Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл

- Ну, щасливої вам дороги і щасливого повернення додому! - урочисто побажав Барбарис. - Може, мені треба було вас відразу попередити, - в Гобітанії, судячи з чуток, кепські справи. Але, знаєте, те-се, третє-десяте, у людини повний рот свого клопоту. Щоправда, ви дуже змінилися - мабуть, і самі впораєтеся з безладом. Щасти вам! І пам'ятайте - чим частіше будете відвідувати «Грайливого Поні», тим більше мене втішите!

Вони щиро попрощалися з трактирником і виїхали через західні ворота в напрямку Гобітанії. Білла взяли із собою, [256] і хоча йому довелося тягти чималі в'юки, він баско біг поруч з поні Сема і всім своїм виглядом виказував радість.

- Цікаво, що старина Барбарис мав на увазі? - спитав Фродо.

- Приблизно здогадуюсь, - похмуро відповів Сем. - Те, що мені показало дзеркало Галадріелі: порубані сади і мого старого, вигнаного з дому. Треба було раніше виїжджати!

- І в Південній чверті щось погано, - додав Меррі. - Якщо тютюн не вивозять...

- Даю руку на відсіч, тут замішаний Лотто, - сказав Пін.

- Замішаний, може, й він, - зауважив Гандальф, - але заварив кашу хтось інший. Не забувайте про Сарумана! Він зацікавився Гобітанією раніше, ніж Саурон.

- Так, але ж ти з нами, - посміхнувся Меррі. - Все швидко владнається!

- Я з вами до Гобітанії не поїду. Доведеться вам самим розбиратися - для чого я вас, до речі, давно готував. Невже ви ще не зрозуміли? Мій час минув, наводити лад і навіть допомагати - вже не моя справа. Вам, друзі, взагалі вже й не потрібна нічия допомога. Ви підросли, гобіти, дуже підросли, і щодо вас я можу бути спокійний. Отже, невдовзі наші шляхи розійдуться. Хочу побачитися з Бом-бадилом і поговорити врешті-решт грунтовно. Він наче той лежачий камінь, що мохом заростає, а мене поносило по світу. Але мої мандри дійшли кінця, тепер ми з Бомбади-лом можемо все докладно обговорити...

Швидко вони дісталися до того місця на Східному Тракті, куди колись їх вивів БОмбадил. Гобіти мріяли і навіть очікували побачити його тут, але Тома Бомбадила не було видно ніде; сірий туман затягнув і Могильники, і Старий Ліс.

Вони зупинилися. Фродо сумно подивився на південь.

- Побачитися б! - сказав він. - Цікаво, як йому живеться?

- Чудово, як і завжди, не маю сумніву, - відповів Гандальф. - Безтурботний Бомбадил навіть не особливо зацікавиться, що ми робили і бачили, окрім зустрічі з ентами. [257]

Може, пізніше ти його й відвідаєш. Але зараз я б на твоєму місці не зволікав ані хвилини, інакше не встигнете переїхати міст до закриття воріт.

- Немає на мосту жодних воріт! - здивувався Мер-рі. - Ти ж сам знаєш, Гандальфе! У Забоччі, звичайно, ворота є, але мені в будь-яку мить їх відчинять!

- Раніше не було. А тепер є. І навіть у Забоччі можуть трапитися несподіванки. Але ви чудово з усім впораєтеся. До побачення, любі мої! Ми розлучаємося ще не назавжди. Щасти вам!

Маг завернув Тінебора до узбіччя тракту; кінь легко перескочив широкий зелений вал. Гандальф присвиснув, і Тінебор вихором помчав його до Могильників.

- Ну от, як пішли ми вчотирьох, так вчотирьох і повертаємось, - сказав Меррі. - Усіх друзів по одному по дорозі залишили. Можна подумати, ми спали, а тепер потроху прокидаємось...

- А мені здається навпаки, - сказав Фродо, - ніби я зараз знову засинаю.

Роздій 8 НОВИЙ ЛАД У ГОБІТАНІЇ

Вже в суцільній темряві змоклі та змерзлі подорожани досягли Берендуїну і наткнулися на огорожу. Міст був перегороджений з обох кінців тином з ворітьми. За рікою виднілися нові будинки, двоповерхові, з погано освітленими вузькими вікнами.

Стукали, стукали - ніхто не відповідав; потім просурмив ріжок, і вогні в будинках згасли. Хтось гримнув у пітьмі:

- Хто там? Відійдіть від воріт! Зараз проїзду немає. Читати не вмієте? Написано ж: «Зачинено від заходу до сходу сонця»!

- А ви пробували читати в темряві? - крикнув у відповідь Сем. - Якщо через вашу цидулку чесні гобіти повинні всю ніч під дощем мокнути, то я її зараз відшукаю й зірву!

Зі стукотом закрилося вікно, і зі сторожки на тому березі висипала купка гобітів з ліхтарями. Вони відчинили ворота на своєму кінці, деякі навіть перебігли міст і, побачивши приїжджих, злякано завмерли. [258]

- Ану, підійди сюди, Хобе Скирдинг! - покликав Меррі, впізнавши земляка у світлі ліхтаря. - Не впізнаєш Брендібока? Роз'ясни, як усе це розуміти і що тут поробляють пристойні мешканці Забоччя, такі, як ти? Якщо не помиляюсь, ти служив при заставі Гобітону!

- Гей-гей! - заволав Хоб. - Та це ж пан Меріадок у військовій амуніції! А в нас базікали, начебто ви загинули в Старому Лісі. Дуже радий бачити вас живого і здорового!

- Чим казати люб'язності через тин, відчинив би! - перервав його Меррі.

- Пробачте, пане, ніяк не можу! Наказ...

- Наказ? Чий?

- Губернатора...

- Що за губернатор? Часом не Лотто? - запитав Фродо.

- Саме він. Але ж тепер його треба звати Губернатором.

- Чудово! Так він принаймні не ганьбить ім'я Торбинсів, - пирхнув Фродо. - Ну, я бачу, пора родичам узятися за нього і привести до тями!

З-за воріт долетів боязкий шепіт:

- Будь ласка, не треба так казати! А що як раптом він довідається? І якщо ви будете так шуміти, може прокинутися здоровило, що йому служить!

- Неодмінно прокинеться, - пообіцяв Меррі. - І ми швиденько його заспокоїмо! Якщо ваш новоз'явлений правитель наймає бандитів з Пустищ, то, схоже, ми й справді пізненько повернулися!

Він зістрибнув із сідла, зірвав оголошення і кинув за тин. Гобіти відсахнулися, жоден не зважився відсунути засуви.

- Піне, до мене! - скомандував Меррі. - Нас двох вистачить!

Вони видряпались на поперечину воріт. Гобіти-сторожі утекли. Знову занив ріжок. З двоповерхового будинку висунулася довга постать, що добре була помітна в освітленому прямокутнику дверей.

- Що за шум? - гаркнув здоровило, наближаючись. - Хто сміє ломитися у ворота? Пішли звідси, паршиві недомірки, поки шиї не позвертав!

Раптом він позадкував: перед ним блиснули мечі. [259]

- Гей, Білле Тернику! - крикнув Меррі. - Якщо за десять секунд не відкриєш, гірко пошкодуєш! Відчиняй і забирайся геть, щоб духу твого не залишилося!

Терник, зіщулившись, підійшов до воріт і зняв засуви.

- Ключ віддай! - наказав Меррі.

Розбійник жбурнув ключ йому під ноги і кинувся навтіки. Коли він пробігав повз поні, один з них вискнув і піддав йому копитом. Терник заскиглив і назавжди згинув у темряві.

- Браво, Білле! - засміявся Сем.

- Так, із здоровилом все гаразд, - весело сказав Меррі. - 3 Губернатором теж у свій час поквитаємося. А зараз нам потрібна кімната для ночівлі. Якщо ви розвалили заїзд і замість нього наліпили поганих сараїв, доведеться вам самим нас розміщувати.

- Вибачте, пане Меррі... Це теж заборонено, - боязко промурмотів Хоб. - Приймати проїжджих, харчуватися не за розкладом... і все таке.

- Та що ж у вас діється? - вразився Меррі. - Недорід? Літо начебто було вдале і врожай відмінний!

- Рік таки видався непоганий, - зізнався Хоб. - Багато усього зібрали, але ніхто не знає, куди воно поділося. Приходили всякі збирачі, усюди лазили, все заміряли, на склади забирали. Зібрати зібрали, а роздати забули, нічого ми з цих складів не одержали...

- Слово честі, огидно слухати, - буркнув Пін, позіхаючи. - Та ще проти ночі! Ми маємо досить харчів. Ви тільки відведіть місце, де голову прихилити. Нам і гірші ночівлі випадали!

Гобіти-брамники все м'ялися та мимрили - пропозиція Піна відверто суперечила усім суворим наказам. Але ніхто не насмілився опиратися чотирьом добре озброєним, рослим і сильним подорожанам. Фродо наказав знов зачинити ворота - якщо навколо водилися злодії, ця обережність не була зайвою. Потім друзі увійшли до сторожки - напівпорожнього, похмурого приміщення з вогнищем, де не розводили вогню, і абияк розташувалися. На другому поверсі стояли тверді ліжка, а на стінах висіли довжелезні списки заборон і розпоряджень. Пін їх негайно зірвав. Пива [260] не було взагалі, їжі обмаль; але з провізії, що гості розділили на всіх, вийшла пристойна вечеря. Пін, порушивши розпорядження № 4, кинув у вогнище цілу в'язку хмизу, приготовану для наступного дня.