Привид іде по землі - Бердник Олесь Павлович
Будинок із зеленою зіркою
Фортуна була прихильною до Алессандро. Вона ніби жаліла його за нелюдські страждання, перенесені в тюрмі. Втікши з пащі могили, Лосс уже не мав майже ніяких особливих пригод. Кілька днів він переховувався в ущелині Кантабрійських гір. Вночі втікач навідувався до халуп, побудованих пастухами на плоскогір’ях. Там часто можна було знайти сухарі, сир, в’ялене м’ясо.
Потім Лоссу пощастило знайти в одній із халуп старе вбрання чабана. Переодягнувшись, Алессандро попрямував гірськими стежинами до моря. Він не боявся агентів. Тепер, у такому вигляді, його не впізнала б навіть Катрен.
За кілька днів Лосс добрався до Більбао й під вигаданим прізвищем поступив на вантажне судно кочегаром. Він запросив мізерну ціну, й хазяїн з радістю прийняв його, не дивлячись на те, що робочих рук вистачало. Судно йшло в Барселону. Що знаходилось у трюмах, Лосс не знав та й не цікавився. Він був твердо впевнений, що тут, біля топки машини, його й чорт із свічкою не знайде.
Минуло кілька тижнів. Судно прибуло в Барселону. Лосс зміцнів, набрався сили. Але він вирішив схитрувати. Прикинувшись хворим, Алессандро штучно підняв собі температуру, як це часто робили каторжани в таборі Вальнера-П’єха. Хазяїн злякався. Він панічно боявся епідемій.
Лосса списали на берег у портову лікарню. Там його тримали тільки одну ніч, бо наступного ранку виявилось, що він здоровий, як бик. Так сказав фельдшер, який оглянув “хворого”.
Алессандро тільки цього й треба було. Він, вийшовши з лікарні, купив собі недорогий темно-сірий костюм і ввечері сів на поїзд Барселона — Мадрид.
Додому їхати не можна було. Ні в якому разі. Лосс знав, що там вартують агенти поліції. Вихід залишався один. Скористатися адресою, яку йому дав у тюрмі Моріс Потр. Катрен зачекає. Прийде час — і він зв’яжеться з нею.
Алессандро легко знайшов будинок із зеленою зіркою. Приємний м’який вогник було видно здалека. Втікачеві раптом здалося, що він стоїть на розпутті, шукаючи вірної дороги в майбутнє. А цей зелений вогник запрошує знедолених до себе, вказує правильний шлях, обіцяє підтримку і радість життя. Треба йти. В серці зростала впевненість, що день вступу в цей будинок буде поворотним днем у житті…
Лоссу відкрив незнайомий чоловік із сивою шевелюрою і пронизливими чорними очима. Він критично оглянув постать Алессандро, жестом запросив його до вітальні.
— Чим зобов’язаний? — коротко запитав він.
Лосс завагався. А що, як він не туди попав? Може, це не той будинок і не слід тут говорити про Моріса?! Як бути?
— Я чув, що вам потрібен помічник, — навмання сказав Алессандро, щоб виграти час.
— Гм… Звідки ви взнали? Мені дійсно не завадило б мати помічника. Але освіченого. У вас яка освіта?
Лосс якось вільніше зітхнув. Його навмання випущена стріла попала в ціль.
— Я залишив передостанній курс університету, — сказав він. — Факультет фізики.
— Он як. Це мені підходить… Чому не закінчили?
— Дружина… Дитя… Ну й інші обставини.
— Хто за вас може поручитися? Де ви працювали?
Лосс не знав, що відповісти. Він глибоко вдихнув повітря і випалив:
— Моріс Потр… може за мене поручитися.
Господар будинку здригнувся, гостро поглянув на Лосса.
— Потр? Звідки ви знаєте Потра?
“Він вважає мене за провокатора”, — подумав Алессандро і вже зовсім рішуче промовив:
— Він сам дав мені цю адресу.
— Зачекайте… зачекайте… Ви Лосс? Із тюрми?
— Так, — підтвердив Алессандро, зрозумівши, що він потрапив куди слід.
— Вам пощастило втекти?
— Так… За планом Моріса. Це було жахливо…
— Потім, потім, — заметушився господар. — Зараз я покличу Потра. Роздягайтесь.
Зустріч двох колишніх в’язнів була радісною і бурхливою. До півночі Лосс розповідав про свої страшні поневіряння. Другого ранку вирішили, що Лосс працюватиме в лабораторії професора Тенка (так звали господаря будинку), але поки що з дружиною бачитися не буде. Зв’язок із нею можна встановити через вірних людей.
Алессандро дуже сподобалося в професора. Робота була нескладною, в бібліотеці вчений зібрав тисячі книг, які могли відкрити перед колишнім каторжанином прекрасний світ мрії, науки, великих трагедій і подвигів. Лосс поки що не думав про майбутнє. Воно було безформним і туманним. Від нього вимагали тільки одного — сумлінної праці в лабораторії, виготовлення різних розчинів за формулами.
Прощання Моріса
Минуло кілька тижнів. Лосс освоївся на новому місці. Потр показував йому, що треба робити і як. Він же розповів Алессандро про Тенка.
Вчений давно відійшов від роботи в офіційних інститутах. Його ще замолоду вважали небезпечним за ліві погляди в соціології, філософії, політиці. Тому він скрізь натикався на приховану ворожнечу. Це породжувало безліч непорозумінь і суперечок, заважало нормальній науковій роботі. І, нарешті, коли ім’я Тенка стало відомим науковим колам світу, він рішуче порвав із національною академією, зачинився в своєму котеджі й так працював два десятки років.
— Над чим же він працює? — обережно запитав Лосс. Потр зам’явся, розвів руками.
— Ви про все дізнаєтесь від нього. Я не маю права цього говорити.
Ніби блискавка осяяла мозок Лосса. Він схопив Потра за руку.
— Може, те, що ви мені розповідали?
— Може.
— Значить, ви втекли з тюрми саме так?
Француз ствердно кивнув головою.
— Але тихо… Ні слова. Замкніть вуста на замок. Тенк не любить язикатих.
Лосс був вражений. Значить, мрія Потра не безпідставна. Це питання вирішує видатний учений. А якщо працює він, то, напевне, і в інших країнах над тією ж проблемою б’ється пристрасна думка вчених.
А втім, чи не жартує Моріс знову? Ось як лукаво блищать його очі. Він завжди сміється…
Того дня Лоссу не вдалося продовжити розмову з французом. І в наступні дні також. Трапилося щось неприємне, непередбачене. Алессандро відчував, що між Потром і професором пробігла чорна кішка. Часто з кабінету долітали уривки гострих розмов. І ось настав вирішальний день.
Лоссу вдалося підслухати розмову двох учених. Двері були напіввідчинені, й Алессандро ясно чув майже кожне слово.
М’який спокійний голос Моріса тихо, але впевнено переконував:
— Ви переносите свої враження на весь світ, професоре. Це невірно. І хочете, щоб я відмовився від своїх поглядів заради ваших нігілістичних переконань. Треба не ждати, доки світ стане кращим, чистішим, а допомагати перебудовувати його.
— Набудували! — голосно відповів професор. — Я досить надивився на таке будування. Не потрібно повторювати таких жахливих трагедій! Вони ні до чого не приведуть!
— Ви глибоко помиляєтесь, професоре. Ніщо не пропадає даремно. Навіть за законами фізики…
— Досить, Морісе! Я не вірю нікому. Я вірю тільки в майбутнє, яке прийде не з хаосу соціальних переворотів, а закономірно, як настає схід сонця… А тепер моє діло — праця, творча праця на користь грядущих поколінь. І я кличу вас із собою.
— А моя справа, справа моїх товаришів? — тихо запитав Потр.
— Не знаю. Я не бачу ваших справ. Якби ви розбили кайдани тиранії, звільнили людину для творчої, тільки творчої праці, то я б віддав вам душу й тіло. А поки що — слова, слова. Я вимагаю, щоб ви кинули вашу політику. Я не хочу зайвих турбот… Хай інші займаються політикою, а не ви…
— Не можу, професоре…
— Я теж не можу.
— Значить, попрощаємось, — твердо сказав Моріс. — На мене чекають друзі.
Якусь хвилину професор мовчав. Потім Лосс чув, як він важко зітхнув.
— Прощайте, друже… Я сподіваюсь, що скоро завершу роботу. В одному покладіться на мене — якщо я захворію або буду вмирати — розрахунки й формули передам вам. З умовою, що ви використаєте винахід тільки на благо… Не треба запевняти, я й так вірю вам. Запам’ятайте тільки одне — я не хочу, щоб моє ім’я проклинали, як проклинають імена творців атомних бомб…
Похожие книги на "Привид іде по землі", Бердник Олесь Павлович
Бердник Олесь Павлович читать все книги автора по порядку
Бердник Олесь Павлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.