Віконтеса вишкірила зубки і гаркнула:
-Ось візьму та заспіваю!
І дівчинка взяла й великим ентузіазмом заспівала свої зубки білі, які як слонова кістка скеля;
А ми ельфімолки дівчата лихі,
Ми любимо, боротися на славу Вітчизни...
У нас бойова, ніг босих стихія,
І віримо, збудуємо палаци ельфінізму!
Немає нашої Ельфії прекраснішої країни,
У ній сонце народів рахуй усього світу...
І нехай атакує орда Сатани,
Ми зробимо щось крутіше за Шекспіра!
Любіть ви Батьківщину нашу віків,
Що в будівлях вирощувала історію нашу...
Від найбільших і пишних вінків,
Варили колись спартанську кашу!
Не скинути Батьківщину нашу на злам,
Яке горде, просто святе...
Коли ми клялися двоголовим орлом,
А нині серп із молотом нам дороге!
Ми вище небес у висоту здіймемося,
До самого космосу даху піднімемо...
Над нами могутній ширяє херувим,
Таке велике слово - Ельфія!
Не буде кривава падати сльоза,
І Ельф не топтати п'ятої басурманів...
Здійсниться наша свята мрія,
Швидше вставайте хлопці з диванів!
Безкрайнього космосу бурхливий простий,
Таке прекрасне слово - Ельфія,
Ми винесемо вермахту злий вирок,
І зробимо Батьківщину нашу щасливішою!
Нехай буде Отче наше цвісти,
Як кущ кольору ягоди райського саду.
Ми противника хвацько змісти,
Отримає хлопчик від Бога нагороду!
Не вірю, що буде з перемогою оркшизм,
Крокувати Ельфскве загребаючи катками.
Нехай править в Ельфії святий ельфінізм,
Дівчата біжать, так мелькаючи ногами!
Не плачте подруги, що впали чоловіки,
Усі мертві волею Сварога воскреснуть...
Кого заколи, хто впав від рушниці,
Але всі ми билися по хороброму чесно!
Не знаю навіщо у світі царює зло,
До чого дав Господь силу супостатам...
Ельфії нерідко в боях не щастило,
Хоча немає сміливішого у битву солдата!
Ну що ельфімолка ти хоробрий знай,
Вмієш боротися і дуже відважна...
Сидить на престолі великий знай цар,
Його ми обрали повір не даремно!
У Вітчизні нашій фіалки квіти,
Ліси смарагдові, перли берізок.
Ельфія прекрасна - вінець краси,
Хоч хоче Оркольф Батьківщину вбити!
Ні, ми ельфімолки такі бійці,
Що немає на планеті сміливіше і крутіше.
Нехай нами пишаються і діти, батьки,
Розвіється хай над Батьківщиною хмари!
Не знаю, до чого дівчата прийдемо,
Чи зуміємо зробити Вітчизну щасливою...
Битися звикли ми гострим мечем,
