- Ось так. Тут велика густина вогню.
Пара уцілілих роботів-термінаторів потрапила під удар своїх знарядь. І вони запалали і почали розриватися. В одного голова, відірвавшись, підлетіла високо вгору і закрутилася дзиґою.
Діти з лазерними автоматами захихотіли. Видно виглядало дуже весело. Хоча одну дівчинку зачепило уламком, вона необережно підвела голову в прозорому шоломі, і рожеву, дитячу щічку обпекло.
Войовниця вигукнула:
- Антиквазарно !
Адала погодилася:
- Чорнодирно просто!
Хлопчик воїн бризнув на обпалену і порізану щічку дівчинки з тюбика пастою, що регенерує. І майже миттєво пошкодження затяглося, а потім гладка шкіра юної войовниці розгладилася, не залишивши сліду.
Дівчинка пискнула з посмішкою:
- Наука, проте!
Едік зазначив, хмурячи своє гладке чоло, в якому пам'ять і досвід безлічі століть:
- Сайкли не такі прості. Ми можемо мати проблеми.
Адала прочирикала у відповідь:
- Хоч не вирішити нам усіх проблем,
Не вирішити всіх проблем.
Але стане радісніше всім,
Веселіше стане всім!
І ось знову ворота середньовічного замку відчинилися. І звідти попер черговий сюрприз. У цьому випадку це виявилися величезні тиранозаври. І на них сиділи воїни у бойових костюмах.
Адала пискнула:
- Сайкли !
Едік відповідно кивнув:
- Дуже схоже на те. Із динозаврами вони небезпечні.
Діти-воїни хором заспівали:
Динозаврики, динозаврики,
Можливо, ви живете в Африці!
Апельсини жує на сніданки,
Динозаврики, динозаврики!
Сайкли були по фігурах схожі на людей, але більшими і вищими на зріст. І пальців на кожній руці було цілих шість, і найбільші товсті фаланги були один проти одного.
Дуже жорстокі істоти.
Адала прочирикала:
- Я їх трохи боюсь!
У відповідь Едік заспівав:
Скільки ж трусити, я не зрозумію,
Сильний воїн для битви народжений...
Страх - це слабкість, і тому -
Хто злякався - вже переможено!
Діти-воїни прочірікали:
Ми не будемо боятися монстрів,
Народилися з лучеметом у руках.
Лицарі завжди вміли битися,
Ворог нехай буде вічно в дурні!
Динозаври величезних розмірів насувалися. І навіть підскакували ці загрозливі рептилії.
Хлопчик-командир кивнув Адалі :
- Давай сюди свій кубик- рубік !
Дівчатка прочірикала:
- А це навіщо?
Едуард у відповідь заспівав:
Заради щастя, заради нашого,
Якщо ми хочемо його...
Ні про що мене не питай,
Не розпитуй, не вивідуй нічого!
Діти-воїни знову засміялися, наче весела гра.
Хлопчик-воїн, що був з боку в бойовому костюмі, в помаранчеву цяточку відзначив, похмурий дитячий, але мужній і гарне обличчя.
- Якщо ми всі накази командирів обговорюватимемо, та ще під час бою, то зникне начисто дисципліна.
Дівчинка-воїн, вже не сперечаючись, передала свій кубик- рубік . Едік підхопив його і заспівав:
Ми зметемо ворога одним ударом,
Славу підтвердимо крутим мечем.
Сайклов перемагали ми недаремно -
У тріски динозаврів розіб'ємо!
І хлопчик-геній став натискати своїми спритними руками на кнопки цього дивного кубика. А величезні та злі тиранозаври підходили дедалі ближче до загону дітей-воїнів. А великі, в два з половиною метри на зріст сайкли вже стали вести вогонь зі своїх круто накручених лазерних автоматів.
Адала прочирикала:
На волосині доля твоя,
Нас атакують монстри!
