Рукавичка - Забіла Наталя

Рукавичка

По ялинку внучка з дідом

йшли по лісі навмання.

А за ними бігло слідом

довговухе цуценя.

Задивилась, мабуть, внучка

на ялинку, на сосну

і зронила якось з ручки

рукавичку хутряну.

Рукавичка

невеличка

на снігу собі лежить.

Раптом мишка

тишком-нишком

з нірки вилізла й біжить.

— Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Тільки голосу з хатинки

щось ніхто не подає.

Влізла мишка в рукавичку

і сама в ній стала жить.

Раптом зайчик-

побігайчик

з-під ялиночки біжить.

— Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Чує зайчик: із хатинки

хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка.

Ну, а ти хто?

Що за гість?

— А я зайчик-побігайчик,

довгі вуха, куций хвіст!

Вліз і зайчик в рукавичку,

стали вдвох у хатці жить.

Раптом білка —

стриб із гілки!

Та по стежечці біжить.

— Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Чує білочка: з хатинки

хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка,

є тут зайчик — куций хвіст!

— А я білка — тепла шубка,

невеличка я на зріст!

Влізла й білка в рукавичку,

стали втрьох у хатці жить.

Глядь, поглядь, аж ось лисичка,

попід соснами біжить.

— Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Чує лиска: із хатинки

хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка,

є тут зайчик — куций хвіст,

є тут білка — тепла шубка.

Ну, а ти хто?

Що за гість?

— Хто ж не зна мене, лисичку,

і вигадливу, й метку? —

Влізла й лиска в рукавичку,

примостилась у кутку.

Ще й кабан прибіг ікластий,

і куниця, й їжачок.

Тут і голці ніде впасти!

Скільки сміху й балачок!

Рукавичка

невеличка

на снігу собі лежить.

А з барлогу

на дорогу

вийшов заспаний ведмідь.

— Що за зборище зібралось?

Що за хата?

Хто тут є?

Хто здіймає сміх та галас,

зовсім спати не дає?

— Є тут мишка-гострозубка,

є тут зайчик — куций хвіст,

є тут білка — тепла шубка,

що малесенька на зріст.

Ще й лисиця є, сестриця,

і вигадлива, й метка,

є кабан, їжак, куниця.

Ну, а хто це нас ляка?

— Я ведмідь, я хочу спати,

сміху-жартів не люблю!

Сяду я на вашу хату,

всіх вас разом роздавлю!

Злий ведмідь гарчить, лютує,

ломить всі кущі підряд.

Що робити?! Хто врятує

переляканих звірят?!

А тим часом дід та внучка

вже ялинку принесли.

Так у внучки змерзла ручка,

що аж зашпори зайшли.

— Рукавичка де ж поділась?

Загубила!.. Ай-ай-ай!

Побіжи, мій песик милий,

рукавичку відшукай!

Песик дівчинку послухав,

хвіст — угору, в землю — ніс,

і примчався скільки духу

на те саме місце в ліс.

Рукавичка, як живая,

ходить ходором, тремтить.

А до неї підступає

розлютований ведмідь.

Як загавкав пес на нього —

аж ведмідь оторопів,

зразу втік і до барлога

причвалав і захропів.

Тут звірята всі зраділи,

стали песика хвалить,

що прогнав ведмедя сміло,

не злякався ні на мить.

Каже песик: — Дуже прошу

інше мешкання знайти.

Треба дівчинці хорошій

рукавичку віднести.

— А хіба ж це рукавичка?! —

загукали всі. — Невже?!

В нас нема такої звички

забирать собі чуже!

Всі ми підемо з тобою

рукавичку повернуть! —

І веселою юрбою

звірі вирушили в путь.

До дівчатка за хвилинку

рукавичку віднесли,

і всі разом круг ялинки

танцювати почали.