Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер

— Стривай! — отетерів юнак. — Ти що, знаєш мого батька?

Благден знову каркнув, здається, навіть насмішкувато:

— Ім'я, друже! — скрикнув Ерагон. — Благаю, скажи мені його ім'я!

Але хитрий птах уже замовк, розглядаючи письмове приладдя на столі. Коли юнак спробував подумки проникнути до його свідомості й витягти інформацію, Благден, змахнувши крилами, схопив зі столу чорнильницю й вилетів у прочинене вікно.

— Ну що ж, начувайся, розумнику, — буркнув Ерагон, встаючи з-за столу. — Я ще дізнаюся від тебе всю правду. Треба бути абсолютним дурнем, аби не звернути уваги на таке пророцтво.

Розбудивши Сапфіру, він швидко переповів їй події минулої ночі, миттю схопив дзеркало й улаштувався між лапами дракона, сподіваючись за допомогою магії дізнатися, де перебуває Арія.

«Їй може це не сподобатись», — попередив дракон.

«Я мушу знати, де вона зараз», — не зважав юнак.

«Але ж ти сам казав, що після ув'язнення в Джиліді вона охороняє себе магічним захистом. Він так само, як твоє намисто, попереджає про втручання чужинців».

«Досить буде побачити людей, з якими вона зараз», — налаштовуючись на зв'язок, пошепки пояснив Ерагон.

Поверхня дзеркала зблідла, вкрилася брижами, і вони побачили гурт людей, але, схоже, не той, що було потрібно. Юнак з подивом упізнав Насуаду й декого з ради старійшин. За дівчиною ховалась якась дивна постать, закутана в чорне, і її неможливо було розгледіти.

«Давай послухаємо, про що вони говорять», — порадила Сапфіра.

— …і розбрат погубить нас! — урвався голос Насуади, коли Ерагон вимовив потрібне закляття. — Нашому війську потрібен лише один головнокомандувач! Отже, вирішуйте, Орине, і якнайшвидше!

— Як вам завгодно, — зітхнув той. — Командуйте на здоров'я.

— Мій пане! — заголосив хтось збоку. — Але ж вона не пройшла належних випробувань!

— Годі, Ірвіне! — урвав король. — Вона знається на воєнній справі краще за будь-кого в Сурді. Лише вардени спромоглися перемогти військо Галбаторікса. Якби Насуада належала до вашого кола, ви б, певно, не вагалися? Але знайте, що я обов'язково займуся вашим бюрократичним кублом, коли матиму на це час. Надто вже багато в нас радників, а користі з них — жодної. Та де ж той клятий лист про забезпечення провіантом? А, дякую, Аріє!

«Отже, Арія готується до війни, — зітхнув Ерагон, коли видиво зникло. — Виходить, їй потрібна наша допомога? Але чому Оромис не попередив нас, адже він мав про це знати?»

«Можливо, він не хотів нашкодити нашому навчанню», — висловила припущення Сапфіра.

Стривожений Ерагон серйозно замислився над ситуацією в Алагезії й раптом згадав про Рорана. Як же він міг забути про кузена, якого так давно не бачив?

Дзеркало знову обернулося на картину. Ерагон не відразу впізнав у стомленому бороданеві з молотом свого Рорана. Поруч із ним стояв Джоуд. Довкола, на палубі якогось корабля, розташувались селяни з Карвахола.

— Цікаво, де це вони? — занепокоївся юнак. — І що тут робить Джоуд?

Зосередившись, він подумки глянув на рідне селище й скрикнув від жаху. Його не було!

Скрізь, де тільки сягав його зір, залишились руїни. Карвахол було геть зруйновано, а на згарищі блукали голодні вовки. Не в змозі стримати сліз, Ерагон притулився до Сапфіри, й дзеркало з брязкотом випало з його рук.

«Заспокойся, малий, — озвався дракон. — Адже всі лишилися живі».

«Чого ми так довго тут сидимо? — витерши сльози, з несподіваною рішучістю мовив юнак. — Чи нам не час вирушити на допомогу людям?

Зрозуміло, Роран дасть собі раду, але ж вардени… Їх треба рятувати».

«То що, до бою, Ерагоне?» — нервово спитав дракон, і юнак зрозумів його занепокоєння. Виступити зараз — означало кинути виклик Імперії й битися до останнього. Доти, доки Галбаторікс не загине.

ДАРИ

Ерагон рішуче зібрав речі й осідлав Сапфіру. «Я чекатиму тебе на тренувальному полі!» — у захваті вигукнула та й полетіла собі геть над верхівками дерев.

З ельфійською спритністю юнак гайнув до Орика й застав того за грою в руни.

— Ерагоне! — радісно здивувався гном. — Що привело тебе сюди так рано? Я гадав, ти тренуєшся з Ваніром!

— Ми із Сапфірою летимо, — сказав Ерагон. Від подиву Орик аж рота роззявив, але швидко схаменувся й спитав:

— Є якісь новини?

— Розкажу пізніше. То що, ти з нами?

— Куди? До Сурди?

— Авжеж, — ствердно кивнув юнак.

— Тобі довелося б закувати мене в кайдани, намагаючись зупинити, — посміхнувся гном. — У цій Елесмері я тільки погладшав і став багато пити. Тож мені не завадило б повоювати. Коли вирушаємо?

— Якомога швидше. Збери речі й мерщій на тренувальне поле. І візьми харчів на тиждень.

— Як це, на тиждень? — сторопів Орик. — Адже шлях триватиме значно довше!

— Ми полетимо туди на Сапфірі, — пояснив Ерагон.

— На Сапфірі? — відсахнувся Орик. — Ми, гноми, не любимо висоти. Давай краще на конях.

— Це забере надто багато часу. До того ж, тобі нічого боятися! Навіть якщо ти впадеш, дракон усе одно встигне тебе підхопити.

Орик розгублено кивнув і подався геть, а Ерагон побіг на тренувальне поле до Сапфіри, звідки вони рушили до Оромисової оселі.

Коли Ерагон зіскочив із Сапфіри, ельф та Глаедр уже чекали на галявині перед хатиною.

— Отже, ви вирішили повертатись до варденів? — зупинив його голос Оромисового дракона.

— Так, вирішили, — озвалася Сапфіра.

— Чого ви приховували правду? — крикнув юнак. — Невже наш вишкіл такий важливий, що мусите дурити нас? На варденів скоро нападуть, а ви мовчите!

— Хочеш знати, чому? — незворушно мовив Оромис.

— Так, Майстре! — відповіла Сапфіра, з докором глянувши на розгніваного Ерагона.

— Ми мовчали з кількох причин. По-перше, через те, що донедавна й самі не знали, що відбувається в Імперії, бо хтось дурив наших шпигунів.

— Це вас не виправдовує, — не вгавав юнак. — Чому ваша Ісланзаді не послала ельфів на допомогу варденам? Хіба ми не союзники?

— А хто тобі сказав, що вона не послала? — здивувався вчитель. — Прислухайся, увесь наш край збирається на війну. Ми вперше за багато століть вийдемо з Ду Вельденвардена на бій з Галбаторіксом. Схоже, в тебе кепсько зі слухом?

— Пробачте, Майстре, я був сліпий, немов кажан, — зніяковів Ерагон, згадавши свого ранкового гостя Благдена.

— Ні, Ерагоне. Ти добре попрацював, і в посланні від Насуади, яке отримала наша королева, згадується насамперед про тебе. Але я не став тобі про це казати, аби ти встиг навчитися найважливішого. Інакше б ти відразу поспішив їм на допомогу. Чи не так?

— Але чи буде варта бодай чогось ваша наука, вчителю, якщо варденів знищать? — зітхнув юнак.

— Не знищать, — запевнив Оромис. — Цьому завадиш ти. Учити варденів уже запізно, ми б не встигли цього зробити, тож єдина надія на тебе. Якщо там буде Галбаторікс, тобі доведеться битися з ним самотужки.

— Я розумію, — обміркувавши почуте, сказав Ерагон. Він уже не гнівався на вчителя. — Присяга на вірність Насуаді вимагає, аби я був із варденами. Але зараз я не готовий протистояти самому Галбаторіксу.

— Нам варто зробити так, — пожвавився ельф. — Якщо там буде Галбаторікс, ти просто відволікатимеш його увагу, але не більше. Прямого бою з ним тобі слід уникати, розумієш? І ще, Ерагоне, пообіцяйте, що коли у вас буде можливість, ви із Сапфірою повернетесь на навчання.

— Ми повернемось, — озвалася Сапфіра.

— Так, звісно ж, повернемось, — ствердно кивнув юнак.

З недовірою похитавши головою, Оромис зняв зі спини свою торбу, звідки дістав срібну пляшку.

— Чекаючи на тебе, я дещо приготував, — сказав він. — Це напій, який підтримає тебе в скрутні хвилини. Коли тобі буде зовсім кепсько, розумієш? Не витрачай його намарно, тут лише кілька ковтків.