Останній шаман - Тисовська Наталя
— Юрасику! Ти теж вирішив написати для колонки «Українські химери»? Ой не можу! Я просто помру зі сміху! Першу премію треба зразу давати! Ой рятуйте мене! — Ліна здригалася від реготу, з очей її котилися сльози, вона хотіла ще щось говорити, але не могла. Юрась Булочка вдоволено посміхнувся. Щоб Ліна не бачила його пихатого виду, він повернувся до вікна — й укляк.
Просто в шибку на нього дивився горбун. Погляд лиховісний і злий, рот перекривлений. Не тямлячи себе, Юрасик злетів зі стільця й підскочив до вікна. Невідомий замахнувся на нього ціпком із круглим залізним руків’ям, і журналістові здалося, що він короткозорими очима раптом на руків’ї розрізнив лилика з розпростаними перетинчастими крилами. Незнайомець плюнув і повернувся, горбата спина почала віддалятися, і над сірим плащем тепер видно було тільки темну маківку, і журналіст уже не був певен, що горбун узагалі дивився на нього, але темна маківка нагадала зненацька проріз вікна з розбитою шибкою і вогкий дух знелюднілого тартака, від чого зразу зробилося гаряче й кепсько. У кишені Юрась несвідомо намацав прямокутну важку запальничку. Горбун завернув за ріг і зник із очей, а журналіст іще довго дивився йому вслід і не міг зрушити з місця.
Давлячись реготом, Ліна штовхнула його в плече:
— То розкажи ж мені: ти додзвонився до тої фірми?
Юрасик усім тілом відвернувся од вікна. Серце йому дивно стискалось, а думки безладно кружеляли в голові. Він пригадував і не міг пригадати, чому такою знайомою видалася горбата спина, хоча — він певен був, певен! — жодного разу її не бачив…
— Додзвонився, — кивнув Юрась Булочка замислено. — Додзвонився. Кажуть: робили експериментальне замовлення. Навіть прізвища клієнта не знають, бо замовлення було ліве, угоди не укладали, гроші отримали готівкою. Знають тільки ім’я та по батькові — Святослав Пилипович…
— Так-так-так! — горіхові Лінині очі сяяли.
— Отож. Прилад унікальний, сканує інформацію одночасно з двох тисяч сорока вісьмох точок на тілі людини. Кажуть, мороки з ним було! Схеми чутливі, якщо занадто лапати руками, вони горять і все треба переробляти. Святослав Пилипович узяв прилад, щоб протестувати, і зник.
— Ага-ага!..
— А Валерій Нечипоренко — отой старший лейтенант — сьогодні відіслав їм «їжака» на експертизу.
Ліна замріяно накручувала на палець коротке руде пасмо, та воно неслухняно висковзувало з рук.
— Інформація одночасно з двох тисяч сорока вісьмох точок на тілі людині…
— В якому місці не приклади — точки різні…
— Тільки фізичні показники?
— Не тільки фізичні показники…
— А це означає…
— Моделювання майбутнього.
— І знову шаманство…
— Якути, — мовив Юрасик зосереджено, — вірять у те, що шамани мають здатність бачити минуле. Є міф про Хара Тюмена. Там бурятські шамани розкривають злочин — підступне вбивство господаря власними людьми…
— А до чого тут?..
— А ще є міф, — перебив її Юрась, — про шамана Суор Уоле, який перекинувся на голку і підслухав розмову сімох сестер — духів віспи. А потім він підстеріг старшу з сестер і полонив її у пляшці…
— Оригінальний, — Ліна примружилась, — метод лікування віспи…
— А ще, — не вгава Юрасик, — шаман керує духами…
— Але до чого тут «їжак»?!
— Ну-у-у… — журналіст розвів руками, — уяви собі таку ситуацію: є прилад, який, замість шамана, може не тільки діагностувати хвороби, а й, скажімо, попереджати їх, який читає і минуле, і майбутнє… І є люди, що хочуть знати майбутнє, а минуле, навпаки, прагнуть приховати…
Ліна вагалася. Маленький голчастий «їжак» як засіб перемогти вселенське зло? Випередити його? Викорінити його з лиця землі? Дивний, дивний прилад — не має ні дисплею, ні хоч якогось маленького віконечка, на якому могла б відображатися інформація, що зчитувалася з отих усіх тисяч точок на тілі людини. Ні, це все занадто фантастично!
— Але хто розшифровує інформацію?
— На фірмі сказали, — Юрась Булочка конфіденційно нахилився до Ліни, — що теоретично прилад має працювати таким чином: є комп’ютерна програма. Прилад під’єднується до комп’ютера. Виводи прилада, оті дві тисячі сорок вісім голочок «їжака», торкаються шкіри. Комп’ютер посилає сигнал на виводи, тіло реагує на сигнал, а комп’ютер дешифровує реакцію.
— А це означає…
— Десь має бути комп’ютер із програмою.
— Комп’ютер із програмою, — відлунням повторила Ліна.
Двері до палати відчинились і хряпнули об стіну. Захиталося ліжко, скреготнули пружини. Чахла квітка на вікні тріпнула жовтим листям. Крізь двері проліз гігантський пакунок, а за ним — нога в брунатному черевиці, коло якої терся чорний мокрий ніс.
— Хованцю, як ти сюди проліз? — Ліна сплеснула в долоні.
Скреготнувши кігтями по лінолеуму, пес підтягнув задні ноги, на череві заповз у палату й умить заховався під ліжком. Чорний хвіст черкнув Юрасика по оголеній литці між мештом і холошою штанів та залоскотав. Із-за пакунка визирнув розгублений Орестів вид, на якому пробилися чорні вуса й дводенна борідка.
— Салют! — привітався Орест неуважно й почовгав до вікна. Тут виявилося, що ззаду його хилитався ще один пакунок, який дивним чином тримався в Ореста на поясі.
— І що це має бути? — Ліна скосила око на шурхітливий папір.
— Зараз побачиш, — пообіцяв Орест швидко. Він обірвав папір, із-під якого з’явилися сталеві якісь довгі рурки з гачечками. Між гачечками напнута була смугаста цупка тканина. На кінцях рурок причепилися чотири гумові колеса. Орест зробив два різких рухи, мовби штукар[14], що стріпує зв’язаними різнобарвними хустками, айн-цвай-драй — і сталеві рурки самі собою склались у легкий дитячий візочок нестандартних габаритів.
— Це для кого? — не втримався Юрась Булочка.
— Тобто? — Орест ображено стенув плечима. — Для Ліни. У неї легкий струс мозку, ходити не можна, буде їздити. Ми її забираємо додому.
З-під ліжка почувся інтенсивний стукіт хвоста об підлогу.
— Я туди не сяду під страхом смертної кари, — затялася Ліна.
— Сядеш, сядеш, — пообіцяв Орест і одним махом пересадив маленьку журналістку з ліжка в хистку машину на колесах.
— Рятуйте, людоньки добрі! Пробі!
Хованець застережливо рикнув. Ліна клацнула зубами й замовкла.
З другого пакунка, який хилитався в Ореста на поясі, з’явилися Лінині пісочного кольору джинси, кофтина й велика сумка.
— Прошу отримати майно. Перелік вилученого додається.
Ліна занурила руку в сумку й довго щось обмацувала, тоді мовчки зашпилила змійку й ображено склала руки на колінах. Наелектризовані руді коси стирчали на всі боки.
— Поїхали? — нахилився над нею Орест запопадливо.
Невдоволене буркотіння він чомусь беззастережно сприйняв за згоду, і візочок на гумових безшумних колесах викотивсь у коридор.
Поїхали, — подумав Юрасик відсторонено й механічно рушив за ними. Чорний пес попід стіною повз на череві, ховаючи винуваті червоні очі. Крізь прочинені двері палат долинали ліниві теревені жінок, які в розпал городнього сезону опинилися на ліжках, десь радіо грало натхненно, брязкали двері в коридорі й впускали розморених на сонці відвідувачів, чиї руки відтягали об’ємні клунки, коло сходів топталися хворі під телефоном-автоматом, а з-за сходових дверей тягайся цівки суворо забороненого в лікарні тютюнового диму. Двері ліфта розтулилися, почулися підліткові смішки, хтось кинув веселим оком на чудесний смугастий візочок, але двері знов затулились, і ліфт шухнув донизу.
Квітнева вулиця закрутила четвірку, підхопила й понесла. Юрась Булочка озирнувся на лікарню й помітив у високому вікні рожевий светр і чорне розкучерявлене волосся. Смагляве обличчя чорнокосої відьми наблизилось упритул до шибки, чорні очі крізь скло відбили сонце й зблиснули гаряче. Юрасик відчув, як у нього холонуть і терпнуть руки й одночасно хвиля киплячої крові м’яко набігає на потилицю.
Роззявивши рота з подивування, Юрась ніби з відстані спостерігав, як чорна лискуча волосина, яка тяглася десь із-поза шибки лікарняного вікна і кінчик якої заповзав під його власну куртку, напнулась і преболяче шарпнула його серце. Кров затопила Юрасикове обличчя, щоки запалали, він безпомічно озирнувся на маленьку журналістку та двох її друзів, які невпинно віддалялися, перемовляючись тихо і значущо, але картина ця більше не дратувала. Сердешний Юрась Булочка бачив тільки чорну волосину, яка грайливо шарпала його серце.
Похожие книги на "Останній шаман", Тисовська Наталя
Тисовська Наталя читать все книги автора по порядку
Тисовська Наталя - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.