головним героєм. Наш Гаррі, здається, закохався… А тим часом темні сили на чолі з Лордом Волдемортом отримують могутню підмогу…
UxA-olik
«Гаррі Поттер і напівкровний принц»: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА;2007
ISBN 966-7047-29-6
Анотація
Як швидко плине час! Із кожною новою книжкою про Гаррі Поттера
сотні мільйонів читачів у світі дорослішають разом з головним героєм.
Наш Гаррі, здається, закохався… А тим часом темні сили на чолі
з Лордом Волдемортом отримують могутню підмогу…
Джоан Кетлін Ролінґ
Гаррі Поттер і напівкровний принц
Моїй чарівній донечці
Маккензі присвячую
її друковану сестру
- РОЗДІЛ ПЕРШИЙ -
Інший міністр
Наближалася північ, а прем'єр-міністр усе ще сидів у своєму кабінеті, читаючи довжелезну доповідну записку, зміст якої прослизав крізь його мізки, не залишаючи й сліду. Він чекав дзвінка від президента однієї далекої країни, гадаючи, коли ж той сіромаха зателефонує, і відганяв прикрі думки про цей довгий, тяжкий і виснажливий тиждень, тож у голові вже не залишалося місця ні для чого іншого. Що дужче старався прем'єр-міністр зосередитись на сторінці з друкованим текстом, то чіткіше йому уявлялося зловтішне обличчя його політичного опонента. Цей опонент світився того дня у випусках новин, і не просто перелічував усі ті жахіття, що сталися за минулий тиждень (ніби комусь ще треба було про них нагадувати), а й пояснював, що єдина їх причина-помилки уряду.
Пульс прем'єр-міністра частішав від самої думки про такі звинувачення, бо були вони несправедливі й безпідставні. Ну як його уряд міг передбачити, що той міст обвалиться? Це просто обурливо припускати, ніби на утримання мостів не виділялося достатніх коштів. Та ж міст не простояв і десяти років, і найкращі фахівці не могли пояснити, чому він розколовся, кинувши на дно річки десятки автомашин. А як можна натякати на те, що оті два жахливі й скандальні вбивства були скоєні через брак поліцаїв? Або на те, що уряд мав якось передбачити той дивний ураган на заході країни, що приніс стільки лиха людям і майну? А хіба це його провина, що один його заступник, Герберт Чорлі, дозволив собі цього тижня вдатися до невідповідних дій, і тепер, звільнений з посади, значно більше часу проводитиме зі своєю родиною?
- В країні панує зловісна атмосфера,-сказав тоді на завершення опонент, ледве приховуючи вдоволену посмішку.
Так воно, на жаль, і було Прем'єр-міністр і сам це відчував; люди справді здавалися сумнішими, ніж звичайно. Навіть погода була бридка; якась прохолодна мряка посеред липня… щось було негаразд, щось було не так…
Він перегорнув другу сторінку доповідної записки, побачив, яка вона довжелезна, і кинув цю дурну роботу. Потягся й похмуро обвів поглядом свій кабінет. Це було гарне приміщення з чудовим мармуровим каміном, розташованим навпроти високих вікон, наглухо зачинених через несподіване похолодання. Прем'єр-міністр ледь-ледь здригнувся, встав і підійшов до вікна, вдивляючись у мряку, що тиснула на шибки. І тоді, стоячи спиною до кімнати, почув ззаду легеньке кахикання.
Він завмер, опинившись віч-на-віч із власним переляканим віддзеркаленням у темній шибці. Він знав це кахикання. Чув його раніше. Повільно-повільно обернувся до порожньої кімнати.
- Агов? - сказав він, намагаючись надати голосові більшої сміливості, ніж відчував.
На якусь мить він майже повірив, що ніхто не озветься. Однак йому негайно відповів чіткий і рішучий голос - так, ніби хтось зачитував підготовлену заздалегідь заяву. І лунав він - а прем'єр-міністр знав це; щойно почув кахикання - з вуст схожого на жабу чоловічка у довгій сріблястій перуці, зображеного на маленькій брудній картині, написаній олією, що висіла в далекому кутку приміщення.
- Маґлівському прем'єр-міністрові. Терміново потрібно зустрітися. Прошу відповісти негайно. З повагою, Фадж. - Чоловічок на картині питально поглянув на прем'єр-міністра.
- Е-е,-озвався прем'єр-міністр, - послухайте… зараз не найкращий для мене час… розумієте, я чекаю телефонного дзвінка… від президента з…
- Це можна перенести, - миттю відповів портрет. Серце в прем'єр-міністра стислося. Цього він і боявся. -Але я справді волів би поговорити…
- Ми влаштуємо так, щоб президент забув подзвонити. Замість сьогодні - він зателефонує завтра, - пояснив чоловічок- Прошу негайно відповісти панові Фаджу.
- Я… ох, добре, - кволо вимовив прем'єр-міністр. - Так, я зустрінуся з Фаджем.
Він поспішив до письмового столу, на ходу поправляючи краватку. Ледве встиг сісти й надати обличчю, на його думку, спокійного й безтурботного виразу, як за решіткою порожнього мармурового каміна спалахнув яскраво-зелений вогонь. Намагаючись не виказати ані найменшого подиву чи тривоги, прем'єр-міністр спостерігав, як у вогні з'явився тілистий чолов'яга, що крутився швидко, мов дзиґа. За кілька секунд той уже ступив на вишуканий антикварний килим, стріпуючи попіл з рукавів довгої в тонку смужку мантії. У руках прибулець тримав зеленого капелюха-котелка.
- О…, пане прем'єре, - Корнеліус Фадж простяг руки у вітальному жесті, - радий знову бачити вас.
Прем'єр-міністр не спромігся щиро відповісти на це привітання, тому промовчав. Його анітрохи не втішила зустріч з Фаджем. чиї випадкові з'яви. достатньо тривожні самі по собі, найчастіше означали, що зараз він почує щось дуже неприємне. До того ж, вигляд у Фаджа був помітно виснажений. Він схуд. полисів, посивів, а його обличчя було якесь зіжмакане Прем'єр-міністрові вже траплялося бачити політиків з подібним виглядом, і це ніколи не віщувало нічого доброго.
