Ознакомительная версия. Доступно 11 страниц из 51
* * *
– Ох, шляхетний лицарю…
Високородна дама Візі-Лі торохтіла без угаву.
– Ми повечеряли й збиралися йти спати…
Арфіаль. Наскільки я знаю Візі, якщо «ми збиралися», то не спати…
– Коли грянув грім без хмар усяких. Потім розвідник повернувся. Чоловіки, майже всі, пішли в місто.
Цікаво. Її чоловік поїхав, скоро запахло смаженим. Сховати тут коней і взяти звідси людей… або вже хапалися за кожну соломинку?
– Я зі служницями й дітьми стала на молитву в домовій церкві. Скажіть… – Дама взяла мене за руку, вузол на її грудях заходив ходором. – Скажіть, Хайн-Лорі, це правда – те, що ви говорили про загибель злих магів?
Я постарався всміхнутися:
– Якби ви були чоловіком, я б не простив сумнівів у своїх словах!
– Але ж я жінка! Як ви їх здолали?
– Пробачте, Візі, але це дуже довго розповідати, а мені треба поспішати.
Арфіаль. Одна стара дурепа вирішила не розповідати своєму нареченому, що в Отері звернення до особи протилежної статі просто на ім'я, без титулів, значить близькі стосунки або пропозицію мати їх. Злякалася, бачте, що Гарні мене на ім'я назве, а чоловічок збунтується.
– Вам потрібно накласти тугу пов'язку!
Очевидно, мій голос видав біль.
– По вашого коня вже послано, і до світанку ви все одно не встигнете. Ходімо наверх, я про вас подбаю. Не хвилюйтеся, я ще семи років батька перев'язувала.
Арфіаль. Бреше. Я знаю цю історію, але Візі тоді було не менше дванадцяти.
…Добре, що я своє обличчя в струмку вимив.
Арфіаль. А це як подивитись.
– …Зніміть обладунок і одяг – що там на вас? – і сідайте сюди. Ой-ой-ой! Та на вас живого місця немає! Вам би полежати днів зо два.
Арфіаль. Ага, і м'яку підстилку.
– …Відмінний у вас обладунок, якщо таке витримав.
Обмотує мене бинтами справді вправно. І пальці в неї теплі. Одначе був же якийсь момент у розмові, що мене насторожив.
– Звідки ви знаєте, що мені в місто треба саме до світанку?
– Так раніше ж браму все одно не відчинять. І, до речі, гарний у вас буде вигляд, якщо в'їдете у ворота, а там – королівські… З чаклунськими трубками!
А це цілком можливо. Хоча… Я був майже певен, що чарівниця – справжня чаклунка – вирушила саме в місто, і тим, хто наслідує голос кішки, [10] зараз саме час молитися.
Але я давно зрозумів, що чарівниці вразливі, і якщо один із цих, із трубкою, встигне вистрілити – якщо, звичайно, це можна назвати пострілом…
– І хто нас захищати буде?
Очі скривдженої дитини. Може, тому й гуляє, що чоловік їй не захисник? Я раптом відчув, що сиджу перед жінкою в бинтах та спідньому. А вона, обмотуючи мене останньою петлею, притулилася всім тілом…
Арфіаль. Наступну сторінку знищила я.
* * *
До полудня залишалося зовсім всього, коли я під'їхав до міських воріт. На душі було смутно. Розумом я знав – або тоді тільки відчував, не пам'ятаю, – що Пані повинна була щось таке передбачити…
Арфіаль. Ну не в першу ж ніч на волі! Жартую. Дві такі спокуси поспіль, до того ж у ситуації після бою… Але якщо раптом Хшанга дізнається, буде в чоловічка ворог на все життя!
…Про що я точно думав, так це – якби вона… Якби ми з нею… Словом, якби сталися не тільки заручини, такого б не було.
Арфіаль. Не думаю. Взагалі-то в його зображенні я видаюся тим іще стервом, але… Був же в мене час мужиків вивчити! Це ж тільки дури вважають, що найкраще втримувати через ліжко. Насправді найміцніший мотузок – коли він ще свого не домігся. Пам'ять про недоступну пані утримає сильніше, ніж будь-які інші спогади.
На брамі чатували вже наші, один мене визнав в обличчя раніше, ніж я витягнув булаву.
– Як… справи?
Я знав кілька отерських книжкових виразів, на зразок «доповісти обстановку», але не міг змусити себе таке сказати: не здавалися мені ці слова справжніми.
– Узурпатор мертвий. Залишилося покінчити з найманцями…
– Невже мертвому зберігають вірність?
– Вони просто збунтувалися.
– Проти кого?
– Проти всіх.
Шарль або з-під землі з'явився, або впав із неба, – хоча якби з неба, то я б свист почув. Виходить, що «нове чуття» діє тільки в повному спокої. Навіть розмовляти – й те небажано.
– Король… Узурпатор призначив нових офіцерів з-поміж своїх лакиз, вони не відразу зрозуміли, що та як, порушили перше правило. У складних випадках треба діяти швидко, щоб солдати не встигли задуматися, найнебезпечніше – зволікання. Краще помилятися, ніж чекати.
А він звідки ж то знає? Адже говорить так, ніби все життя водив армії!
– Солдати зметикували, що тепер нікому вони не потрібні – і кинулися грабувати.
– З глузду з'їхали! А що буде потім?
Шарль тільки руку до скроні приклав. [11]
– «Потім» весь полк не стратять. Хтось без голови залишиться, а хтось із прихованими камінчиками. Ризик такий же, як і в бою, а винагорода вище.
– Нічого, – втрутився один з вартових, – лицарі їх тіснять, всі братства діють дружно, і старих командирів уже з в'язниці взято, – вони знають, як діяти.
Мене занудило. Так, хороший король буде в Отері. Передбачливий, ось що головне. Поки братства Булави та Сокири билися за владу, інші захищали свої будинки від грабіжників… А знайти двох-трьох солдатів, щоб ті підбурили інших, – справа недовга й неважка.
– Ти ж бо як, Шарлю?
Я зміг ближче розглянути залізні штучки – у Змійки три за поясом, дві спереду – кожна з двома вгорі трубками, – одна ззаду. У цієї трубка тільки одна, зате довша і товща. Ще ріг додався, мідною кришкою закритий і з мідним унизу наконечником.
– Рана легка, дрібниці!
Він був поранений? Але дрібниці там чи ні, а припекти терміново!
– Я все зробив. Ось цим, – клацнув по рогу, зам'явся, добираючи слова, – вогненним порошком.
Ну, демони пекла! Не те дивно, що припік сам, – жити захочеш, ще й не те зробиш, – диво, що стоїть прямо і голос не тремтить. Це ж тільки в Отері так говорять: «важка», «легка», а в нас ні… Як припечеш, так і легка поважчає, а не палити – майже певна смерть, або плями підуть – смерть, або загноїться, або вигне дугою людину – і смерть у страшних муках.
Перекладач. Хайнлорі описує зараження крові, гангрену та правець.
* * *
До корчми залишалося зовсім трохи, коли на нас напали. Ті-таки найманці, та не самі. Три найманці й троє простих грабіжників. Мені здалося, що один із них, забруднений кіптявою, схожий на тих. Прибульців, я маю на увазі.
Ба-бах! Шарль перетворився на виверження вулкана. У лівій руці пістоль, – користуватимусь назвою, яку дізнався вже пізніше, – з верхнього дула вогонь із димом. Ба-бах! З нижнього вогонь з димом, один ворог падає, інший за плече вхопився.
Бах! Бух! Коли тільки й встиг пістоль замінити! Третій з-за спини тягне – на нас вершник мчав, судячи з усього – лицар Братства Сокири в пластинчастому панцирі. Я приготувався метнути йому в голову булаву, але Шарль вистрілив, кінь спіткнувся, точно на перешкоду яку наскочив, і вершник перекинувся йому через голову.
– Чорт знає що!
За мить праворуч від нас нічого не було, і – раз! – стоїть чарівниця. Та сама – з довгою косою та у вишитих чоботях.
– Ану дай сюди!
Шарль з винуватим виглядом простягнув свій пістоль. Два інші, кинуті на землю, самі собою піднялися в повітря й плавно лягли в руки чаклунки.
– Припаси!
Я не зрозумів, але Шарль слухняно простягнув ріг і якийсь мішечок.
– А тепер швидко в човен!
