вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня
1946 року, Конвенції у справі запобігання й покарання злочину народо-
вбивства, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня
1948 р., та ряду чинних Законів України й у такий спосіб захистити
минулу злочинну діяльність українського фашизму.
Міністерство юстиції України у своєму проекті, використовуючи
“Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА” (попередній варіант)
Інституту історії НАН України, робить спробу з використанням права
перекрутити історичне минуле.
Наведу лише декілька фрагментів:
У статті 2 проекту Закону наголошується, що “період з вересня
1939 р. по червень 1941 р. визнати періодом ідеологічного протистояння
українських націоналістів правлячому тоталітарному режиму на території
колишніх Союзу РСР і Української РСР”.
Протистояння було, але не “ідеологічне”, а з ОУН як служанкою
німецьких спецслужб, які намагалися за допомогою оунівців органі-
зувати збройне повстання в Західній Україні і у такій спосіб отримати
привід для вторгнення на територію України. Члени ОУН, які пройшли
підготовку в диверсійно-розвідувальних школах Німеччини і були
закинуті в Україну через державний кордон як агенти абверу й
емісари ОУН, готували у багатьох місцях західноукраїнських земель
збройні виступи. Окремі виступи і ті, які планувалися, були знешкоджені
активними діями органів держбезпеки за широкої підтримки місцевого
населення.
Затриманий органами держбезпеки колишній член Краківського
проводу ОУН, Гринів Володимир (“Кременський”) розповів:
“Організація українських націоналістів тісно співпрацює з німецькою
розвідкою і виконує її завдання. Всіма зв’язками з гестапо на території
Польщі, окупованій німцями, керує учасник ОУН Ребет Левко (“Лисий”).
Він займається вербуванням людей для шпигунської роботи, у першу
чергу учасників ОУН, які закидаються для виконання шпигунських
завдань в СРСР» [1].
Оунівці, виконуючи завдання нацистів, виявляли об’єкти для
диверсій і місця для висадки німецьких диверсантів у радянському
тилу.
“Керівництво ОУН Лебедь, Стецько, Ленкавський, Кравцов та інші, –
писав свого часу член ОУН Стецишин Богдан, – уже тоді знали, що
88
Гітлер готується до нападу на СРСР. Ми готували топографічні карти,
на яких детально відмічали місця висадки німецьких десантів» [2].
То де ж те “ідеологічне” протистояння, коли насправді – активна
співпраця зі спецслужбою іноземної держави, тобто зрада Батьківщини?
І зовсім не відповідає історичній правді спроба вважати “період
після 22 червня 1941 року до весни 1943... початком активних дій і
збройної боротьби членів ОУН проти правлячого комуністичного
режиму на території України”.
По-перше, тогочасна територія України була окупована німецькими
фашистами і тут діяв відповідний гітлерівський окупаційний режим.
По-друге, оунівці підтримували цей режим своїми збройними
загонами, у тому числі УПА, яка була створена за допомогою німців.
Це було зроблено на прохання політичного і військового керівництва
ОУН. За архівними відомостями гітлерівці передали ОУН-УПА:
“... більше 700 мінометів, близько 10 тис. станкових і ручних
кулеметів, 26 тис. автоматів, 72 тис. гвинтівок, 22 тис. пістолетів, 100 тис.
ручних гранат, 12млн патронів” [3].
Сформована й озброєна німецькими фашистами УПА мала
виконувати такі завдання:
- стримувати боротьбу населення західних областей України
проти німецько-фашистських загарбників, об’єднувати у своїх бандах
українців, незадоволених гітлерівською окупацією, і тим самим пе-
решкоджати їх переходу на бік радянських партизанів;
- під демагогічним гаслом боротьби “за визволення” спрямувати
зброю бандитів УПА проти радянських і польських партизанів, а також
проти неукраїнського населення західних областей України та східних
районів Польщі;
- поповнювати каральні німецькі загони, аби не ослаблювати сил
вермахту на Східному фронті;
- локалізувати діяльність радянських партизанських з’єднань на
Волині і Рівненщині, позбавивши їх можливості розгортати бойові дії
у всіх західних областях;
- у разі відступу окупантів з України розпочати підривну
діяльність у тилу радянських військ [4].
Все говорить про те, що у вказаний період ОУН-УПА співпра-
цювала з німецькими фашистами і діяла тільки на їх користь.
Звернемо ще увагу на твердження правників, що УПА була створена
“...для боротьби проти німецького окупаційного режиму і радянських
партизанів та частин Червоної Армії на території України”.
89
Так, боротьба проти радянських партизанів і Червоної Армії
була, але проти німців, вибачте, її не було. Що це так, читаємо з
донесення спецслужби дистрикту “Галичина” до Берліна: “ІV-н -90/444.
Таємно. Державної ваги. Лемберг (Львів), 15 квітня 1944 р.
... УПА вітає домовлення, укладені між загонами УПА і німця-
ми. Українська поліція була прийнята у ряди УПА, бо після відходу
німців вона залишилася без всякого захисту. Зв’язок з керівними осо-
бами ОУН-УПА має винятково цінне і важливе значення для поліції
безпеки, бо вони дають розвідувальні матеріали про наших державних
ворогів і полегшують роботу поліції безпеки» [5].
Ці та інші обставини ОУН-УПА не воювала проти гітлерівців.
Були окремі випадки стихійних нападів проти німців, але вони жорстоко
придушувалися Службою безпеки ОУН. Ознайомимось з директивою
СБ ОУН від 27 жовтня 1943 р. з цього питання:
“Особливу увагу треба звернути на виступи членів УПА проти
німців, застосовуючи карні методи, аж до розстрілу” [6].
Вважаю, що далі коментувати питання боротьби УПА проти
німців немає потреби.
І ще. Автори проекту згадуваного Закону, захищаючи організаційну
структуру ОУН, пропонують “період з середини 1944 р. до середини
50-х років визнати як період громадянської війни в Україні”.
Що на це можна зауважити? Не було ніякої громадянської війни,
а був розгул бандитизму, підтриманий розвідками США і Велико-
британії. Спецслужби вказаних держав із числа членів ОУН за згодою її
керівництва вербували агентуру, навчали її шпигунській, диверсійній
і терористичній справі і різними шляхами закидали її на територію
України. Ці агенти виконували спеціальні завдання, підтримували
фінансово, морально і зброєю поодинокі підпільні боївки ОУН, які
виконували завдання іноземних спецслужб та своїх бандватажків.
Наведемо декілька прикладів з великої кількості. Під час проведення
оперативної радіогри “Траса” з американською розвідкою і закордонним
Представництвом Української Головної Визвольної Ради (ЗПУГВР)
органами держбезпеки була захоплена велика кількість агентів
американської розвідки, вони ж емісари ОУН. Ця радіогра була при-
пинена у 1952 р. після захоплення резидента американської розвідки –
члена ОУН Охрімовича та його групи. Всі вони були притягнуті до
кримінальної відповідальності.
А під час проведення радіогри “Звєно” з англійською розвідкою
і закордонними частинами ОУН (ЗЧОУН) в 1950-1960 роках на тери-
90
торію України було виведено і захоплено більше 30 агентів англійсь-
кої розвідки, вони ж емісари ОУН [7].
Є у цьому проекті і світла думка. У статті 5 читаємо:
“Не підлягають реабілітації члени ОУН, вояки УПА, які у роки
Великої Вітчизняної війни та повоєнний час вчинили злочини проти
людяності відповідно до норм міжнародного права”.
Але це питання, по суті, вирішене Законом України від
