— Пильнуватиму, доне Дієго, не турбуйтесь.
— Чого ж ми стоїмо? — спохопився капітан. — Ви сідайте, ваша високість. — Він підсунув Феді глибоке шкіряне крісло. — І ти, Адальберто, сідай.
Вони повели розмову про випадок з Педро. Тим часом Федя з цікавістю оглядав каюту.
Стіни, крім килима зі зброєю, прикрашали гобелени. На одному з них — два лицарі в латах на конях зі списами наперевіс мчали назустріч один одному. Віддалік — химерної форми вежі замку. Праворуч у кутку каюти— широке дерев'яне ліжко. На ньому розкішний з важкого синього оксамиту балдахін. А коло дверей — висока довга, обкована залізом скриня. Над нею венеціанське дзеркало у розкішній позолоченій рамі. Посередині великого дубового столу срібне розп'яття Ісуса Христа.
— Отож, не подумали ми з тобою, коли наймали Педро, — закінчив свою розповідь капітан.
— Це та-ак… — задумливо протяг Адальберто. — Коли до слова, то він одразу мені не сподобався, хоч і знає своє діло…
— Треба за ним наглядати, людина він ненадійна.
Адальберто вже хотів було вийти, коли Дієго поклав перед ним коробку сірників.
— Що це, по-твоєму?
Моряк покрутив коробку і знизав плечима.
— Ти ж в університеті вчився, книжки он читаєш, подумай, — наполягав капітан і додав — Ет, дивись сюди.
Він загасив свічку, а потім тернув сірником.
На обличчі в Адальберто відбились одночасно і острах, і захоплення.
— Доне Дієго, невже Гуго нарешті вдалося одержати чарівний вогонь? — промовив він, коли Дієго запалив свічку.
— Ха-ха, Гуго, — засміявся капітан, — цей ледар і дармоїд тільки годує нас обіцянками. Он уже стільки коптить над своїм філософським каменем, а все намарне. Його щастя, що на астрології він кумекає, а то годував би акул… Чарівні палички дав герцог.
Тепер уже пілот з неприхованою цікавістю взяв до рук коробку та висипав сірники на стіл.
— Можна, я добуду вогонь? — спитав він у капітана.
Той задумався.
— Що ж, візьми один, — згодився Дієго, — тільки тобі це обійдеться в один кастеляно.
— Схаменися, доне Дієго! Це ж п'ятсот сорок мараведі — шість свиней на ярмарку в Севільї!
Між капітаном і Адальберто розгорівся торг: пілот пропонував тільки половину запропонованої суми.
Федя сидів мовчки. Йому було дивно й незрозуміло, як це за один сірник дон Дієго може правити вартість шістьох свиней!
Нарешті капітан і Адальберто зійшлися на чотирьохстах мараведі з умовою, що цю суму буде вирахувано з платні пілота.
Капітан підсунув до себе розрахункову книгу, тицьнув гусяче перо у велику бронзову чорнильницю.
— Тьху, стонадцять чортів, — вилаявся він, — чорнило зовсім висохло. Ніанг, де в нас пляшка з чорнилом?
— Візьміть мою самописку, — чемно запропонував Кудряш, простягаючи капітанові авторучку.
Дієго, мабуть, боячись якоїсь халепи, обережно взяв ручку.
— Але даруйте, як же нею писати? — розгублено спитав він.
— Дуже просто, — Федя натиснув одну кнопку. — Ось, будь ласка, писатиме зеленим. А хочете червоним, прошу, натисніть червону кнопку… Можна синім, тоді ось тут…
Зачудуванню капітана й пілота не було меж. Вони, мов діти, вертіли в руках авторучку, як незвичайну іграшку.
Капітан спробував писати всіма шістьма стрижнями. Ось він нарешті вивів каліграфічним почерком у книзі: «Утримати з сеньйора Адальберто за чарівну паличку чотириста мараведі» — і повернувся до Феді:
— Скільки ви хочете за вашу самописку! Десять кастеляно? Двадцять? Мені не жаль…
Федя вже пошкодував, що витяг авторучку. Чого доброго, ще й Адальберто почне торгуватися. Та й, крім того, Феді зовсім не хотілося позбутися ручки.
— Даруйте, але я не можу, — промовив він. — Це подарунок мого батька, він дорогий мені як пам'ять… — Тут хлопчикові стало сумно: де зараз батько, що з ним?
— Коли так, — важко зітхнув капітан, — я не стану більше про це говорити. — Він неохоче повернув авторучку.
Якийсь час у каюті панувала важка тиша. Капітан спохмурнів, він був незадоволений відмовою Феді. Мовчав і Адальберто. Очевидно, він почував себе незручно, бо вертів у руках коробку з сірниками. Та ось його увагу привернула сірникова етикетка.
— Яка чарівна мініатюра! — вигукнув пілот, цмокнувши язиком. — Бачу руку справжнього майстра. Так намалювати гармату…
Федя розсміявся. На етикетці був звичайний пилосос «Чайка».
Тепер до етикетки придивився і капітан.
— Гм… — мгукнув він уже примирливо і спитав: — А далеко стріляє ця гармата? Якими ядрами — залізними чи кам'яними?
Феді не хотілось морочити їм голову.
— Це зовсім не гармата, а пилосос, — спокійно пояснив він.
— Пилосос? — здивовано вигукнули капітан і Адальберто. — Навіщо він?
Федя зморщив лоба: як би їм пояснити?
— Ну, розумієте, машина така… Щоб висмоктувати пилюку з килимів, з меблів… Увімкнеш штепсель у розетку, і все — пилосос працює…
Він тут же подумав: «Це ж треба роз'яснювати, що таке штепсель і розетка, а їм же невтямки, що існує електрика…»
І все ж хлопчик спробував пояснити, як працює електростанція, що таке турбіна, генератор, постійний і змінний струм, напруга… Одначе лавина нових і нових питань зовсім захлюпнула Федю. Він махнув рукою і замовк.
Капітан і пілот ввічливо кивали головами, та видно було з їхніх очей, що вони не вірять, ніби електричний струм може бути одним з видів енергії.
Тільки тепер Кудряш по-справжньому зрозумів, що таке електрика для людства. От раптом зник би електричний струм у Києві. Все навколо поринуло в темряву: вулиці, бульвари, будинки, майдани. Згасли неонові вогні реклам, зачинились двері кінотеатрів, клубів, палаців культури, перукарень, магазинів… Темними громаддями стояли б мовчазні заводи і фабрики. Зупинилися б трамваї, тролейбуси, метро, замовкли телефони, згасли екрани телевізорів… Усе б завмерло й заніміло без електричного струму… А недавно ж була така катастрофа у Сполучених Штатах Америки, він сам читав про це в газеті. Несподівано Нью-Йорк і кілька штатів, що прилягають до нього, пірнули в темряву, сталася аварія на великій електростанції. Людей охопила паніка, були навіть жертви. А збитки становили мільйони і мільйони доларів…
Який чудесний і невтомний працівник — електричний струм! Від Калінінграда до Владивостока рухає він важкі поїзди, дає життя верстатам, плавить сталь, добуває алюміній, нікель, хром, титан, вольфрам… А в науково-дослідних інститутах? Взяти хоч би електронні мікроскопи — вони дають збільшення в сотні тисяч і навіть мільйони разів… Та що мікроскопи! Електронно-лічильні машини за секунди і хвилини здійснюють такі обчислювальні операції, що людині не вистачило б і цілого життя, аби зробити їх…
Електрика… Завдяки їй сотні тисяч гектарів посушливих земель у Середній Азії, Поволжі, на Україні стали квітучими садами… «Еге, тут, як станеш усе перелічувати, — подумав Федя, — то взагалі не дійдеш до кінця.
Взяти хоч би побутові речі — холодильник, пральну машину, магнітофон…»
Хлопчик, мабуть, ще довго розмірковував би про це, та капітан смачно позіхнув і сказав:
— Гадаю, час уже й перепочити. Ви не заперечуєте, герцог?
Адальберто розкланявся і вийшов з каюти. Федя відчув, що втомився, надто багатий на події був день.
Розділ одинадцятий
„БАЛЬЗАМ ГАЛЕНА"
Тільки-но за пілотом зачинились двері, як Дієго сказав:
— Ви, герцог, лягайте в ліжко, а мені Ніанг постелить на скрині.
Федя став відмовлятись.
— Ні, ні, ви мій гість, — замахав руками капітан, — прошу вас, влаштовуйтесь.
Федя швидко роздягся і шмигнув під важку оксамитову ковдру. Тут він помітив, що Ніанг простелив біля порога якесь ганчір'я і вклався там.
— Доне Дієго, — запропонував Кудряш, — хай Ніанг лягає до мене. На цьому ліжку ще півдесятка таких, як я, вільно вляжеться.
