Начал он ходить по подземельному царству, набрел на избушку, взошел туда — в избушке сидит дочь бабы-яги да ковер вышивает. Увидала гостя и вскрикнула: «Ах, Сосна-богатырь! Сейчас моя матушка придет; куда тебя спрятать от нее?» Взяла оборотила его в булавку и воткнула в пяльцы. Приходит баба-яга и спрашивает: «Кто у тебя в избе?» — «Никого, матушка!» — «Что же русским духом пахнет?» Кинулась искать, искала-искала, никого не нашла. Как только баба-яга ушла, красная де?вица бросила булавочку об пол — из булавочки явился Сосна-богатырь; повела его в чулан, в том чулане два кувшина стоят: в синем — сильная вода, в белом — бессильная. «Когда будешь с матушкой драться, выскочи скорей в двери да в чулан, выпей всю воду из синего кувшина и перелей в него из белого».
Только успела это рассказать, как прибегает баба-яга и хочет в богатыря вцепиться. «Постой, матушка! — говорит ей дочь. — Сделай прежде уговор: если он тебя сшибет, пускай даст тебе дух перевести; а если ты его сшибешь, тогда ему просить отдыху». Сосна-богатырь и баба-яга сделали такой уговор и бросились друг на друга; яга-баба ударила его о?б пол. Красная де?вица сейчас закричала: «Матушка! Дай ему отдохнуть». Сосна-богатырь побежал в чулан, выпил из синего кувшина всю воду, перелил в него из белого, воротился в избу, ухватил бабу-ягу и ударил о?б пол. «Дай дух перевести!» — закричала старуха, вскочила, побежала в чулан и напилась бессильной воды. Стали они опять драться; Сосна-богатырь ударил ее так сильно, что до смерти убил; положил мертвую на огонь, сжег и развеял пепел по ветру. Потом взял он красную де?вицу, посадил в сетки и затряс ремнем; богатыри Дугиня, Горыня да Усыня тотчас ее вытащили, опустили опять канат, подняли Сосну-богатыря до половины и оборвали ремень. (Сосна-богатырь упал; его выносит на Русь огромная птица, он женится на дочери бабы-яги, а богатыри, его товарищи, с испугу разбегаются в разные чужедальние земли.)
Надзей папов унук [663]
№143 [664]
Как не в каким чарстви, не в каким государстви, как жив [665] поп, поп удов [666], и как была у евтаго папа доц яго радная. Ета, братиц ты, как ён бярёг яе, и как ён ни ездить куды у приход, ён завсягды? вязець ей гастинцыки: що евта прихожани знаюць, що ёсь у нашаго папа доц и надабиць ей как-нибудь гастинцыка паслаць. И паехав ён у приход — верст за двенадцать дзеревня, ну, ета ён з прицастям паехав, и там ён прицастив цалавека; ну, ладна, и прибярягли [667] яго воцинна [668] харашо. Ну, ён и забыв, щобы гастинца доцки дали, ну, ён и сев з евтим и паехав дамов.
И едзиць ён па дароги, и гариць цалавеццая галава на дароги, и уся [669] згарела, только попил [670] ядин астае?тцы. Ён было праехав, патом и уздумав: «Ще ж я праехав? Видзь цалвеццая галава гариць, дай я вазьму, у карман евтат папялок улажу?, связу дамов и пагрябу». Ну, узял ён у карман яго и усыпав, сев на? лошадзь апяць и паехав дамов. Ну, прияжджаиць к двару, и сувстрикаиць [671] яго до?цка, з лошадзи знимаиць яго; у яго забалела галава, ви?дна з ветру, и яна спаць яго палажила на пярину. Ну, патом яна уздумала ета: «Ах, бацюшка ж мой нябось гастинца привёз!» Яна и цап [672] у карман; евтат жи папялок абаратився ларцыкам. Ну, ета яна выхвацила етат ларцык и кажиць [673]: «Ну, ларцык! Харашо; а ня знаю, как яго атлажиць» [674]. Ну, вот яна выхвацила и лизнула яго и забяреминила. Хто носиць па нядзелям, а яна па цасам; дайшло да таго уремя [675], що радзиць, и радзи?ла; ну, сийцас патом яго и ахрисцили, нарекли имя Надзей, папов унук.
Патом став росць етат маладзениц [676]; хто расцець па гадам, а ён па цасам; шесць [677] нядзель концылась — на вуличу к рябятам шулугу [678] ганяць пайшов. Вдариць ён па шулуге, шулуга ляциць, тольки звижжить; каму вдариць у нагу — нага проц, каму вдариць у руку — так рука проц, каму у галаву — галава проц. Ета атцы евтих дзяцей и приходзяць к свящельнику етаму, и приходзяць к свящельнику з прозьбай: «Бацюшка! Ни пущайце свайго унука на вуличу гуляць к ребятам, больна [679] много ён шкоды [680] дзелаець». Каторый гаво?риць — майму галаву? адарвав, друге?й гаво?риць — майму руку адарвав; ни пущайце, гаво?рюць, бацюшка, как можна.
Ну харашо, мог ён вуздержаць яго до самаго лета; ён вырас парядашнай, и гаво?риць ён: «Ну, дзедушка любезнай, що ж мы будзим дзелаць-рабатаць?» Дрянно [681] дзед яго узрадовався и гаво?риць: «Доц мая любезная! Слава табе госпадзи! — гаво?риць. — Дав бог наследницка како?га; бог паслав! И каке?й хлапатнэй! [682] Що я буду з ним дзелаць? Ну, станим рабатаць. По?йдзим, — гаво?риць, — унуцык мой, ляда [683] вывалим». — «По?йдзим, дзедушка!»
И зайшли яны у бало?та, и выбрали яны места такоя припадобная [684]. Дзед став нацынаць ель валиць, ён (внук) гаво?риць: «Дзедушка, ты ня поцынай, меня бласлави». — «Ну, — гаво?риць дзедушка, — унуцык, бог цябе блаславиць!» Ён сийцас как на?цав, как по?цав да как став валиць, адна лес трящиць; так сякане?ць з яднаго? бока тапаром, с друго?го дзерива паляцела. Да двенадцатага цасу ён вывалив палтары дясацины ляда. Дзед кажиць: «Ну?жна сечь ме?льця [685] да жечь». А ён гаво?риць: «Дзедушка, мы и так груддё [686] складзём».
У три дня ета ляда паспела сеяць. Узя?ли яны з дзедам и пасеяли, да врадзився ж авёс, так етакай авёс нисказа?нной. Ну, павадзився в евтат авёс мядзведзь. Пасматрев поп, схадимши, ляда — много зъедзина авса. Приходзиць ён дамов, спрашиваиць унук: «Що, дзедушка, ти какаво наша ляда?» — «Дрянно?, унуцык, харашо, тольки ж повадзилась какая-то дзикая лошадзь, дрянно? ись [687] и многа зъяну здзелала». — «Как так, дзедушка, скольки трудився я, а яна, евтакая шельма, скольки зъяну надзелала! Пайду пакаравулю. Пайщи-тка мне кольки ни на ёсь пяноцки» [688]. Сев ён, звив аброць [689], паабедав, в лес пайшов. Приходзиць ён в ляда, и вдивився ён, удал добрай моладзиц: «Ах, бог мой, кольки шкоды здзелала, цирпець нивазможна!» — и сев ён сиред ляда на пни. Ну, и сидзиць: патом сийцас мядзведзь и?дзиць з лесу, и пряма у авёс, и взнявся [690] и паёнс [691] авёс смуниць [692]. Ён, добрай моладзиц, и вдивився: «Що ж евта за дива, я евтаких лашадзей не видывав; що б ета за аказия такая, как яна авёс кастиць» [693].