– І я тих скарбів герцога Павла Гриньмасяльського так і не знайшов, – закінчив спогади привид Михеїч. – А навіщо я це все згадав? А, ну так, тому що цей новий господар замку ніздрями та бровами схожий на герцога Павла Гриньмасяльського, бо у герцога і тих і інших, точно пам'ятаю, теж було по дві штуки.
– Я пропоную проголосувати: хто за те, щоби визнати цього барона Аркадія новим господарем Шмокиконського замку і припинити над ним знущатися, підійміть кінцівку. Хто проти? Хто утримався? – говорив привид Олицетворенський.
«За» проголосували: сам привид Олицетворенський, привид Сильвестр, привид Фока, привид Гаврюша, і привид Михеїч. «Проти» – немає. Утрималися: привид Васько і привид Онуфрій Еммануїлович.
– Ну раз більшістю голосів барон Аркадій визнаний новим господарем, то треба йому пояснити, що наша «виборча кампанія» була просто грою, спектаклем, що ми насправді не такі, щоби він на нас не тримав зла, – сказав привид Сильвестр.
– До речі, ти навіщо графин потрощив? У сценарії цього не було, – дорікнув привид Гаврюша примарі Онуфрію Еммануїловичу.
– Випадково. Не помітив, – опустив очі привид Онуфрій Еммануїлович.
– Треба відшкодувати. Недобре, – пробурмотів привид Михеїч.
– Я знаю, де можна взяти такий же, – сказав привид Онуфрій Еммануїлович.
☼ ☼ ☼
Наступним вечором шмокиконські примари знову з'явилися барону Аркадію, чим спочатку його засмутили, оскільки він був певний, що вони вже далеко від Шмокиконського замку. І пояснили що до чого, вручили нову карафу замість розбитої і пообіцяли, що більше вони не турбуватимуть господаря, і являтимуться йому відтепер тільки тоді, коли він сам їх покличе, поскреготавши от цією коцюбою от по цьому камені. «Ага, принишкли, голубчики! Отож! Знай наших!» – самовдоволено подумав барон Аркадій, впевнений, що це він приборкав духів. А вголос відповів, що раз вони обіцяють вести себе тихо, то так і бути, хай залишаються в замку...
Першого жовтня в Шмокиконський замок знову навідався Олег Цеглина з туристичного агентства «Рятівна Бджола», дізнавшись, що у порожнього об'єкта з'явився новий господар. Навідався, аби підписати з бароном Аркадієм новий контракт, такий же, який агентство укладало з колишнім господарем – графом Галактіоном...
Аркадій цей контракт підписав, щоби мати додаткові прибутки від туристичного бізнесу.
Третього жовтня Аркадій зустрів на вокзалі дружину, Оксану Цукерку-Глімпельштейн, і сина, Бориса Аркадійовича, які приїхали на поїзді із Замийська-на-Замийці, де Борис Аркадійович із мамою гостювали у дідуся з бабусею. Барон узяв таксі, але, на подив дружини, повіз їх не до лицарського гуртожитку, а кудись за місто, убік Сатиричних боліт, загадково відповідаючи на її здивування: «Сюрприз!»
Спробуй уявити радість цієї Оксани і цього Бореньки, безцінний читачу, коли вони дізналися, що замість скромної квартирки в гуртожитку їхнім житлом став аж цілий Шмокиконський замок!
– Та нічого особливого, – скромно сказав родині Лицар Білого Комара, – просто я бився з драконом, звичайний лицарський подвиг, от Його Величність і нагородив мене замком і баронським титулом. Тож тепер ти, Оксаночко, не абищо, а справжня баронеса.
– Який же ти у мене славний лицар! – захоплено вигукнула дружина і поцілувала Аркадія.
– Ну не треба мене надто розхвалювати. Я всього лише простий, звичайний, пересічний герой, – продовжив скромничати глава сім'ї.
Після спільного огляду замку, Аркадій похвалився, що тут є аж сім привидів.
– Ой! – злякалася Оксана.
– Ура! – не злякався п'ятирічний Борис Аркадійович.
– Не бійтеся, не бійтеся, я їх приборкав. Тепер вони тихіше води, нижче трави, ходять переді мною по струнці, – заспокоїв сім'ю її глава.
– Ну який же ти в мене! – знову захопилася лицарська дружина і знову забруднила його обличчя губною помадою.
От так сталося вселення барона Аркадія до Шмокиконського замку.
Продовжуючи радіти житловій обновці, Лицар Білого Комара став готуватися до лицарського турніру в День Шляхетного Мордобою.
Ну а ми з тобою, безцінний читачу, каже Автор Терентопських хронік, його поки залишимо...
Кінець другої книги Терентопського, так би мовити, епосу.
