Привид іде по землі - Бердник Олесь Павлович

— Не ваше діло! — грубо відповів Шліссер.

— Ви, напевне, гадаєте, що заарештували мене? — іронічно примружився Лосс.

— Я не гадаю, я зробив це.

— Помиляєтесь.

Міністр знизав плечима, потім рішуче повернувся до злочинця.

— Чому ви фіглярствуєте, Лосс? Хто ви? Що означає ваша дивна поведінка?

Лосс тихо засміявся.

— А ви все-таки помітили, що моя поведінка дивна? Це добре. Тільки я не фігляр. Ви думали, як я проник у підземелля? Чому не працювала сигналізація? Як сталося, що найскладніші механізми залишилися непошкодженими, а я опинився біля золотого запасу?

— Я дізнаюся про це! — гостро відрізав Шліссер. — Ви забуваєте, з ким маєте справу!

— Чув! — запевнив Лосс. — Слава про вас іде по всій Іспанії. Але не валяйте дурня, сеньйоре Хуано.

— Як ви смієте! — скипів Шліссер.

— Не кип’ятіться… Ви нічого не взнаєте, якщо я сам цього не захочу. Я поїхав з вами лише тому, що сам побажав цього. Отже, якщо хочете говорити — то тільки у вашому кабінеті, наодинці…

Два різних почуття боролися в душі Шліссера. Одне — виховане довголітньою поліцейською службою — вимагало негайно покарати негідника, який ображає шефа поліції недостойними словами, а друге — нез’ясовне, незрозуміле — підказувало, що потрібно зачекати, закликало не поспішати з висновками.

— Чого ж ви хочете від мене? — грубо запитав міністр.

— Я скажу це в кабінеті.

Лімузин міністра, а за ним і колона поліцейських машин уже під’їжджали до тюрми — велетенської похмурої будівлі на півночі Мадрида. Шліссер натиснув кнопку дзвінка, стиха сказав у мікрофон:

— До міністерства. Швидко!

Шофер здивовано озирнувся, але мовчки виконав наказ. Колона круто розвернулася і помчала назад. Лосс задоволено всміхнувся.

— Запам’ятайте, — багатозначно сказав Шліссер, — що я буду слухати тільки серйозні речі.

— Якраз я це й мав на увазі, — озвався Лосс.

Лімузин знову виїхав на вулицю Алькала й незабаром зупинився біля міністерства. Відчинилися дверцята. Лосс першим вискочив із машини. Кілька полісменів охопили його кільцем, приготували зброю.

— Залиште його, — кинув міністр. — Він піде зі мною.

Здивовані поліцаї розступилися. Вони отетеріло спостерігали, як сам міністр поліції, всемогутній Шліссер поряд із злочинцем підіймався до своєї резиденції. Біля входу він зупинився, гучно крикнув офіцерові:

— Залиште посилену охорону! Розставте пости в коридорах… Щоб миша не пробігла!

Лосс знову насмішкувато поглянув на Шліссера, але промовчав. Він пройшов за міністром по коридору і вступив до широченного кабінету. Шліссер зупинився біля стола, жестом показав на стілець.

— Я не буду сідати, — заперечливо хитнув головою Лосс. — Сідайте й слухайте…

І знову хвиля роздратування прокотилася в грудях міністра. Він розгнівано блиснув очима на злочинця і прохрипів:

— Моє терпіння і м’якосердечність…

— Залиште при собі вашу м’якосердечність! — одрубав Лосс. — Уся країна знає її. Зрозумійте, що звичайний злочинець не говорив би з вами таким топом. Постарайтеся зрозуміти це й не перебивати мене.

Різко відчинилися двері кабінету. На порозі з’явився сухорлявий чоловік. Лосс, побачивши його, потемнів. Він пізнав заступника міністра Коммеса.

В кабінеті запанувала напружена тиша. Шліссер здивовано Дивився на Лосса й Коммеса, і не міг зрозуміти, що спільного є між цими двома зовсім різними людьми.

А в пам’яті Алессандро блискавично відновилися страшні картини нелюдського катування в тюрмі Санта-Пенья. Ось ніби зараз відчуваються нестерпні удари, смертельний тиск “льолі”. Жадоба помсти, найстрашнішої розплати спалахнула в серці Лосса.

— Лосс?! — вражено скрикнув Коммес.

— Сеньйоре Мігуель! Звідки ви знаєте цю людину? — здивовано запитав Шліссер.

— Свята Маріє! Та це ж в’язень із тюрми Санта-Пенья! Він був причетний до втечі Моріса Потра, пам’ятаєте?

— Он як, — протягнув міністр. — Цікава пташка.

— Але не в тому справа, — схвильовано вів далі Коммес. — Ще при мені цей самий Лосс помер…

— Помер? — заїкнувся Шліссер.

— Так.

— Ви скажіть краще — був убитий, — суворо вставив Лосс. — З вашої ласки.

— Не має значення. Мене дивує інше. Як він міг залишитися живим? Або в тюрмі вся адміністрація продажна, або це… чудо!

— Що ви скажете на це, Лосс? — гримнув Шліссер, підходячи впритул до злочинця.

— Нічого, — зневажливо відповів Лосс. — Накажіть сеньйорові Коммесу вийти геть! Я буду говорити тільки з вами.

— Мерзотнику! — крикнув Коммес. — Ти забув мій урок у Санта-Пенья?

— Я нічого не забув, — прошипів Лосс, з ненавистю блискаючи очима. — Я постараюсь ніколи не забути його. Але ви забуваєте, що я привид, я вийшов з того світу.

Він ступив крок до заступника міністра. Той зблід, злякано відступив. Алессандро засміявся.

— Сеньйоре Мігуель, — рішуче втрутився Шліссер. — Я прошу вас, вийдіть на кілька хвилин. Справа дуже серйозна…

— Сеньйоре Хуано…

— Я прошу вас.

Коммес знизав плечима, ображено засопів і демонстративно вийшов із кабінету.

— Так он ви яка штучка, — протягнув Шліссер, гостро дивлячись на Лосса. — Рецидивіст-злодій, втікач, каторжник… Окрім того, зв’язаний із небезпечним політичним злочинцем Морісом Потром. Послухайте. Я вимагаю припинити ваші вибрики, цей непристойний фарс, що ви розігруєте переді мною, і говорити відверто… Я визнаю, що ви незвичайний злочинець — у підземелля проникнути так просто не всякий зможе — але мій обов’язок…

— Ваш обов’язок, — рішуче обірвав його Лосс, — вислухати мене. Я не маю часу й бажання полемізувати з вами.

Міністр обтер чоло великою картатою хусткою. Чортзна-що таке. Треба замкнути цього зухвальця в камеру, а він розпатякує з ним, та ще й вислуховує недостойні слова.

Лосс зрушив з місця і почав міряти кабінет із кутка в куток, по діагоналі. Міністр роздратовано спостерігав за ним. Довго буде продовжуватися ця комедія?

Нарешті Алессандро зупинився і повільно, ніби обмірковуючи кожну фразу, почав говорити:

— З точки зору закону я не злочинець, сеньйоре Шліссер. Не обурюйтесь, не перебивайте мене, якщо хочете, щоб все швидко скінчилося. Закон нічого не може зробити мені, значить, він не має до мене ніякого відношення…

— Що ви хочете сказати? — нетерпляче запитав міністр. — Говоріть ясніше.

— Зараз. Я поясню… Що у вас там? — показав Лосс на стіну.

— Кабінет Коммеса.

— Ага. А там?

— Теж мій заступник.

— Чудесно. Його там немає зараз?

— Нема. Але що ви хочете робити?

Слова завмерли на устах міністра. Те, що трапилося, перевершувало всяку вигадку, не вкладалось у свідомості. Лосс швидко підійшов до стіни кабінету, простягнув руку. Шліссер побачив, як рука злочинця легко проникла в стіну. Створювалося враження, ніби в Лосса обрубок руки, який він притулив до панелі.

Міністр завмер з відкритим ротом. Обличчя порушника засяяло торжеством, коли він помітив той вираз розгубленості.

— Бачите! — вигукнув він. — Стіна не чинить мені ніякої перешкоди. Дивіться тепер… Я повністю зникаю з вашого кабінету.

І справді, Лосс зник. Шліссер злякано протер очі. Чари? Гіпноз? Що робити?

Його рука мимоволі потяглася до дзвінка тривоги, але від стіни пролунав насмішкуватий голос:

— Не треба тривоги. Я не збираюся втікати.

Лосс знову з’явився в кабінеті. Він ніби виріс із стіни. Шліссер нервово хихикнув, потім опанував себе і роздратовано крикнув:

— То говоріть же, в чому справа, чорт побери!

Лосс ступив кілька кроків до столу, зупинився проти міністра. На його обличчі виступили від збудження червоні плями, в очах фали іскорки безумства.

— Слухайте, сеньйоре Шліссер! Те, що ви бачили, не гіпноз, не фокус. Це реальний факт. Я можу вільно проникати крізь тверду речовину. Таким же чином я пробрався до золотого запасу Національного банку. Тепер ви зрозуміли?

Міністр нервово засовався в кріслі.

— Я розумію не більше, ніж раніше, Лосс. Ну, гаразд, хай буде так. Ви проникаєте крізь тверду речовину, але як ви робите це?