Баранкін, будь людиною! - Медведев Валерий Владимирович
Якби зараз я і Кость були людьми, а не мурашками, ми могли б чорним допомогти як слід, а так яка від нас користь? А може, і буде користь? Якщо зараз узяти на себе командування чорними мурашками, може, і вийде інша картина. Воно, правда, чорні хотіли нас з Костем стратити, ну та хто старе згадає… Це вони не зі зла, а за діло. Взагалі-то вони славні хлопці!
І б'ються здорово, тільки дуже вже якось інстинктивно, не тямлять що й до чого, і головнокомандуючого у них нема, кожен сам за себе, а коли б їм зараз командира, отоді вони показали б цим рудим мирмикам, де раки зимують!
А що, коли нам взяти командування на себе? Я — головнокомандуючий, Кость — начальник штабу. Та ні, Кость Малинін, напевне, злякається — який з нього начальник штабу! Ні, вже краще швидше перетворитися на людей, перетворитись і відігнати цих рудоголових він мурашника.
— Малинін! — подав я команду, не одриваючи очей від бойовиська. — Повторюй Малинін!
— Баранкін, за мною! Смерть мирмикам! — почув я за спиною відчайдушний крик Костя Малиніна.
Я оглянувся, але було вже пізно. Зі словами: «Баранкін, за мною! Смерть мирмикам!» — Кость плигнув з квітки і, підхопивши на льоту сучок-дрючок, ринувся напереріз загонові рудих мурахів-розбійників на з'єднання з чорними мурашками!
ПОДІЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
Ми потрапляємо в оточення
«Інстинкт!» — майнуло в моїй голові. Невже в Костя Малиніна заговорив інстинкт і не лише заговорив, але і погнав його на війну? Ні! Я занадто добре знав Костя Малиніна, щоб так подумати. Кость у житті був не дуже сміливий, і ніякий інстинкт не міг примусити його встряти в бійку. Просто цього разу в Костя заговорила ЛЮ-ДИ-НА, адже в кожній людині має заговорити людина, коли на її очах здоровані зобижають маленьких, та ще таких малих і справжніх роботяг, якими є чорнопузі мурашки. Так! В Костя заговорила ЛЮ-ДИ-НА! Ну, Малинін! Молодець, Малинін! На відстані почув мої думки і кинувся в-саму гущавину бою на виручку чорним мурахам. Не роздумуючи жодної секунди, я теж плигнув з квітки й помчав навздогін за Малиніним, вниз схилом гори.
З гори було добре видно, як величезний загін рудоголових почав заходити в тил чорним мурашкам. Треба було, хай би чого це коштувало, попередити про це НАШИХ. Замість того, щоб іти на з'єднання з чорними мурашками, Кость раптом шалено рвонув ліворуч і помчав один назустріч мирмикам, що наступали по всьому фронту.
— Кость! — кричав я на бігу. — Малинін! Почекай! Не в той бік наступаєш! Куди ти? Уб'ють! Кость! Зупинись!
Та Кость Малинін наче й не чув мене.
— Вперед! На ворогів! Бий фашистів! — вищав він, розмахуючи сучком-дрючком і наддаючи швидкості. Він мчав підстрибом, якимось кінським чвалом, залишаючи позад себе клуби пилу.
Загін мирмиків помітив чорного мурашку, що біг їм напереріз, і одразу ж змінив напрямок руху. Перестроївшись на ходу, мирмики про щось швидко порадились між собою і помчали назустріч Костю Малині-ну. Зараз вони зіткнуться, і голова Костя Малиніна, відрубана страшною щелепою, покотиться по траві… Взявши у підкову Малиніна, що нетямлячи себе летів їм назустріч, мирмики таким маневром зовсім відрізали нас від своїх.
Тепер все вирішувала швидкість. У три тигрячих скоки я наздогнав Костя, схопив його за задні лапи і потягнув геть за горб, до маленького струмочка. Переправившись через бурхливий потік на березовому листку, я стягнув Малиніна за ноги на берег і заховав у траві в той самий час, коли на протилежний берег висипали руді мурахи, що переслідували нас. Для більшої безпеки я одволік Костя глибше у ліс, кинув на землю.
Кость Малинін сидів з очманілим виглядом на траві, очі в нього були вибалушені так, ніби він все ще мчав подумки назустріч мирмикам.
— Ех ти, вояка! — сказав я, видираючи з Костевих лап дрючок. — Розмурашився! Зараз як торохну тебе по макітрі, щоб ти більше не ліз куди не слід. Треба було йти на з'єднання з нашими, а ти… Ех, Малинін!..
Я, певне, і справді вліпив би Костю ляпаса, аби в гущавині трави в цю мить не майнула спина рудого мирмика. Я повернув голову. Із кущів висунулась руда морда і хижо поворушила величезними щелепами. Праворуч і ліворуч теж повилазили руді мурахи… От тобі й раз! Виходить, їм теж вдалося переправитися через ручай і не лише переправитися, але й оточити нас з усіх боків.
— Лізь на квітку! — тихо шепнув я Малиніну. — Одразу зосереджуйся і негайно перетворюйся на людину!
— А ти?
— Я прикриватиму твій відхід. Сам бачиш, в яке становище потрапили. Лізь!
Кость шмигнув по стеблині вгору, я — за ним. Мирмики почули шарудіння і позадирали догори свої руді морди. Один з них, щоб краще бачити, став на задні лапи.
— Лізь вище, — шепнув я Костю, — помітили гади! Лізь на квітку і там швидше перетворюйся…
Поки Малинін здирався на верхівку квітки, мирмики оточили стебло і мовчки один за одним почали підніматися слідом за нами.
ПОДІЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Десять великих на двох маленьких і павутинка-літак
— Ех, ви! — крикнув я, звішуючись з листка. — Десять здорованів на двох малюків… Не соромно?
Мирмики мовчки піднімалися по стеблині. На відстані двох-трьох сантиметрів од мене вони зупинилися і заскреготали щелепами. «Цікаво! Чи встигне Малинін перетворитися на людину, чи ні? — подумав я, перекидаючи дрючка з однієї лапи в другу. — А нічого він без мене і не зуміє і не встигне…»
— Ти, рудий! — крикнув я найбільшому мирмику, — давай один на один! Я тебе викликаю!
Рудий здоровань, не кажучи ні слова, зробив крок уперед і розімкнув щелепу. Я розмахнувся і що було сили влупив його дрючком по голові. Мирмик похитнувся і без жодного звуку, звалився на землю. Місце збитого в ту ж мить мовчки зайняли двоє рудоголових мурахів. Я вже приготувався їх як слід зустріти, раптом чую — згори голос Малиніна:
— Юрко, обережніше! Третій мирмик ззаду заходить…

Вискочивши на листок, я трьома ударами збив трьох мирмиків із стебла і крикнув:
— Малинін, ти чому не перетворюєшся на людину, чому не виконуєш мого наказу?
— А я без тебе все одно не буду ні на кого перетворюватись! — долинув згори Костів голос.
— А я кажу, будеш! — закричав я, відбиваючись од мирмиків, що тисли на мене, і вилазячи на віночок квітки.
Все, далі відступати нікуди. Внизу, під нами, мирмики, вгорі — небо, посередині — ми з Костем Малиніним.
— Це чому ж ти не будеш перетворюватись? — гримнув я на Малиніна, але в цей час із-за пелюстки вигулькнула руда голова і хижо вертіла очима. — Малинін, негайно перетворюйся! — і влупив мирмика дрючком по черепу. Мирмик зник.
— Перетворюватися, так разом! — сказав Кость Малинін.
Звідкілясь з іншого боку знову вилізла голова мирмика.
— Разом не встигнемо! — і ткнув мураха дрючком, неначе шпагою.
Мирмик сховався.
— А один я не буду! — сказав Малинін.
Я розмахнувся що було-сили, згадав дідька лисого і так улупив мирмика, що саме висунувся з-за пелюстки, що дрючок переломився. Мирмик гепнувся на землю, а у мене замість грізного сучка-дрючка залишився жалюгідний цурпалок.
Ми відступили з Костем аж до середини ромашки.
Захищатися більше було нічим, а мирмики ніби здогадались про це. Чотири руді голови одночасно з різних боків висунулись між пелюстками. Ми з Костем обнялися.
— Кінець! — сказав Малинін. — Прощай, Баранкін! Я навіть не став заспокоювати свого кращого друга: все було схоже на те, що нам з Костем Малиніним настав кінець. Унизу — мирмики, вгорі — небо, між мирмиками і небом — ми з Костем. Аби перескочити на сусідню квітку, так не доскочиш, далеко… Ще можна плигнути з квітки на землю, але мирмики, що кишіли в траві, того тільки й чекали. Адже стільки разів нам з Костем вдавалося уникати смертельної небезпеки, хай чудом, але вдавалося! Невже цього разу я не знайду виходу зі становища, невже нам з Костем Малиніним судилося загинути так безглуздо ось тут, на квітці ромашки, за кілька кроків од нашого людського життя?
Похожие книги на "Баранкін, будь людиною!", Медведев Валерий Владимирович
Медведев Валерий Владимирович читать все книги автора по порядку
Медведев Валерий Владимирович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.