Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене
Ознакомительная версия. Доступно 36 страниц из 176
Хай буде воля Божа, щоб промисловість, що обіцяє нам нове благоденство, не обманула наших сподівань, щоб вона показала себе такою ж плідною і зробила б такі ж важливі послуги освіті, що й моральність, на якій стояло старе суспільство! Час покаже, чи не є вона всього лише млявим породженням тих кволих умів, що не здатні вирватися за межі матеріального світу.
Хоча місія моя вичерпала себе з кінцем законної монархії, я всіма силами душі бажаю тріумфу Франції, хоч якому б уряду підкорялась вона, йдучи за своїми легковажними примхами. Що до мене, мені більше нічого не потрібно; я хотів би лише одного: не набагато довше пережити будівлю, що впала на моїх очах. Роки, проте, подібні до Альп: досить подолати один перевал, як попереду виростає нове гірське пасмо. На жаль! найвищі, найостанніші гори безлюдні, безплідні і вкриті сивиною.
Частина четверта
Книга тридцять п'ята
1
Вступ
‹Шатобріан порівнює своє становище після 7 серпня 1830 року зі становищем П’єра де Л’Етуаля після загибелі Генріха IV›
Розлучаючись із кар’єрою солдата і мандрівця, я відчував сум; нині я, каторжанин, що покинув світські й придворні галери, віддаюся веселощам. Вірний моїм переконанням і клятвам, я не зрадив ні свободу, ні короля; я не нажив ні багатств, ні почестей; я йду таким самим жебраком, як прийшов. Радіючи прощанню з ненависною мені політикою, я з легким серцем іду на спочинок.
Будь же благословенна, душе моя, рідна, безцінна незалежносте! Прийди, поверни мені мої «Записки», моє друге «я», якому ти служиш повірницею, кумиром і музою. Дозвілля надихає оповіді: зазнавши корабельної аварії, я розповідатиму її історію прибережним рибалкам. Віддавшись споконвічним потягам моєї натури, я знову обертаюся на вільного подорожанина; я кінчаю мій шлях так само, як його почав. Коло моїх днів, замикаючись, приводить мене в початкову точку. Дорогою, яку колись долав безтурботний рекрут, нині шкандибає вельми досвідчений ветеран: абшит у ківері, нашивки часу на рукаві, ранець, повний літ, за спиною. Хто знає? Можливо, крок за кроком я наближуся до мрій моєї юності? Я покличу на допомогу безліч марень, щоб вони захистили мене від орди істин, кількість яких похилі літа множать, як руїни – злих драконів. У моїй владі зв’язати протилежні краї мого існування, перемішати віддалені епохи, злити воєдино омани різних століть, бо вигнаний монарх, якого я зустрів, тільки що покинувши рідну домівку, знову йде у вигнання тепер, коли я прямую до свого останнього притулку.
2
‹…› Розгром архієпископства
‹Суд над міністрами Карла X, чиїми зусиллями були ухвалені ордонанси; меса на спомин про герцога Беррійського, влаштована роялістами в церкві Сен-Жермен-л’Осерруа; у відповідь розлючений натовп громить архієпископство›
Роялісти, люди найдостойніші, але часом нерозумні, нерідко сварливі, які ніколи не замислюються про можливі наслідки своїх вчинків і переконані, що для відновлення законної монархії досить пов’язати краватку певного кольору або встромити в петлицю умовлену квітку, стали причиною найсумніших сцен. Було цілком очевидно, що революційна партія скористається богослужінням на спомин про герцога Беррійського і зчинить галас; проте легітимісти були недостатньо сильні, щоб протистояти натиску республіканців, а уряд недостатньо міцно стояв на ногах, щоб підтримати порядок; тому церкву було розорено. Аптекар, що вірив у прогрес і Вольтера, відважно розправився із дзвіницею 1300 року і хрестом, який інші варвари одного разу, наприкінці IX сторіччя, вже скинули додолу.
Наслідком цих героїчних діянь освіченого фармацевта стало розграбування єпископського палацу, осквернення святинь, і процесії, котрі повторюють ті, які йшли колись вулицями Ліона: бракувало лише ката і жертв, зате предосить було полішинелів, масок та інших приваб карнавалу. Кортеж блазнів-святотатців рухався по одному берегу Сени, а по іншому, вдаючи, ніби поспішає на допомогу, простувала національна гвардія. Річка відокремлювала порядок від анархії. Запевняють, ніби одна обдарована людина поцікавилася поглянути на цю картину і, побачивши, як пливуть Сеною ризи і книги, сказала: «Яка прикрість, що туди не шпурнули й архієпископа!» Віщі слова, бо як насправді мало бути потішно втопити в річці архієпископа; ніщо так сильно не наближає до свободи й освіти! Ми, стародавні свідки стародавніх подій, вважали за свій обов’язок повідомити вас, що нинішні події – всього лише бліді й жалюгідні наслідування. Інстинкт ще пориває вас до революції, але вам уже бракує сил; ви здатні переступити закон лише в уяві; ви хотіли б сотворити зло, але в серці вашому мало відваги, а в руках – мало сили; ви ще побачите вбивства, але не будете братися за них самі. Якщо ви хочете Липневій революції величі, постарайтеся, щоб пан Каде де Гассікур не залишався її реальним героєм, а Має – героєм ідеальним.
3
Моя брошура «Про Реставрацію і виборну монархію»
Париж, кінець березня 1831
Я був далекий від істини, коли думав, що після закінчення липневих подій заживу спокійно. Повалення трьох монархів змусило мене порозумітися з палатою перів; не міг я обійти мовчанкою і вигнання цих трьох королів із Франції. З другого боку, газети Філіпа запитували мене, чому я відмовляюся служити революції, що освятила принципи, які я відстоював і прославляв: мені довелося взяти слово, щоб розповісти і про загальні істини, і про те, що стосувалося тільки мене. Уривок з невеликої, приреченої на забуття брошури «Про Реставрацію і виборну монархію» продовжить розповідь про мене і мій час:
«Позбавлений теперішнього, живучи лише неясною надією на замогильне майбутнє, я не хочу, щоб мені могли поставити на карб нинішню мовчанку. Я не маю права мовчати, коли Реставрацію, в якій я брав таку гарячу участь, щодня закидають образами і на моїх очах оголошують поза законом. У середні віки в часи великих лих ченця ув’язнювали у вежу, і він сидів там на хлібі й воді ради порятунку народу. У мене є чимало спільного з цим ченцем XII сторіччя; з віконця моєї спокутної в’язниці я звернув до перехожих мою останню проповідь. У цій останній моїй промові, виголошеній у палаті перів, я передбачив: на Липневу монархію чекає вибір між славою і надзвичайними законами; третього не дано; ця монархія жива лише завдяки пресі, але преса ж її і вбиває; якщо вона не завоює славу, її поглине свобода; якщо ж вона здійме руки на цю свободу, її чекає смерть. Гарні ж ми будемо, якщо, піднявшись на барикади і прогнавши трьох королів в ім’я свободи друку, зведемо нові барикади проти цієї свободи! Як же, проте, бути? Хіба зможуть трибунали і закони, навіть діючи спільно, стримати письменників? Новий уряд – дитя, що вміє ходити тільки з чужою допомогою. Отже, всій нації доведеться впасти в дитинство? Але чи не перекине свою колиску це страшне немовля, вигодуване кров’ю перемоги на незліченних бівуаках? Лише старовинний рід, що корінням сягає в минуле, може безстрашно підставляти груди вітрам вільної преси.
…
Слухаючи нинішніх красномовців, можна подумати, що единбурзькі вигнанці – нікчемні люди у світі і що їхня відсутність серед нас – дрібниця! Нині сучасному бракує тільки минулого – яка дещиця! Неначе кожне попереднє сторіччя не лежить в основі наступного, неначе сьогоднішній день може ширяти в повітрі! Хоч скільки б марнославство наше зневажалося спогадами, хоч скільки б ми замазували герби з ліліями, хоч скільки б оголошували поза законом імена та осіб, ми не можемо не визнати, що без цієї родини, у якої за плечима тисячолітня історія, життя наше помітно спорожніло. Ці люди, що нині здаються такими жалюгідними, своїм падінням похитнули Європу. Якщо тільки події розвиватимуться природним чином і увінчаються тим, чим належить за логікою речей, стане ясно, що разом з Карлом X зреклися престолу представники всіх старовинних династій, великі васали минулого, які підкорялися сюзеренам Капетам.
Ознакомительная версия. Доступно 36 страниц из 176
Похожие книги на "Замогильні записки", де Шатобріан Франсуа Рене
де Шатобріан Франсуа Рене читать все книги автора по порядку
де Шатобріан Франсуа Рене - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.