Аріяна кивнула, погоджуючись.
— Тоді сім. День, коли ми зустрілися, — один, потім два дні в печері, на четвертий — потасовка у лісі...
— Яких два дні в печері?
— Коли витяг тебе з озера. Ти захворіла, була сильна гарячка...
— Що?!
— Довелося доглядати за тобою дві доби. Добре, що там є деякий запас лікарських трав. До того ж ти сильна, вже на другу ніч жар минув.
— Чому ти нічого мені про це не казав?!
Несподівана правда поступово відкривалася Аріяні. Тепер все зрозуміло. І сухий одяг, і чудом видужала нога. Все гранично ясно. Вона навіть згадала, як почувала себе з ранку. Ці жахливі сновидіння... Вони були видіннями в маренні...
— Та, власне, не було приводу. Ти не запитувалася, а я не надавав такого значення, щоб спеціально казати.
Аріяна на деякий час втратила дар мови.
— Чому? Чому ти нічого не сказав мені?! Я стільки часу втратила... Вчора...
— Ти нічого не можеш зробити зараз.
— Звідкіля ти знаєш?!
— Перехід закритий.
— Що?!
Аріяна вухам своїм не вірила.
— Є певна впорядкованість у «спалахах». За графіком наступний повинен відбутися через чотири дні. Але бувають хаотичні. Вони небезпечні для переходів, дуже короткі. Буває також, що плановий не відбувається...
— ТИ ВСЕ ЗНАВ?!
— Підозрював. Після того, що почув від тебе в маренні... Власне після цього я почав вірити тобі, в такому стані навряд чи збрешеш...
— ЯК ТИ МІГ!
— Послухай, тебе тут не повинно бути. Ніхто звідти не повинен потрапляти сюди, і навпаки. Перехід абсолютно секретний... В мене не було доказів, що все так, як я думав. Я тобі вірив, але не міг ризикувати більше, ніж необхідно... Я не міг просто так відправити тебе назад, потрібно, щоб...
— Ти все знав...
— Аріяна...
— Відведи мене туди!
— Прохід закритий!
— Негайно відведи мене туди, або я сама піду!
Аріяна схопилася на ноги.
— Заспокойся.
Ілля схопив її за руку і спробував втримати, але дівчина сильно смикнула і вивільнилася. Як він міг так вчинити! Він все знав! Він знав, як їй повернутися!
Відчуваючи себе нещасною і зрадженою, Аріяна кинулася до хатинки.
— Ти заблукаєш у лісі! Та стій же!
Але вона нічого не хотіла слухати. Сльози стояли в очах, груди зводили ридання. Гримнули вхідні двері, і дівчина знесилена оперлася об стіл. Зрадник! А вона йому повірила!
Наповнюючись злістю як порожній глечик, Аріяна стиснула кулаки. Вона сама знайде те місце! Тоді йшла на захід, значить, тепер — на схід. Власне так і вчинить.
Вже зробила крок назад до дверей, як подумала, що треба переодягнутися. Безглуздий наряд захотілося зняти, він став душити і дратувати. І ці безглузді сережки. Їй нічого від нього не треба! Нервово не потрапляючи в рукава своєї сорочки, дівчина ковтала сльози. А Ілля не приходив. Не те щоб вона чекала, але чому він її не спиняє? На секунду присіла, намагаючись заспокоїтися. Як же вона помилялася... Нарешті, витерши сльози рукавом і зробивши незворушне обличчя, відчинила двері.
Звичайно, він її не зупиняв! Хатинка була повернута до лісу, їй не вийти.
— Негайно розверни хатинку!
У відповідь тиша. Який же негідник... Он, лежить, навіть голову не підвів.
— Розвер...
Аріяна замовкла на півслові, на мить завмерла, але тут же тривожно кинулася донизу. Послизнувшись на повному ходу, приземлилася на колінах у головах хлопця.
— Ілля?
Він лежав із заплющеними очима, лице з нездоровим рум’янцем, на чолі виступили крапельки поту.
— Що за жарти?
Трусонула його плече, погляд впав на долоню. На лівій руці на пальцях виднілися тонкі червоні порізи.
— Ні...
Як уві сні окинула поглядом галявину. Малюк злякано притискався до стінки колодязя.
— Ні...
Драконяча отрута... Смертельна... Вже хвилин за двадцять порятунок стане неможливим...
— Ілля...
Тремтячими руками Аріяна відкинула волосся з чола хлопця. Він був без свідомості, дихання ледве вловлювалося.
— Що я наробила...
Вся вага скоєного прибила дівчину до землі. Вона не могла рухатися, не могла думати. Вона розуміла, що нічого не може зробити, та повірити в це... Хіба в таке можна повірити?! Уривками спливали спогади. Клініка. Світлана, що пояснює їй властивості луски драконів. Аріяні роблять ін’єкцію. Всім співробітникам на Драконячому острові виробляють імунітет до отрути. На всяк випадок... Там є медпункт...
Ліки, котрі передала сестра!
Моментально зірвавшись на ноги, дівчина кинулася до хатинки. Від хвилювання довго не могла знайти сумку, потім копошилася у кишенях. Ось воно! Дороги назад навіть не пам’ятала. Опинившись коло Іллі, тремтячими руками розкрила пакет. Що тут у нас... Знервовано переглянула весь вміст. Зробила глибокий вдих, переглянула ще раз, цього разу повільніше та уважніше. Та вже розуміла, що протиотрути немає. НЕМАЄ.
Смутно розуміючи, що робить, взяла джгут і перетягнула руку Іллі коло ліктя. Навмання ввела загальнозміцнюючий розчин. Знала — користі від цього мало, але потребувала діяти. Щоб не думати...
— Аріяна? Що сталося?
Схвильований знайомий голос. Голос, котрого тут не може бути. Невже галюцинація? Повільно підняла обличчя... Така реальна...
— Аріяна! Відповідай!
— Це ви?
Аріяна секунду мовчала, а потім немов прийшла до себе.
— Ядвіга Гордіївна! Отрута дракона! Він порізався об луску!
— Дракона?
Археолог напружено озирнулася навколо, помітила Малюка.
— Скільки часу минуло?
— Я... не знаю... хвилин п’ять, може, більше...
Кажучи це, Аріяна немов промовляла вирок.
— Тут немає протиотрути... — ледь чутно вимовила жінка, але дівчина її відмінно почула. — Імунітет... У тебе є імунітет до отрути? Тобі довірили дракона, в тебе повинен бути імунітет!
— Так.
— Закатай рукав!
Археолог схопила пакет, що валявся поряд, і знайшла ін’єктор. Пробу крові взяла миттєво.
— Залишайся коло нього, я зараз.
Аріяна розгублено поглянула їй услід, потім знову на Іллю.
— Тримайся, ти тільки тримайся...
Вона неусвідомлено почала гладити хлопця по неслухняному волоссю, відчайдушно намагаючись запевнити себе, що тепер все буде добре. А час біг немилосердно... Час нікого не шкодує... Якщо б вона знала, до чого приведуть події того дня...
— Ну ж бо, посміхнися, небезпека минулася. Він одужає.
— Це все через мене...
— Через тебе?
— Я все хотіла йому розповісти, ну, як поводитися із драконами... Але мені постійно щось заважало договорити... — Аріяна схлипнула і витерла сльозинку, що скотилася, рукавом. — Я була зобов’язана... Я дійсно намагалася...
Дівчина говорила так, немов хотіла впевнити саму себе, але одночасно не допускала прощення. Свого прощення.
— Я тебе знаю, тому впевнена, що тому виною об’єктивні причини.
Ядвіга Гордіївна налила в горнятко трав’яний чай і простягнула Аріяні.
— Випий, нерви в тебе зовсім не годяться.
Дівчина зробивши ковток, крадькома поглянула в кут коло печі. Там вони влаштували місце для Іллі. Після ін’єкції спорудили імпровізовані ноші і переправили його до хатинки. Він лежав трохи блідий, але рівне дихання вказувало на те, що йому краще.
— Як ви добули ліки?
— Зараз ти не зрозумієш, я потім тобі скажу, добре?
Аріяна допила залишок чаю і трохи заспокоїлася.
— Адже ви — бабуся Іллі, вірно?
Ядвіга Гордіївна, збираючи горнятка зі столу, зупинилася і присіла.
— Ти здогадалася?
— Не бачу іншого шляху, як ви змогли потрапити всередину. Та й ваша одежа...
Літня відьма поправила красивий вишитий наряд і посміхнулася.
— Насправді є ще інші ходи. Але так, я частина цієї великої містифікації.
— І, звичайно ж, нічого не можете мені розповісти...
— Я розповім. Дещо. Не все, це неможливо. Але навіть те, що ти дізнаєшся, тобі доведеться забути. Ти зрозумієш чому, коли почуєш.
— Перед цим... Скажіть, як там вдома? Як мама? Я...
