Під завісу - Самбук Ростислав Феодосьевич

— Тепер не втечеш! — вигукнув переможно. — Я б тебе!..

— Облиш, — махнув рукою Бутурлак. Підштовхнув Гриця до виходу. — А ти, Валентине, обшукай намет.

Лише тепер Гриць упізнав Андрія. Відступив назад, немов його збиралися бити.

— Ти!.. — вигукнув розпачливо. — Ти виказав мене! Боже мій, яка сволота!

— От що! — Соколов підніс до Грицевого обличчя кулак. — Коли ще писнеш!.. Не подивлюсь, що заарештований. Ти сволота, а він — хлопець що треба!

— А я ще додам… — втрутився Копоть.

— Я тобі додам! — насварився на нього кулаком Бутурлак, та всі знали, що зробив це лише для порядку, бо кількох гарних стусанів Жмудеві не завадило б. Мабуть, Гриць збагнув це, бо нахилив голову й вискочив з намету.

Біля вогнища плакала Ганна. Жмудь одвернувся од неї, стояв і дивився на болото, чорне болото, яке одразу засмокче.

«А якщо?..» — майнула думка, та Гриць злякано відсахнувся й повернувся спиною до болота. Стояв, втупившись у витолочену траву під ногами, ні про що не думав.

На першому ж допиті Гриць Жмудь розповів усе. Коли конвоїр вивів його, підполковник Яхимович перезирнувся з Бутурлаком і мовив:

— Ну й фрукт!

— Жорстокий, проте боягуз, — погодився каштан.

— Біс із ним, — махнув рукою Яхимович. — Що ви думаєте про цього Коструба?

— Невже Штех?

— Гадаю, так.

— Але ж маємо відомості: Штех у Станіславській області.

— Був, — уточнив Яхимович. — У Закарпатті перейшов кордон, потім його бачили в Яремчі й Коломиї. Далі слід губиться. Я так і думав, що він у Львові, місто велике й загубитися легко. Та й зовнішність Штехова така, як описує Жмудь: кошлаті брови, голий череп і ямочка на підборідді.

— Примітна зовнішність.

— Усе сходиться, — кивнув підполковник. — Штеха закинуто в Радянський Союз для організації терористичних актів. Висловський став першим. Якщо не візьмемо Штеха найближчим часом, він може накоїти багато лиха.

— Єдине, що маємо, нитка до Йосипа Адашинського. Той, хто послав Жмудя до Штеха, діяв саме за його дорученням.

— Не доказ, — похитав головою Яхимович. — Отець Йосип скаже: провокація, і спростувати це майже неможливо.

— Встановити нагляд за попом…

— Усе це слушно, але припустіть, що він таки не має ніякого відношення до справи.

— Від його імені прийшли до Жмудя.

— Штех міг знати про зв'язки сім'ї Жмудя з Адашинським і використати цей факт. Чесно кажучи, не вірю я в це, майже певен, що отець Йосип зв'язаний із Штехом, але тільки майже, не цілком. А нам треба вести гру безпрограшну.

Бутурлак задумався.

— А якщо штучно прискорити розвиток подій? — запропонував.

— Примусити Штеха активізуватися? Та як? До того ж небезпечно…

— Я маю на увазі інше. Уявіть, що Жмудь подзвонить Адашинському й попросить допомоги. Про те, що заарештований, знаємо лише ми, і такий дзвінок цілком імовірний. Жмудь запропонує Адашинському передати Кострубу, що потрапив у скрутне становище. Мовляв, знайшов притулок у товариша, однак тепер до того приїжджають родичі, треба кудись перебиратися, а в нього ні зв'язків, ні грошей. По-перше, дізнаємось, чи причетний до цієї справи Адашинський. Якщо Штех лише скористався його іменем, він пошле Жмудя під три чорти, і ми мусимо шукати інші канали виходу на Штеха. По-друге, коли святий отець справді зв'язав Штеха зі Жмудем, він перелякається; це ж не жарт — убивство, про яке гуде все місто, і невідомо, що скаже Жмудь, якщо опиниться в держбезпеці. Я переконаний: Адашинський докладе всіх зусиль, аби знайти Штеха і якось уладнати справу із Жмудем. А через попа вийдемо на Штеха й ми.

Підполковник слухав Бутурлака, не перебиваючи. Постукував олівцем по столу й дивився кудись убік. Коли капітан закінчив, сказав схвильовано:

— Слушна ідея, і я цілком підтримую її. Гадаю, що начальник управління погодиться з нами. Але давайте поміркуємо: ми зможемо вийти на Штеха в разі, коли з ним зв'язуватиметься Адашинський. А якщо ні? Далі. Припустимо, попу вдасться непомітно повідомити Штеха. В такому разі найімовірніше, що на зв'язок із Жмудем Штех сам не піде, а пошле когось із тих, кому довіряє…

— Й через нього потягнеться нитка до емісара головного проводу.

— Можливо й таке. Але не виключено, що Штех намагатиметься прибрати Жмудя як небажаного свідка. Тоді в нього одразу розв'яжуться всі проблеми: не треба морочити голову з влаштуванням Жмудя, а влаштовувати його треба надійно, адже розуміють, що ми не спимо й розшукуємо вбивцю Висловського. Вони назвуть Жмудеві місце зустрічі й пошлють виконавця…

— Але Жмудь може сам вибрати місце зустрічі й продиктувати свої умови.

— На які Штех мусить погодитись. — Яхимович зняв телефонну трубку й попросив прийому в начальника управління. Повернувшись за чверть години, повідомив:

— Начальство дає згоду. Під нашу персональну відповідальність.

— У мене передчуття, що все буде гаразд, — зітхнув з полегшенням Бутурлак.

— Ще одне, — примружився хитро Яхимович. — Учасників операції по затриманню Жмудя представлено до урядових нагород.

— За Андрія радий, — тихо відповів Бутурлак, — але вважаю, що особисто я не заслужив цього. Поки гуляє Штех…

— Накажіть привести сюди Жмудя, — попросив Яхимович. — Може, він заспіває такої…

— Він піде на все, щоб хоч якось пом'якшити свою вину.

— Я також переконаний в цьому.

Грицько, дізнавшись, чого вимагають від нього, одразу погодився на всі умови.

— То прошу вас, — белькотів, довірливо дивлячись у вічі підполковника, — я зроблю все, пан так штудерно придумали, і цей негідник Коструб тепер не втече. Але ж, громадянине начальник, я сподіваюсь на вашу ласку…

Підполковник одразу поставив крапки над «і»:

— Вас судитимуть, Жмудь, і тільки від суду залежить міра покарання за вчинений вами злочин. Ми ж подаємо на розгляд суду всі факти.

— Отож, я гадаю, там мусять взяти до уваги…

— Можливо, — розвів руками Яхимович.

Бутурлак розповів Жмудеві, що саме той мусить казати Адашинському, вони прорепетирували кілька варіантів розмов, і нарешті Бутурлак набрав номер квартири священика.

— Слухаю, — пролунав у кабінеті через підсилювач впевнений бас Адашинського.

Гриць дивився на Бутурлака зляканими очима й мовчав. «Давай!» — кивнув йому капітан, та Жмудь лише безмовно ворушив побілілими губами.

— Я вас слухаю, — повторив Адашинський нетерпеливо, і лише тоді в Гриця пробудився дар мови.

— То, прошу вас, святий отче, дзвонить вам Олекса Іванців.

— Звідки ти? — від упевненого баса не залишилося й сліду: отець Йосип явно перелякався.

— З телефонної будки, прошу вас. І маю нагальну справу до єгомосця. Святий отець послав до мене пана Коструба, щоб я залагодив одну справу, то я ту справу залагодив так, що мушу тимчасово мешкати в одного знайомого. Але до нього прибувають родичі, треба виїжджати, а в мене ні зв'язків, ні грошей. То прошу ласкавого пана передати пану Кострубу, що я чекаю завтра на нього ополудні в парку Костюшка біля кінотеатру.

— Так, я зрозумів тебе, сину мій… — голос отця Йосипа тремтів. — Я спробую знайти пана Коструба, але ж прошу тебе, якщо він не прийде, передзвонити мені. Бо потребую часу.

— Я можу перебути в приятеля ще дві доби, — твердо відповів Жмудь, — і прошу вас…

— Неодмінно, сину мій, я зроблю все, не хвилюйся, уладнаю твої справи.

— Я покладаюся на святого отця, — відповів Гриць і за знаком Бутурлака поклав трубку. Обтер рукавом піт з чола й запитально зиркнув на капітана.

— Добре, — схвалив той, і Жмудь посміхнувся запобігливо й солодко. Бутурлак викликав конвоїра і, коли той вивів Жмудя, переможно подивився на Яхимовича.

— Що скажете, Вікторе Едуардовичу?

— Клятий пописько! — вилаявся підполковник. — У соборі проповіді виголошує, про людяність і покору розпатякує, а сам!..

— Справжній учень Шептицького. Але тепер йому не вислизнути.

На жаль, сподівання Бутурлака не справдилися. Отець Йосип до обіду нікуди не виходив, у другій половині дня пішов до собору, там перемовився кількома словами із старостою, благословив віруючих і пішов до вівтаря. Що робив там, працівники держбезпеки не могли встановити. Після вечірньої служби повернувся додому, ніхто до нього не заходив.