потерпілі від ОУН-УПА. Згодом українці стали основним контингентом
винищувальних батальйонів, які були укомплектовані за рахунок
колишніх партизанів та громадян, що потерпіли від рук оунівців. До
середини 1945 р. винищувальні батальйони не становили структурно-
оформлену бойову силу і використовувалися переважно для охорони
сіл та райцентрів.
З архівних документів видно, що за станом на 5 червня 1945 р. в
західних областях було 212 винищувальних батальйони (близько 29
тисяч чоловік). До кінця року нараховувалося 1500 батальйонів (близько
36 тисяч чол.). (Арх. спр. №372, т. 97, арк. 251; т. 100, арк. 65).
18 квітня 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення “Про посилення
політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової
виучки у винищувальних батальйонах”. У лютому 1947 року винищувальні
батальйони були передані з органів МВС в органи МДБ. Їх функції
регламентувалися вказівкою МДБ УРСР від 14.05.1947 р. №48, де
передбачалося створення груп бійців винищувальних батальйонів
також у всіх колгоспах для їх охорони і збройної відсічі від нападів
учасників підпілля ОУН. У кожному районі створювався окремий
батальйон з підлеглими групами в селах.
У подальшому, у зв’язку із зміною обстановки в західних областях
України, ліквідацією великих формувань УПА та масовою колективізацією
сільського господарства, функції винищувальних батальйонів були
змінені. Починаючи з липня 1948 р., вони були реорганізовані в групи
охорони громадського порядку із завданням охорони колгоспів, радгоспів,
МТС і населених пунктів. Практично на початок 1950 року у всіх
колгоспах західних областей були такі групи.
Із звітних архівних матеріалів видно, що в 1944-1945 роках бійцями
винищувальних батальйонів було ліквідовано до 10 тисяч учасників
підпілля ОУН. За 1949 рік та перше півріччя 1950 року було ліквідовано
265 учасників підпілля і затримано 261 чоловік. Втрати бійців винищу-
вальних батальйонів з 1944 року по 1953 рік склали 1525 чоловік.
(Арх. спр. №372, т. 98, арк. 1).
237
На початок 1954 р. в зв’язку з ліквідацією ОУН-УПА в західних
областях України відпала необхідність мати зазначені групи охорони
громадського порядку. (Арх. спр. №372, т. 103, арк. 20-29).
Одним із заходів у боротьбі з націоналістичним підпіллям було
виселення сімей учасників ОУН-УПА за межі України. Вказівкою
НКВС СРСР від 31 березня 1944 року №122 органам НКВС та НКДБ
республіки наказувалось:
«… Всех совершеннолетних членов семей осуждённых оуневцев,
а также активных повстанцев как арестованных, так и убитых при
столкновениях – ссылать в отдалённые районы Красноярского края,
Омской, Новосибирской и Иркутской областей, а их имущество
конфисковывать» (Фонд 2, опис 103, пор. №2, арк. 4).
13 серпня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення
П59/123 про виселення сімей активних оунівців віддалені райони, на
підставі якого були видані відповідні відомчі нормативні акти та
інструкції про порядок здійснення цих заходів.
Як видно з архівних матеріалів, період з 1944 до 1955 роки з
території західних областей України були виселені у віддалені райони
СРСР 65906 сімей (203662чол.) учасників ОУН-УПА. (Фонд 2, опис 31,
пор. №3, арк. 5; опис 103, арк. 1-5, 11-12). (Арх. спр. №372, т. 100,
арк. 205).
Одночасно в роботі з рядовими учасниками ОУН-УПА органами
НКВС-НКДБ активно використовувався метод переконання на підставі
виданих у 1945 р. і наступних роках звернень Президії Верховної
Ради, Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У до робітників,
селян та інтелігенції західних областей України, які закликали учасників
ОУН-УПА до припинення збройної боротьби з Радянською владою та
незважаючи на погрози з боку “СБ” ОУН-УПА, в 1944-1945 рр.
з’явилися з зізнанням 76742 учасники ОУН-УПА та їх посібники.
(Фонд 2, опис 88, пор. №29; арх. спр. №372, т. 74, арк. 162; т. 100, арк.
73).
Згідно з вказівками Центрального Проводу ОУН-б від початку
50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок
українських націоналістів на території західних областей України. Як
свідчать архівні матеріали, органами МДБ республіки були захоплені
живими останні члени Центрального Проводу ОУН-б, які знаходилися
на території України: Галас В.М. (липень 1953 р.) і Кук В.С. (травень
1954 р.), а до кінця 1955 року були розшукані, захоплені живими або
ліквідовані всі інші керівні структури та озброєні групи.
238
Всього за період 1944-1955 рр., як видно з архівних матеріалів, у
процесі здійснення правоохоронними органами взаємодії з частинами
радянської армії і місцевими підрозділами охорони громадського
порядку заходів боротьби з тероризмом та іншими антидержавними
проявами з боку націоналістів, було вбито 153262 і заарештовано
103828 учасників ОУН-УПА та їх помічників, в тому числі більше
7800 членів Центрального, крайових, обласних, окружних надрайонних
та районних проводів, керівників округів і груп ОУН, “служби безпеки”,
а також “куренів” і “сотень” УПА.
При цьому було вилучено один літак, дві бронемашини, 61
артилерійська гармата, 595 мінометів, 77 огнеметів, 358 протитанкових
рушниць, 844 станкових і 8327 ручних кулеметів, близько 26 тисяч
автоматів, більше 72 тисяч гвинтівок і 22 тисяч пістолетів, більше 100
тисяч гранат, 80 тисяч мін і снарядів, більше 12 мільйонів патронів.
Розшукано і вилучено більше 100 друкарень з друкарською технікою,
більше 300 радіопередавачів, 18 автомобілів і мотоциклів, виявлена
значна кількість складів з продуктами харчування та сховищ націо-
налістичної літератури. (Арх. спр. №372, т. 74, арк. 159-160; т. 100,
арк. 73-75).
Робоча група співробітників
Служби безпеки України:
Бурлаков В.М.
Василенко М.Г.
Вижак В.А.
Лябах О.Д.
Цімох М.П.
Шевцов В.Д.
“30” липня 1993 року
№113
239
СОЛДАТСКАЯ ПРАВДА О «ПОДВИГАХ» БАНДЕРОВЦЕВ.
Апологеты украинского (галицийского)
национализма, стремясь обелить и
реабилитировать
бандеровщину,
запустили в массовое сознание миф
будто бы вояки ОУН-УПА, борясь «за
свободу» Украины, не нападали на
солдат Советской Армии, а все свои
силы направляли на борьбу с партийно-
советским
активом,
сотрудниками
госбезопасности и внутренних дел. Эта
ложь опровергается многочисленными
фактами, в том числе и содержанием
публикуемого письма.
Данное
письмо,
освещает
обстоятельства
бандитской
акции
бандеровцев,
направленной
против
раненных красноармейцев, в числе
которых оказался Руденко В.Л., было
написано 18 июня 1946 г бывшим его
Адрес на конверте
сослуживцем.
«треугольнике».
Копию письма издателям данной
книги
передал
сын
погибшего
красноармейца Леонид Руденко, который и рассказал, что его отец
1894 г родился в Киевской обл, в 1941 г ушел добровольцем на
фронт. Воевал пулеметчиком в пехоте. В 1944 г, после третьего
ранения, находился на излечении в госпитале, расположенном на
территории Ровенской области. Группа выздоравливающих солдат, в
которую входил и отец, была направлена на заготовку сена. Во время
работы на них неожиданно напала вооруженная банда. Жертвами
