День на роздуми - Зима Александр Викторович
Джіммі вирішив, що шефові зараз не до нього, і тому висунув шухляду, де лежав його другий сніданок — сандвіч з двома пластівцями сиру, шматочком шинки, два апельсини і термос з кавою.
Пітер розкошував у машині. Він любив добре попоїсти, тому розігрів собі в термопечі три мисливські сосиски, відкрив плескату бляшанку з курячим паштетом, добув з бара Дейвіда (шеф не пам’ятав, що і скільки з’їдав) скляночку з копченими мідіями, накраяв хліба і, набивши рота їжею, подумав про Джіммі: «Засидівся в теплому гнізді, а мені нікуди прилаштувати свого земляка Році. Вибачай, Джіммі, але я об’їду тебе на кривій. Будемо вважати, що тобі не поталанило в житті». Пітер знав, що Джіммі слідкує за ним телекамерою, вмонтованою у флюгер головної башти. Тому підморгував до нього й муркнув повним ротом:
— На цьому стоїть Америка, мій великий чорний брате.
III
На другому поверсі, як тільки Дейвід ляснув у долоні, три покоївки покотили шкіряні крісла в невелику затишну кімнату, оздоблену штучним малахітом. Доки гості оглядали верхні галереї сорокакімнатного замку, в «малахітовій шкатулці» з’явився низенький довгий стіл з чорного дерева, загорілися свічки в канделябрах, кам’яну підлогу застелили товстелезним килимом, біля кожного крісла на просторих візках стояв обід, у каміні з бронзовим окуттям запалало багаття.
— Кожен високий гість обідає у цій кімнаті, - сказав Рассел, широко розчиняючи обидві стулки вузьких дверей з чорного різьбленого дерева, оздобленого тонкими пелюстками рожевого корала.
Малькольн вражено зупинився на порозі й ледь не вигукнув: «Для чого така розкіш? Я економлю центи, щоб придбати звичайну електронну рахівничку, а тут… золото на столі». Не втримався, запитав господаря:
— Ви знаєте, на що витратила свої Нобелівські премії Марія Кюрі?
— Тратити гроші так, як уміє робити це жінка, не здатен ніхто, — весело одказав Дейвід і додав: — Якщо ви скажете, що вона вгатила їх на тисячу суконь, я не здивуюся.
— Марія Кюрі, щоб ви знали, сер, була геніальною жінкою і їла звичайною ложкою, дбаючи про відкриття для всієї цивілізації, - стримуючи нервові дрижаки, сказав Малькольн, відверто вивчаючи широке, випещене обличчя Рассела. Малькольн помітив, як змигнула зверхня усмішка в очах господаря вілли, й здогадався, про що той подумав. То була гірка правда, й Малькольн сказав про неї, даючи зрозуміти Расселу, що перед ним не наївний хлопчак з хвилинною славою. — На жаль, сер, ви маєте рацію: ніщо не вічне на цій планеті. Навіть відкриття не належать ученому. Особливо ті, що виводять цивілізації з темряви неуцтва.
— Цього вимагає людство, якого уже ніщо не зупинить. Хіба не так? — запитав Рассел. — Не Кюрі, так хтось інший збагнув би таємницю радію. Історія обрала Марію Кюрі і не помилилася.
— Так, Марія виправдала свою високу місію. Але якими зусиллями? — заперечив Малькольн. — Якби мільйони належали вченим, а не Нобелям, ми б уже володіли іншими енергіями. Але вченим дано тільки розум, який намагають ся купити ті, хто має гроші, - журно покивав головою Малькольн, не чекаючи співчуття.
— Ви близькі до істини, — мовив Рассел так, ніби похвалив Малькольна. Він першим опустився в крісло й запросив сідати гостей. — Сьогодні ми порушимо традицію і пообідаємо раніше: кожного ще чекають справи. Я обідаю без служниць, панове, тому наливайте собі, кому що до смаку. І прошу вести розмову без взаємних образ. Сприймаймо цей світ таким, як він є: ви — відомі вчені, я — дивакуватий бізнесмен і хочу разом з вами збільшити свої капітали. Можливо, з цієї затії я нічого не матиму, але вірю, що ваше відкриття зробить безсмертним й ім’я Дейвіда Рассела. Якби я жив в епоху Марії Кюрі, їй би не довелося витрачати свою премію на грам радію. Запанувала мовчанка.
— Я недооцінив вашу обізнаність, сер, — вибачився Малькольн, приязно поглядаючи на Рассела. — Через те щиро вірю, що ви запросили нас не заради власних інтересів.
— Не знаю, Малькольне, — хитрувато примружився Рассел. — Звісно, я не можу купити вас, як Джіммі чи Пітера. Я вступаю з вами в долю. Хто програє, хто виграє — покаже час. Закон бізнесу вимагає відвертості, панове. Я лише хочу знати, в що я вкладаю свій капітал.
— Оскільки ви займаєтесь акумуляторами, сер… — перейшов до справи Макларен, але Х’ю замахав до нього рукою, поквапом випив чарку коньяку і, смакуючи сандвіч з кетовою ікрою, заговорив до обох зразу:
— Ніякої категоричності! Ми не на базарі, панове, і ніхто не знає, що нас чекає попереду. Хто б міг подумати, що відкриття нейтрона призведе до такої крихітної і такої садистської бомби? Після відкриття Кюрі на небосхилі виріс найотруйніший гриб, якого першими скуштували японці. Після того, як ми розгнуздаємо нейтрино, ми запалимо на одній з планет сонце. Якщо доживемо до цього. Тому я проти всяких там колупань в ядрі атома. Наше відкриття принесе людству вічний двигун без страхітливих радіацій і білих смертей. Як і хто використає першим цей перпетуум-мобіле, в нашій країні чи за рубежем, — це вже справа людей бізнесу. Ми віримо й робимо свою справу. Ми, містер Макларен, як і містер Рассел, просто диваки у цьому оскаженілому світі. Про деталі поговоримо потім. Ви пристаєте на це, сер? — запитав і глянув на Дейвіда Рассела.
— Я тільки хотів знати, скільки це мені коштуватиме і коли чекати найперших результатів, — уточнив Дейвід, натискуючи пальцем кнопку на підлокітнику крісла.
— Слухаю, сер! — пролунав ніби зі стелі голос Джіммі.
— Покличте Шеллмана. Нехай захопить свою чекову книжку, — розпорядився Рассел.
— Слухаю, сер.
— Електроніка в побуті — найнеобхідніша річ для вас, джентльмени, — обізвався до гостей Дейвід, підсовуючи до себе тарілку зі смаженими карасями. — У ваших лабораторіях будуть найновіші відеотелефони з дистанційним управлінням. Економія, правда, мізерна, але ж і життя наше складається з невловимих секунд, джентльмени.
— Ми ще не дали згоди, а ви вже накидаєте на мене програмне ласо, — дорікнув Малькольн і додав роздратовано: — Вченому важко змусити себе не думати про роботу, тому прошу не вимірювати мій час секундами корисної праці. Інакше я залишаюсь у лабораторії університету з рахітичними ґратами на вікні і звичайнісіньким чорним телефоном.
— Нерви, друже мій, нерви… — зітхнув Дейвід. — І вся причина в тому, що вас відволікає від роботи думка про гроші. До речі, ви одружений? У вас є діти?
— Заручений, — невдоволено буркнув Малькольн.
— Це якраз найважчий варіант для молодої людини, — визначив Дейвід, приязно усміхаючись до збудженого Малькольна.
Звідкись долинула тиха музика, ніби по тонких срібних берегах покотилася хвилька рідкого кришталю.
— Ввійдіть! — гукнув Дейвід.
Двері розхилилися на одну пілку, і до кімнати ввійшов худючий чоловічок, що вразив Вундстона своєю головою. Здавалося, на довгій шиї лежала велика диня з чорною кураїнкою цупкого волосся, що двома вихорками переходила в брови, межи яких жовтеньким хвостиком виткнувся ніс, підпертий щіточкою вусів.
— Викликали? — запитав чоловік Дейвіда Рассела дужим низьким голосом. Чоловік поводився так, ніби, окрім Рассела, у кімнаті нікого не було.
«Така голова повинна бути в судді по регбі, - подумав Малькольн і тихо хіхікнув, уявляючи, як цей чоловік приміряє собі нового капелюха. — Напевне, він носить шкіряного кашкета з вузьким дашком». Малькольн повеселішав і тепер з цікавістю дивився на чоловіка.
— Познайомтеся, панове. Перед вами Шеллман, — від рекомендував Дейвід своїм гостям розпорядника кредитів. — Він не любить, коли його величають сером, джентльменом, називають по імені. Він просто Шеллман. У його трохи незвичайній голові тримається не одна тисяча фінансових і валютних операцій, імен, номерів рахунків, чеків. Ця людина дорожча від найсучаснішої електронної машини саме своїм пророцтвом. Ви зараз у цьому переконаєтесь, — говорив Рассел так, ніби перед Х’ю і Малькольном стояла не людина, а кібернетичний геній. — Шеллман, — сказав Дейвід і нахмурив високе, без єдиної зморшки чоло, — перед вами сидять найвизначніші вчені майбутнього. Ще ніхто не знає, чим обернеться відкрита ними енергія, але сьогодні ці джентльмени бідують. У них нема справжніх лабораторій, вони наймають середньої руки квартири і не завжди можуть запросити колегу до ресторану. Скільки, на ваш розгляд, ми можемо видати цим джентльменам, якщо вони стануть нашими компаньйонами?
Похожие книги на "День на роздуми", Зима Александр Викторович
Зима Александр Викторович читать все книги автора по порядку
Зима Александр Викторович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.