Кришталеві небеса - Ревич Всеволод Александрович
— Щастить нам, як утопленикам, — поскаржилась Джейніс, полишивши глузливий тон. — Що ж нам робити? Наступного разу йому, я гадаю, знадобиться пилосос, а потім магнітофон.
Вона заплющила очі й стала зосереджено думати.
— Він і справді пнеться з шкури, щоб тільки просунутись по службі, — зауважив Боб.
— Я, здається, придумала, — мовила Джейніс, розплющуючи очі.
— Що саме?
— На першому місці для нас повинні бути наша торгівля й наше весілля. Правильно?
— Правильно, — сказав Боб.
— Гаразд. Хай я не такий там мастак заклинати, — пояснила Джейніс, засукавши рукава, — зате в техніці я щось тямлю. Швидко за роботу!
Наступної доби фера завітав за чверть до одинадцятої. На гостеві був той самий білий светр, але черевики з оленячої шкіри він змінив на рудувато-коричневі мокасини.
— Сьогодні цар підганяє мене, як ніколи, — сказав він. — Нова дружина всі жили з нього вимотала. Виявляється, її шати витримують тільки одне прання. Раби вибивають їх об каміння.
— Зрозуміло, — співчутливо промовив Боб.
— Бери, будь ласка, не соромся, — запропонувала Джейніс.
— Це надзвичайно люб’язно з вашого боку, — вдячно вимовив фера. — Вірте, я вмію таке цінити. — Він вибрав пральну машину. — Цариця жде. — І фера зник.
Боб запропонував Джейніс сигарету. Вони всілись на канапі й стали чекати. За півгодини фера з’явився знову.
— Що ви накоїли? — насипався він.
— А що сталось? — безвинно відгукнулася Джейніс.
— Пральна машина! Коли цариця увімкнула її, звідти вирвалася хмара смердючого диму. Потім пролунав якийсь дивний звук, і машина зупинилась.
— Нашою мовою, — прокоментувала Джейніс, пустивши кільце диму, — це зветься “машина з фокусом”.
— З фокусом?
— З каверзою. З сюрпризом. З дефектиком. Як і все інше в нашій крамниці.
— Але ж ви не маєте права! — вигукнув фера. — Це нечесно!
— Ти такий здібний, — ущипливо відповіла Джейніс. — Катай, лагодь.
— Я похвалився, — покірно промовив фера. — Взагалі я набагато спритніший у спорті.
Джейніс усміхнулася й позіхнула.
— Та годі ж бо вам, — благав фера, нервово потріпуючи крильцями.
— Дуже шкода, але я нічим не можу зарадити, — сказав Боб.
— З вашої вини я опинюся в жахливому становищі, — не вгавав фера, — мене переведуть на нижчу посаду. Виженуть з державної служби.
— Але ж ми не можемо допустити, щоб розоритись самим, правда? — спитала Джейніс.
Хвилинку Боб роздумував.
— Послухай, — запропонував він. — А чому б тобі не доповісти цареві, що ти зіткнувся з могутньою антимагією? Скажи, що, коли йому потрібний цей крам, хай платить мито пекельним демонам.
— Йому таке буде не до вподоби, — з сумнівом промовив фера.
— В усякому разі, спробуй, — порадив Боб.
— Спробую, — погодився фера й щез.
— Як на тебе, скільки можна заправити? — порушила мовчанку Джейніс.
— Та полічи йому за стандартними роздрібними цінами. Кінець кінцем ми створювали крамницю, розраховуючи на чесну торгівлю. Ми ж не мали на меті провадити дискримінацію. А все-таки хотів би я знати, звідки він родом.
— Цар такий багатий, — мрійно промовила Джейніс. — Мені здається, просто гріх не…
— Стривай! — скрикнув Боб. — Це неймовірно! Хіба в 2 000 році до нашої ери можливі холодильники? Або кондиціонери?
— Що ти маєш на увазі?
— Це змінило б увесь хід історії! — пояснив Боб. — Подивиться якийсь розумака на ці речі й збагне, як вони діють. І тоді зміниться увесь хід історії!
— Ну й що? — спитала практична Джейніс.
— Що? Та тоді наукові шукання підуть іншим шляхом. Зміниться сучасне.
— Ти хочеш сказати, що це неможливо?
— Так?
— Саме про це я весь час і казала, — переможно заявила Джейніс.
— Та замовкни, — образився Боб. — Треба було подумати про все раніше. З якої б країни цей фера не був, вона обов’язково вплине на майбутнє. Ми не маємо права спричинятися до парадокса.
— Чому? — спитала Джейніс, але цієї миті з’явився фера.
— Цар дав згоду, — сповістив він. — Чи вистачить цього за все, що я у вас брав? — Він простягнув маленьку торбинку.
Висипавши все з мішечка, Боб виявив дві дюжини чималих рубінів, смарагдів і діамантів.
— Ми не можемо їх узяти, — заявив Боб, ми не можемо мати з тобою комерції.
— Не будь забобонний! — закричала Джейніс, розуміючи, що весілля знову віддаляється.
— А, власне, чому? — спитав фера.
— Не можна перепроваджувати сучасні речі в минуле, — пояснив Боб. — Бо тоді зміниться сучасне. Або перевернеться світ чи ще якесь нещастя скоїться.
— Та ти про це не печися, — примирливо сказав фера. — Нічого не станеться, я гарантую.
— Хто знає? А якби ти привіз пральну машину в давній Рим…
— На лихо, — перебив фера, — держава царя Алеріана позбавлена майбутнього.
— Чи можеш ти пояснити те, що сказав?
— Залюбки. — Фера усійся в повітрі. — Через три роки цар Алеріан і його країна будуть цілком стерті з лиця землі силами природи. Не вціліє жодна людина. Не збережеться жодного глиняного черепка.
— Чудово, — зробила висновок Джейніс, піднісши рубін на світло. — Нам би краще розвантажитись, поки він ще хоче мати з нами діло.
— Коли так, то воно інша річ, — сказав Боб. Їхня крамниця була врятована. Побратися вони могли хоч завтра. — А що ж буде з тобою? — спитав він феру.
— Ну що ж, я непогано показав себе на цій роботі, — відповів фера. — Найпевніше, попрошусь у закордонне відрядження. Я чув, що перед арабським чаклунством постають неозорі перспективи.
Він благодушно провів рукою по світлому, коротко підстриженому волоссю. “Я буду навідуватись”, — попередив він і почав було зникати.
— Хвилинку, — схопився Боб. — Чи не скажеш, з якої країни ти прибув? І де править цар Алеріан?
— Будь ласка, — мовив фера, хоч уже було видно тільки його голову. — Я думав, що ви здогадались. Фери — це демони Атлантиди.
По цій мові він щез.

Вацлав Кайдош
ДРАКОН
— Якщо ти збрехав, я уб’ю тебе, як собаку!
— Я не брешу, пане, ніколи б не збрехав…
— Якщо ти брешеш, я зацькую тебе собаками…
Рябі пси, що бігли побіч коня, почали принюхуватись, їх червоні язики ворушилися в роззявлених пащеках.
— Я не брешу, пане, — стомлено промовив старий, але вершник його не слухав.
— Сто чортів, як жарко! — вилаявся він, скидаючи високий шолом і витираючи чоло красивою шовковою хусткою.
“Справжній ефеський крам, — подумав старий, — ці поважні пани користуються розкошами мусульманських поганців, а хай простий чоловік тільки нюхне східного повітря, вони кидають його на вогнище”. Він зітхнув.
— Це недалеко, пане.
Деодат де Гозон, рицар ордену св. Іоанна Родоського, повісив шолом на луку сідла і поплескав коня по шиї. Попереду забіліли стіни невеликої напівзруйнованої церковці. Місцевість була забута богом, а ті, хто збудував церкву, щезли, як щезли поля й виноградники в цій частині острова. Голі, сухі скелі, пилюка й вітер, що розчесує суху траву. Висока біла скеля стриміла, неначе кістлявий палець, а затока хлюпотіла синявою біля її крутого схилу.
Кінь зупинився й тривожно захріп.
— Що з тобою? — ласкаво спитав його Деодат і погладив по м’якій гриві.
Селянин оглянувся. На його засмаглому обличчі лежала печать терпіння — від спеки й нужди воно вкрилося зморшками. І тільки очі лишалися ясними.
— То церква святого Стефана, її збудували ще візантійці, пане.
— А що, дракон не боїться святих? — насмішкувато запитав рицар.
Старий перехрестився.
— Він там, далі, — сквапно сказав старий, показуючи тремтливою рукою праворуч, у бік скали, що спускалась до моря.
Шпора вп’ялася коневі в бік, він рвонувся вперед, але рицар, сміючись, стримав коня. Обидва собаки, змордовані спекою, кинулись услід за ним.
Похожие книги на "Кришталеві небеса", Ревич Всеволод Александрович
Ревич Всеволод Александрович читать все книги автора по порядку
Ревич Всеволод Александрович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.