Ознакомительная версия. Доступно 24 страниц из 118
Хай довіку сидять в засаді
СБУ, ФСБ, КДБ,
Та ніякі дядьки вусаті
Не віднімуть у мене тебе.
Відібрати ніхто не посміє
Ні на день, ні на час, ні на мить,
Доки білим вітрилом Софія
Понад Полоцьком в небі тремтить.
Не скорюся ніяким владам
І нікому тебе не віддам,
Доки є в цьому світі Владьо,
Валентина, Роман і Богдан,
Доки сонце за обрій падає,
Мов підбитий літак — навзнак,
Доки ходять по вулицях парою
Віктор Жибуль і Вера Бурлак.
Відректися мене не намовиш,
Бо ж для мене, для мене-таки,
Мов павук, снує Хадановіч
Віртуозні свої рядки.
Уявити собі таке лиш!
І хіба не візьме за живе —
Знавіснілий демон Шалкевіч
Ніжну душу гітари рве!
То й ношу я у грудях ту грудку,
Ту, що зміг, мов рентген, проявить
Пагорб замковий у Новогрудку
І довколишній краєвид.
Я відчув там цю грудочку гостру
Десь під серцем, на самому дні.
І ніякий директор радгоспу
Вже нічого не зробить мені.
Ніч до свого кінця добігла.
Доки рими нанизую я,
Десь там біло-червоно-біла
Понад Мінськом встає зоря.
Та хоч день вже новий і почався,
І хоч як би мій мозок пручався,
Та питання одне його рве:
«Скільки може тривати безчасся,
У якому країна живе?»
Скільки може директор радгоспу
Розбудовувати радгосп
І молитись чужому господові,
І вплітати в молитву гоп-стоп?
Задавати стало не модно
Риторичних, наївних питань.
Скільки можна? Та скільки завгодно.
Вже минула епоха повстань.
Серед ночі часом безсоння
Намалює картину таку:
Скаче рицар з герба Погоня —
Тінь червона по білім снігу.
Хай натхнення мені підкаже:
Він домчить, долетить, доскаче?
(На щиті в нього — знак хреста.)
Поцілує князівну сплячу
У ще теплі, живі вуста?..
Гороскопа ніколи не знав свого.
Та я певен, що я ще діждусь,
Як на пляц Кастуся Каліновського
Вийде Жибуль — так само Кастусь.
Бо як встане питання Площі,
То на неї в усі роки
Ходять юні і наймолодші,
А в палацах сидять старики.
Я пророчити не беруся,
Як заверне життя течія,
Та в очах молодих білорусів
Щось причаєне бачу я.
Їхні помисли світлі й величні,
Їхні лави щільні й тісні,
І натхненні їхні обличчя,
І прекрасні їхні пісні:
«Край, родны край
Дай волі, дай
І ми пераможем!»
Дай їм волі, краю й народе,
Свій останній шанс не згуби!
Дай їм волі в сенсі свободи,
Й дай їм волі до боротьби.
Бо, благаючи і заклинаючи,
Я повторюю серцю в такт:
«Хай у вас все буде інакше,
Хай у вас все буде не так».
В нас прийшов для добра і для блага
Найвірніший народу син,
Та обличчя спотворює влада
Ще сильніше, ніж діоксин.
Все це втямивши і пізнавши,
Я повторюю в тисячний раз:
«Хай у вас все буде інакше.
Хай інакше все буде у вас…»
І в приреченні праці безплідної
Я мережу рядки свої
Із сусідньої, братньої, рідної
Та інакшої все ж землі.
Та боюсь, моя пристрасть безсила,
І намарне мій прикрий гнів:
Що тобі до чужого сина,
Як не шкода власних синів!
Все життя в духовній облозі,
Щоб створити майбутнього тло…
Скільки їх по червоній дорозі
В біле небо вже відійшло?
І свою розпуку і тугу
Я так само вплести захотів
В ту червону по білому смугу
Із багряних ниток їх життів.
І мого життя бісектриса
Застромилася між- і між-,
І мені вже тебе не зректися.
Сподіваюсь, ти це розумієш.
Тож на цьому я замовкаю.
Ще востаннє з думками зберусь.
Я не ремствую, не нарікаю.
Вибачайте, коли повторюсь…
Я кохаю тебе, я кохаю…
Я кохаю тебе, я кохаю…
Я кохаю тебе, я кохаю,
Я КОХАЮ ТЕБЕ, БІЛОРУСЬ.
2006–2009
Він прийшов у нашу поезію — майже ровесник XX з’їзду, юнак із задумливими вишнево-карими очима, з тим, щоби принести свої пісні й поеми, такі ж пружногронисті, як світанки нашої Незалежності. Муза його була вихована і вигодувана народом, який благословив поета на його щиросердну працю в ім’я утвердження ідеалів добра, справедливості та політкоректності. З перших кроків у Великій Літературі слово його задзвеніло по-своєму самобутньо, напинаючись як нова, ніколи не чута струна, ним самим відкрита несходима площина поезії, ним самим стверджена глибоко душевна, аж буденна ліричність нового життя.
Ознакомительная версия. Доступно 24 страниц из 118
