Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене
Ознакомительная версия. Доступно 36 страниц из 176
Незважаючи на всі лиха, які несе із собою громадянська війна, страшна вона тільки в одному випадку: коли яка-небудь із партій вдається до допомоги чужоземних держав або коли сусідні держави, скориставшись з розколу всередині країни, нападають на неї; в обох цих випадках країні загрожує втрата незалежності. Історія Великої Британії, Іберії, візантійської Греції, а в наші дні Польщі мають приклади, про які не треба забувати. Втім, за часів Ліги обидві партії по черзі закликали до себе на допомогу іспанців та англійців, італійців та німців і тим підтримували рівновагу всередині Франції.
Карл X зробив помилку, вирішивши підкріпити свої ордонанси силою багнетів; що б не керувало його міністрами – покора чи сваволя, – їм немає виправдання, бо з їх провини пролилася кров містян і солдатів, які не мали один до одного ніякої ненависті; вони уподібнилися до терористів-теоретиків, які з радістю вдалися б до терору в країні, де час терору минув. Але Карл X зробив помилку й тоді, коли не прийняв виклику і не чинив опору людям, які повстали проти нього, незважаючи на всі зроблені ним поступки. Він не мав права, передаючи вінець своєму внукові, сказати цьому новому Іоасу: «Я поставив тебе на царство, щоб ти гибів на чужині, щоб ти, знедолений вигнанець, ніс тяготи моїх років, моєї знедоленості і мого скіпетра». Не варто було заразом дарувати Генріху V корону й відбирати у нього Францію. Тому, хто проголошений французьким королем, личить жити і померти на землі, в якій спочиває прах Святого Людовіка і Генріха IV.
Утім, коли запал мій трохи згасає і я знову починаю міркувати спокійно, я розумію: у тому, що події набули такого характеру, видно Божий перст. Якби двору вдалося здобути перемогу, він позбавив би Францію всіх суспільних свобод; звичайно, рано чи пізно народ повалив би його владу, але протягом кількох років суспільство стояло б на місці; відроджена конгрегація переслідувала б усіх, хто трактує поняття монархії занадто широко. Кінець кінцем те, що сталося, зумовлене самим розвитком цивілізації. На все воля Господня: він наділяє сильних світу цього пороками, які у призначений час нищать їх, щоб ці лжемудреці, що зловживають своїми талантами, підкорилися вищому промислу.
5
Пале-Руаяль. – Розмови. – Останнє політичне випробування. – Пан де Сент-Олер
Після того як королівська родина відмовилося від боротьби, я зміг подумати про себе. Тепер мене турбувала лише промова в палаті перів. Виступати у пресі було неможливо: якби монархію знищили вороги корони, якби Карла X повалили чужоземні війська, я взявся б за перо і, якби мені дозволено було вільно висловлювати свої думки, зумів би зібрати біля уламків трону численних прихильників поваленої монархії; проте монархія знищила себе сама; міністри відібрали у країни дві головні свободи; з їх провини король став кривоприсяжником, причому не на словах, а на ділі, і перо моє втратило силу. Що я міг сказати на захист ордонансів? Хіба мав я право, як і раніше, прославляти чесність, щиросердість, шляхетність законної монархії? Хіба міг стверджувати, що в ній – найнадійніший захист наших інтересів, законів і незалежності? Я завжди був поборником старовинної династії, але династія ця залишила мене беззбройним перед лицем ворога.
Тому я з великим здивуванням дізнався, що, незважаючи на мою нинішню слабкість, новий король шукає моєї допомоги. Карл X зневажав мої послуги, Філіп спробував привернути мене на свій бік. Спочатку пан Араго передав мені чимало піднесених і палких слів од імені пані Аделаїди, потім граф Анатоль де Монтеск’ю прийшов уранці до пані Рекам’є і повідомив мене, що пані герцогиня і пан герцог Орлеанські були б щасливі бачити мене в Пале-Руаялі. На той час у палаці працювали над декларацією, що узаконювала перетворення королівського намісника на короля. Можливо, Його Королівська Високість визнав за потрібне спробувати послабити мій опір перше, ніж я висловлюся публічно. Утім, він міг також думати, що після втечі трьох королів я вважаю себе вільним від колишніх зобов’язань.
Пропозиції пана де Монтеск’ю вразили мене. Проте я не відмовився від них одразу, бо, не спокушаючись щодо можливого успіху, все ж таки сподівався, що поради мої матимуть деякий вплив. Разом із посланцем майбутньої королеви я вирушив у Пале-Руаяль. Я увійшов до палацу з вулиці Валуа; мене провели у скромні покої пані герцогині Орлеанської і пані Аделаїди. Колись я мав честь бути їм відрекомендований. Пані герцогиня Орлеанська всадовила мене поряд із собою й одразу ж зізналася:
– Ах, пане де Шатобріан, ми такі нещасні! Можливо, єдиний наш порятунок – у тому, щоб усі партії забули свої чвари! Чи не так?
– Пані, – відповів я, – все складається напрочуд вдало: Карл X і пан дофін зреклися престолу; тепер король – Генріх, а пан герцог Орлеанський – королівський намісник: хай він стане регентом при неповнолітньому Генріху V, і всі проблеми будуть вирішені.
– Але, пане де Шатобріан, народ збурений; нам загрожує анархія.
– Пані, наважуся запитати, які наміри його високості герцога? Прийме він корону, якщо йому її запропонують?
Принцеси зволікали з відповіддю. Нарешті пані герцогиня Орлеанська мовила:
– Подумайте, пане де Шатобріан, про нещастя, які неминучі за нинішнього становища. Всі порядні люди повинні об’єднати зусилля, щоб не дати восторжествувати республіці. Ви, пане де Шатобріан, могли б зробити неоціненні послуги в Римі чи навіть тут, якщо вам не хочеться покидати Францію!
– Вам відома, пані, моя відданість юному королю і його матері.
– Ах, пане де Шатобріан, добре ж вони обійшлися з вами!
– Ваша Королівська Високість не буде вимагати, щоб я відрікся від усього, чому присвятив своє життя.
– Пане де Шатобріан, ви погано знаєте мою племінницю: вона така легковажна… бідолашна Кароліна!.. Я пошлю за паном герцогом, він швидше зуміє переконати вас.
Принцеса дала наказ слугам, і хвилин за десять до кімнати увійшов Луї-Філіп. Він був одягнений недбало і мав надзвичайно втомлений вигляд. Я підвівся, і королівський намісник одразу перейшов до справи:
– Ви, мабуть, уже почули від пані герцогині про наші нещастя.
Тут у найідилічніших тонах він розповів мені про блаженство, яким насолоджувався на лоні природи, про спокійне життя у родинному колі, що відповідає його смакам. Я скористався паузою між двома тирадами, щоб шанобливо повторити йому все, що сказав принцесам.
– О! – вигукнув він. – Я тільки про це і мрію! Який щасливий був би я стати опікуном цієї дитини та бути їй опертям! Я цілком згоден з вами, пане де Шатобріан: зробити герцога Бордоського королем – найкращий вихід із становища. Я боюся лише одного: як би події не виявилися сильнішими за нас.
– Сильніше за нас, монсеньйоре? Але хіба ви не маєте всю повноту влади? Поїдьте за Генріхом V; залиште Париж, прикличте до себе обидві палати й армію. Як тільки стане відомо про ваш від’їзд, усі заворушення стихнуть і народ звернеться по допомогу до вашої освіченої і могутньої особи.
Промовляючи ці слова, я спостерігав за Філіпом. Він був збентежений: на обличчі його я прочитав бажання стати королем. «Пане де Шатобріан, – сказав він, не підводячи на мене очей, – усе набагато складніше, ніж ви думаєте; так справи не робляться. Ви не знаєте всіх небезпек, які нам загрожують. Розлючені негідники можуть підняти руку на членів палат, а ми зовсім беззахисні».
Ця фраза, що вихопилася у пана герцога Орлеанського, порадувала мене, бо дозволила з усією рішучістю заперечити. «Я поділяю ваші тривоги, монсеньйоре, але є надійний засіб уникнути небезпеки. Якщо ви вважаєте, що не зможете поїхати за Генріхом V, як я щойно запропонував, ви можете вчинити інакше. У палаті от-от почнуться засідання: хоч яку б пропозицію внесли депутати, заявіть, що нинішня палата не має всіх необхідних повноважень (це чистісінька правда), щоб вирішити питання про форму правління; скажіть, що треба дізнатися думку всієї Франції, а для цього – обрати нову палату спеціально для вирішення такого важливого питання. Завдяки цьому весь народ стане на бік Вашої Королівської Високості; республіканці, яких ви тепер так боїтеся, піднесуть вас до небес. За ті два місяці, що підуть на вибори, ви створите національну гвардію; всі ваші друзі і друзі юного короля допомагатимуть вам у провінціях. Потім скличте депутатів, дозвольте їм публічно обговорити ту форму правління, яку відстоюю я. Юний принц, якщо ви таємно підтримаєте його, збере величезну більшість голосів. Країні вже не загрожуватиме анархія, і ви зможете не побоюватися насильства республіканців. Думаю навіть, що неважко буде привернути до вас у союзники генерала Лафаєта і пана Лаффіта. Яке поле діяльності для вас, Ваша Високосте! Ви зможете півтора десятка років правити від імені юного короля, а через п’ятнадцять років усім нам прийде час піти на відпочинок; ви увійдете в історію як людина, що мала можливість посісти трон, але поступилася ним законному спадкоємцю, – випадок, єдиний у своєму роді; що ж до вашого підопічного, то ви виховаєте його згідно з нашою освіченою добою, щоб він був гідний правити Францією; одна з ваших доньок може стати його дружиною».
Ознакомительная версия. Доступно 36 страниц из 176
Похожие книги на "Замогильні записки", де Шатобріан Франсуа Рене
де Шатобріан Франсуа Рене читать все книги автора по порядку
де Шатобріан Франсуа Рене - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.