Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна
І взагалі, чого я можу тут очікувати за рішенням суду? Смертна кара за вбивство? Чи вічне ув'язнення на цій планеті у в'язниці на острові Аланегга, за теракт? Хіба вони знають, що таке смерть і вічність?
Та все вирішала поява ще однієi машини з найманцями Такароне. Вони націлили у мене голчасті кірідові пістолети. Ще мить — вони нашпигують мене кірідом і знову затягнуть напівтрупом до якогось підземелля. Досить. Дала у наруч команду Летосу на зліт, попрохала ввімкнути режим прозорості і заховати мене, коли я втечу від переслідування, і зірвалась з місця, у стрибку перетворюючись на звіра. Від несподіванки, здивування і страху декілька перших секунд в мене ніхто навіть не вистрілив.
По пласким гравітаторам я проскочила небезпечний периметр майже миттєво. Збила з ніг парламентера і ще когось, хто цілився у мене з паралізатора.
От смішні! А вони впевненні, що паралізатор може мене зупинити?
Аросці таки розпочали стрілянину… дві кулі ніби обпекли мене вогнем. Та зупинятись не можна. Крики, постріли, сирена залишились за спиною. Шкода, що я не можу телепортуватись.
Я заплутувала сліди не гірше наляканого плигунця датінського?. Я спеціально вибирала вузькі вулиці староi частини міста. Гравітаторам довелось підніматись над дахами і вони загубили мене, а Летос підібрав мене на невеличкій площі. Влетіла до трюму таким стрибком, що могла перекрити всі світові рекорди зі стрибків перевертнів у вишину й довжину одночасно.
Летос миттєво набрав висоту, зачиняючи люки на ходу, до виходу в космос. Потрібно було поспішати, поки охоронні системи захисту Ракірли не підключились до переслідування злочинця. Не хочеться ще й з-під силових ракет і сіток вивертатись.
Летос звично бурчав:
— Невже не можна якось запобігти таким пригодам, чому ти завжди наражаєш мене на небезпеку?
Я погладила пульт управління:
— Я думала, ти звик.
— Я тобі дам, звик, — розсердився мій катер, — я ж не безсмертний на відміну від деяких.
— Ти військовий катер, — нагадала йому я.
— Ти тільки подивись на себе, скільки куль в тебе влучило?
— Звичайних не рахувала, а кірідових — дві… чи три.
— Боляче? — захвилювалась машина.
— Боляче… — підтвердила я. — Лети на Копроконе, там Коре.
Він спостерігав за мною поглядом сенсорів, коли я сіла у крісло пілота в рубці керування, відрегулював крісло, щоб мені було зручно. Робот приніс ковдру.
Палуби з кіріду — дороге задоволення, та змінювати механізми й проводку на кораблі кожного разу, коли ми спливаємо кров'ю після поранення, ще дорожче. А покриття крісла — це дрібниця.
І чому у фільмах смертні бігають під градом куль і залишаються цілі й не ушкодженні, не поранені? Та не може бути, щоб усі кулі пролітали мимо. Чи то я таке нещастя.
Варко вийшов з підземного бункеру і побачив свою Долину наче вперше. Темні гірські масиви на фоні темно-сірого неба. Чорні плями проваль, в яких причаiлось щось важке і холодне, те, що зранку перетворюються у туман і розчиняється без сліду під сонячним промінням.
Над проваллям палало багаття. А навколо багаття якісь люди, і хтось грає на гітарі і співає. Добре співає.
Варко підійшов до багаття. Весела компанія його помітила, солдати знітились. Тонака посміхнулась як фотомодель. Гел доспівав пісню. Рол ніби не звернув уваги. А Коре пояснив, що сьогодні анархічна ніч і запропонував погрітись.
— Арештувати б вас за прояв неповаги… — буркнув Варко. — Та я надто втомлений. А жалобу по померлому президенту буде оголошено тільки зранку.
— От і добре, що зранку, — посміхнувся Коре, — сідай, вип'ємо за нового президента.
Летос «приземлився» на плацу військовоi бази під назвою Долина.
Підвестися з крісла я вже не могла.
Рол і Гел чекали, що я вийду рівно хвилину, потім Гел поклав гітару, Рол підвівся. Вони переглянулись, Гел скочив з місця і обидва побігли до катера.
Рол перший забіг до рубки. Побачив, що я притомна:
— Поранена?
— Кірід, — прошепотіла я.
Він взяв мене за руку, притулив ii до свого обличчя, обнімати не наважився, знав, що кожний порух мого тіла викликає страшенний біль і зрушує скалки кіріда з місць.
— От чорт… — промовив Гел з відчаєм. — Коре! Коре!!! — він вибіг у коридор і кликав лікаря, стоячи на верхньому східці трапа.
Коре підвівся, віддав пляшку Варко:
— Мушу йти, знову щось сталося. Ще побачимось, друже, прощавай, щасливого володарювання.
Варко зблід і якось посірів, стояв біля багаття і дивився у спину друга. Несподівано відчув себе самотнім, дуже самотнім, ніби залишився сам у всьому світі з важким тягарем, який ніхто не допоможе нести.
Коре підхопив сумку з лавки і побіг до катера.
Гел сидів за пультом керування. Дивився на планету Копроконе. На ii сліпучу «сонячну» корону.
Летос повільно зміщувався у бік світлоi сторони планети, встановлюючи курс. Сяяли крижані шапки на полюсах, блищав темно-синій океан, червоніли гори, і пливли хмари над нескінченними темними лісами другого континенту.
Рол сів поряд у друге крісло пілота, сумний і мовчазний.
— Як вона? — запитав Гел.
— Ще не прокидалась, — відповів Рол, — але біль вщух, напевне iй потрібно тільки відіспатись. А що Зерон? Мовчить? Невже досі не второпав що до чого?
— Мовчить… Якщо і второпав, то гордість не дозволить виялатись достатньо голосно що ми почули, — відповів Гел.
— А транспорти захоплені… і конвой розбитий, є декілька цікавих бранців, а разом з ними один капітан бойового корабля, чекають на вирок у трюмі Джарка. А от вантаж цікавий, дуже цікавий, і мене зацікавила лаболаторія по вивченню трансформерів і виведені розумних форм ідентичних переверетням. Ваш великий творець що не уміє створювати змінливу форму?
— А я про це досі не думав, — здивувася Гел, — он воно що… Але чому? Мі ж дали йому усі здібності і знання котрими володіли а трансформацію він не осягнув?
— Мабутьнездібний він учень, ваш Зерон, — пожартував Рол. — Я хоч і молодший а знаю як змінювати форму.
— Щось тут не те… — замислився Гел.
Я тихо зайшла до рубки керування. Коре підтримував мене під руку. Підвів до крісла, де сидів Рол, і посадив на коліна моєму чоловіку, я притулилась щокою до грудей Рола. А Коре з посмішкою повідомив:
— Вона казала, що скучила за тобою, от я ii і привів.
Гел посміхнувся і відкинувся на спинку крісла пілота.
А Летос почав в яскравих фарбах розповідати про пригоди на Ракірлі: «Уявляєте — вогні, сирена, постріли, а вона стрибає прямісінько на гравітатори поліціi, а тут ще ті кляті лідеанці з аросцями… А вона кричить: „Прикрий мене!!!“ А мені не прикривати хочеться, а вліпити iм силову ракету прямісінько у той термінал, та поміж тих гравітаторів, щоб iх засліпило…»
Похожие книги на "Екологи, або Копроконська історія", Марковская Алла Анатольевна
Марковская Алла Анатольевна читать все книги автора по порядку
Марковская Алла Анатольевна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.