Дзвонить телефон. Професор бере трубку Слухає. На обличчі з’являється здивування.
— Тепер? Може, ввечері поговоримо? Не надовго? Добре. Підходь до інституту. Я зараз
вийду.
Кладе трубку, скидає білий халат. Тихо, по-старечому мимрить собі під ніс:
— Стоїш на порозі відкриття, а тобі заважають його зробити. І хто? Рідний син! Асистенти
всміхаються.
* * *
Знову дитячий майданчик у сквері. Дівчинка трохи старша бавиться повітряною кулькою,
дивиться в небо і раптом гукає:
— Мамо, поглянь, зірочка!
Всі повертаються на її крик. На голубому небі з’явилась сліпуча зірка. Здається, вона
шипить, прориваючись крізь повітря.
— Жірочка, — лепече маля із смугастим м’ячем…
* * *
Розвантажують баржі. Засмаглі вантажники припиняють роботу. Роблять перерву, дістають
загорнуті в газети сніданки. їдять. Раптом один із них, роздягнений до пояса, схоплюється на ноги
і, не проковтнувши, голосно й тривожно кричить:
— Хлопці дивіться!
Всі з жахом дивляться в небо.
* * *
Юнак із батьком і дівчиною біля білої стіни науково-дослідного інституту. Вони теж
помічають зірку.
— Зоря… — всміхаючись, каже дівчина. Професор судорожно обіймає їх обох за плечі. Його
обличчя блідне. Воно — цілковитий контраст з усміхненим лицем дівчини.
— Ні! Це падає ракета… — шепоче він. Сонце відкидає їх тіні на білу стіну.
* * *
Обличчя перехожих перекошені від жаху. Очі звернені до неба на зірку. Наростає дикий,
нестримний рев.
— Ракета! Ракета!.. — це слово переходить у крик, у дикий істеричний крик мільйонів
людей.
* * *
Раптом сліпучий спалах затьмарює сонце. Вибух! На місці, де щойно була зірка, виростає
величезна, схожа на гриб хмара. Вона мчить у височінь, вкриваючись білим туманом. Страхітливий
ураган проноситься над містом, знищуючи все на своєму шляху…
* * *
У сквері змітає з майданчика дітвору. її разом з грубими деревами, кущами, лавочками ударна
хвиля перетворює на порох. Летять стіни будівель, перекинуті автомашини, тролейбуси, дахи
будинків, вивернуті з вулиці шматки асфальту, тіла людей, колоди, каміння, якісь незрозумілі
уривки й уламки речей. Розлітається біла будівля науково-дослідного інституту. Від нього
залишається лише цоколь, на якому відбилися тіні трьох людей, що обнялися…
* * *
Панорама небачених руйнувань. До самого обрію замість міста тягнеться купа руїн і суцільне
пожарисько. Сонце затягла чорна хмара пилюки. Вулиць нема — їх засипало уламками будівель.
Будинки не лише поруйновані, але й перемішані між собою в кашу. Стирчать шматки труб. Рейки.
Стовпи. На величезній території жодного цілого будинку, жодної живої душі. Навколо пожежі. На
уламки осідає попіл і порох. Полум’я підступає до смугастого м’ячика, який чудом уцілів у цій
катастрофі. Оболонка м’ячика зморщується і повільно згоряє. Поряд лежать понівечені, погнуті,
зім’яті колеса. Вони перестали крутитись. Життя зупинилось…
* * *
У залі спалахнуло світло. Екран погас. Приголомшені картиною небачених руйнувань і лиха,
глядачі мовчки залишають невеликий мармуровий зал. Чоловіки виходять строгі, замислені, з суворо
нахмуреними бровами. Жінки намагаються триматися поруч з ними. Одна з них тихо шепоче своєму
чоловікові:
— Як добре, що все це лише в кіно, що цього не було насправді!
— Так, — коротко відповідає він.
Разом з натовпом глядачів вони вийшли з кінозалу і опинились на вершині високого пагорба.
Внизу, під пагорбом, до самого обрію тяглося велетенське місто, а на найвищій частині горба
височів великий красивий пам’ятник з білого мармуру. Він зображував чоловіка й жінку, котрі
дужими руками ламали навпіл атомну бомбу.
На цоколі пам’ятника було вибито напис:
“Мужнім борцям за мир XX століття, які зберегли вікову цивілізацію й культуру на земній
кулі і відвернули ядерну війну.
Вдячні люди комуністичної доби”.
Жінка нахилилась і поклала до підніжжя пам’ятника букет квітів. Зірким поглядом окинула всю
скульптурну групу і раптом помітила в небі яскраву зірку. Вона падала прямо на місто.
— Ракета! — скрикнула вона, ще перебуваючи під враженням щойно баченого в кіно.
— Не хвилюйся, — взяв її за лікоть чоловік. — Це вертає експедиція з Сатурна. Вони
дотримали свого слова і повернулись у першій половині дві тисячі сто сьомого року.
ЗМІСТ
Перша зустріч
Уламок зірки
Нічого особливого
Лямбда 0,76-420
Нить життя
П’ятнадцять хвилин на Марсі
Вогненний водоспад
Пам’ятник прадідам
