– Бач, перелічив, скрупульозно так, – дивується Права півкуля. – Викрутився.
– Так ти просто переніс сюди імена давньослов'янських богів і духів (окрім найзлісніших, і деякі спотворивши) з відповідної енциклопедії та з «Велесової Книги» – викриває Автора його Ліва мозкова півкуля.
– Це не заборонено ані Кримінальним Кодексом, ані Конституцією, – парирує Автор.
– Ну, добре, нехай буде, – здається Ліва.)
☼ ☼ ☼
Нарешті наші лицарі приїхали в містечко Шмарклів. Мгобокбекбе знову перечитав лист Естер, вручений йому в Безбаштовому Замку, і попрямував (із напарником, звичайно) до майдану Краплі, запитуючи дорогу в місцевих.
Посередині цього майдану був маленький пам'ятник: на чотиригранному постаменті із сірого граніту – скляний виріб у формі краплі. Напевно, ця крапля символізує носовий слиз, що фігурує в назві міста. І на гербі цього міста – біла крапля в рожевому полі.
Біля пам'ятника розташувався крихітний стихійний базарчик: баби торгували соняшниковим насіннячком, очищеними від шкарлупи горіхами різних видів, сухофруктами – ізюмом, курагою й т.д. Зачерпували свій товар із мішків склянками – більшими або маленькими, на вибір покупця – і висипали в кульок, згорнутий зі сторінки старого журналу, або просто в кишеню покупцеві.
Коли лицарі під'їхали до пам'ятника й стали оглядати майдан у пошуках Естер, одна з торговок, реалізаторка соняшникових зерен, замахала рукою, привертаючи до себе їхню увагу. Коли ж вершники звернули на неї увагу, зробила кистю закличний жест: їдьте сюди. Мгоцько заперечливо похитав головою, мовляв, нам не до насіннячка, і продовжив шукати очима кохану. Але коханої не було, а торговка продовжувала кликати їх жестами.
Лицарі під'їхали, і вона сказала:
– Ви ж Лицар Пивної Кружки, так? – вона тицьнула пальцем у бойовий щит Мгоцька, де була намальована біла пивна кружка в чорному полі. – Вас отут учора чекала гарна дівчина, але...
Мгобокбекбе зрозумів і запитав:
– Вона залишила для мене лист чи записку?
– Ага. – Торговка витягла з-під стосу спустошених мішків конверт і простягнула йому.
У листі Естер повідомляла, що змушена терміново покинути Шмарклів, не дочекавшись тут Мгоцька, і що тепер вона буде чекати на нього в селі Геннадьївці, у тамтешньому шинку. Лицар Пивної Кружки відразу дістав із кишені рюкзака мапу західної частини королівства, розгорнув і відшукав на ній згадане селище. Воно розташоване західніше, приблизно посередині між Шмаркловом і Неголеними горами.
– Значить, нам туди дорога, значить, нам туди дорога... – проспівав Річард Левове Копито.
(– Ну от, – засмучується нетерпляча Права півкуля авторського мозку, – так із цими таємничими переміщеннями молодої й гарної Естер Ісаківни Гільденштерн нічого й не прояснилося; ця частина, як я здогадуюся, добігла кінця, а загадка як була, так і залишилася. Тьху!
– Не плюйся, – буркоче півкуля Ліва.)
Так, довгий розділ «Меч Халазюк» отутечки дійсно закінчується. Автор залишає тут Мгоцька й Річарда Левове Копито, щоб повернутися до них за шість розділів, у щосі п'ятдесят шостому з назвою «Заручниця мрійника». Там, безцінний читачу, ми побачимо не тільки цих двох лицарів, але, нарешті, й прекрасну Естер; там от і з'ясується вся правда про її таємниче зникнення й переміщення. Ну, а в найближчих шести розділах – з п'ятдесятого по п'ятдесят п'ятий включно – Автор повідає, як читач уже зметикував, про пригоди ще шести пар лицарів Напівкруглого Столу.
ЩОСЬ П'ЯТДЕСЯТ ЧЕТВЕРТЕ. Щодо переміщень барона Аркадія
– Так це-от привид новочасний...
Даниїл Хармс, «Комедія міста Петербурга».
– Зазвичай людей розрізняють по обличчях, – зауважила Аліса.
– От я й кажу, – сказав Хитун-Бовтун. – Усі на одне лице.
Льюїс Керролл, «Аліса в Задзеркаллі».
– ... криницю справді зачаклував дух із російським ім'ям.
– О, рани Господні! То ми пропали!
Марк Твен, «Янкі при дворі короля Артура».
25 – 30 жовтня 1995 року.
Розповіді про мандри лицарів Напівкруглого Столу під час Великої Яєчної Експедиції, як зазначив напевно читач, представлені в Терентопських хроніках у різних жанрах: мемуари, радіоп'єса, поема, журнальне інтерв'ю, газетна стаття... У цьому розділі розповідь про ще одну пару лицарів буде викладена в епістолярному жанрі. А саме: Автор читачеві підсовує фрагменти листів, що їх під час мандрів барон Панас писав своїй рідній сестрі Марії.
Мандрував Панас у парі зі своїм приятелем та сусідом бароном Аркадієм. Тобто сусідом Панаса Аркадій був до двадцять другого вересня даного року, до переселення Аркадія з лицарського гуртожитку до Шмокиконського замку. Обидва в гуртожитку, нагадує Автор, жили на третьому поверсі, Панас у квартирі № 307, а Аркадій – № 303.
Детальний портрет барона Аркадія Автор дав читачеві в щосі четвертому «Витязь у капроновій сітці», де він (не Автор, а Аркадій), ще не був бароном. А портрет коня Людовика, на якому мандрував барон Аркадій, Автор дав читачеві ще раніше, у щосі другому «Замах на подвиг». Тому тут у Автора немає потреби описувати цих двох істот. Автор опише лише барона Панаса та його коня Рюрика. Барон Панас – високий щільний чоловік тридцяти п'яти років, що має сіре волосся, вуса, бороду та сірі ж очі. Кінь Рюрик (названий так на честь Київського князя Рюрика Ростиславича) – непарнокопите сірої масті (так що колір тварини збігається з кольором волосся та очей його господаря).
І знає також читач, що повне ім'я барона Аркадія – Аркадій Левович Глімпельштейн. Тож Автор повідомляє тут повне ім'я його напарника: Панас Андрійович Сидорчук.
І відомо вже читачеві, що на щиті (і, відповідно, гербі) барона Аркадія зображений білий комар у червоному полі. Так що Автору залишається лише збагатити читача інформацією, що на щиті-гербі Панаса має місце червона цеглина в полі чорному.
Ну й можна нагадати, що для пошуків драконячого яйця та організатора його викрадення Аркадію з Панасом дістався перший сектор Терентопського королівства, який від центру країни – Великих Дрібок – лежить строго на схід, і в якому має честь перебувати столиця, Жорикбург.
На відміну від одруженого Аркадія, Панас був неодруженим. Аркадій під час мандрів відправляв при нагоді телеграми дружині – Оксані, – а Панас був не такий лаконічний і писав чималі листи своїй сестрі Марії. Тут будуть представлені фрагменти із трьох його листів. Автор Терентопських хронік виділив із них те, що, з його точки зору, може бути цікаво читачеві, залишивши поза увагою шматки про справи родинні та інше, що читачеві не було б інтересно.
☼ ☼ ☼
«Здраствуй, люба моя сестричко Марійко!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А тепер розповім забавну історію, що сталася з нами вчора.
Їдемо це, отже, ми з Аркадієм у напрямку від Кирбитівки до Іканьки. Базікаємо про те, про се.
І раптом Аркадій говорить:
– От дивися, ми шукаємо яйце дракона. Рано або пізно його буде знайдено, оскільки залишається на території королівства, оскільки зловмисникові не поталанилося винести його у Великий Світ. Та обставина, що яйце дракона не потрапило у Великий Світ, можна сказати, урятувала нашу батьківщину від лих, які могли статися, якби яйце туди потрапило.
