Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv"
— Тетяна гарна людина, спокійна, порядна, — сказала Оксана, Сашкова дружина, ударяючи себе зірваною веронікою по щоці, й принюхуючись до її приємного запаху. — Намучилися обоє. Хай живуть з Богом.
До них підійшла Дарка Гніда.
—Це хто у нас тут спокійний? — запитала вона, вчувши дзвін.
— Про Тетяну Оксана сказала, — доповіла їй тітка Настя Сопільнячка. — Ти куди йдеш оце проти ночі?
— До вас по воду, — махнула рукою Дарка. — Мій надумав голову мити, торішнє соняхове насіння перевіював, запилився. Треба свіжої олії збити на літо. А про Тетяну дарма ви так. Вона дівчина бита.
— Та отож, що бита, — встряла до тих пір мовчазна тітка Флора, поштарка. — Після аварії наче підмінили її.
— А що таке? Чому ви так говорите?
— Не встигла на роботу вийти, а вже пішла в сільраду й заявила, щоб шукали хоч на півставки бібліотекарку в сільську бібліотеку. Вона, мовляв, допоможе організувати там це діло. І в лікарню ходила.
— Звісно, вона ж донині на лікарняному, — позіхнула Оксана.
— Ні, — вставила Дарка. — Вона оформила відпустку на свій рахунок до кінця літа.
— Ага, — продовжувала тітка Флора. — Так ото вона зайшла до головного лікаря і каже, що ось у вас тут розміщується притулок для старих, а ви про нього не дбаєте, не постачаєте туди книги, свіжу пресу. Ну, спочатку вона, звісно, у мене запитала, чи виписують туди газети й журнали, а тоді ото й пішла з претензіями. Моторна!
А сама Тетяна тим часом хлюпалася в душовій, дивуючись, як Грицькові вдалося влаштувати її в домі, де немає водогону.
— Як ти воду в бачок заливаєш? — запитала вона, вийшовши звідти й на ходу застібаючи ґудзики на домашньому халаті. — Не страшно, що я халат надягну? За дві доби дороги втомилася в зашнурованому стані бути.
— Як? — засміявся Грицько, який у цей час виставляв на стіл зготовані звечора наїдки. — Пам’ятаєш у фільмі «Весілля в Малинівці» фразу «Зубками її, зубками»? Отак і я можу відповісти: «Ручками її й ніжками».
— Давай тепер я візьмуся, — підійшла до нього Тетяна й перехопила роботу. — Ручками й ніжками? Який ти молодець! У тебе є мікрохвильова піч? Я там смажені гриби розігрію. А де скатертина?
Грицько носився по хаті, діставав то скатерку, то серветки, то однакові тарілки, показував, де у нього стоїть посуд для мікрохвильової печі.
— Пляшки навіть не діставай, — попередила його Тетяна. — Мені не можна, а ще я ненавиджу питущих мужиків.
— А зовсім трішки?
— Ти ж, здається мені, не п’єш, — обернулася до нього Тетяна. — Для чого запитуєш?
— На всяк випадок.
— І зовсім трішки ненавиджу. Взагалі не люблю, коли люди вводять себе в стан зміненої свідомості.
— Ой, розшифруй!
— Який чудний! Що тут незрозумілого? Тютюн, алкоголь, наркотики, певні види ліків впливають на людину так, що вона робиться іншою, не сама собою. Вона починає по-іншому реагувати на своє оточення, по-іншому оцінювати світ, тобто її свідомість стає іншою, зміненою. Це вже не та людина, яка була спочатку, а інша, штучно змінена. З якою я, наприклад, не знайомилася і не планувала знайомитися й спілкуватися.
— Для мене це не проблема, просто поцікавився, — Грицько сказав правду, але все рівно трохи піджав хвоста, як учень при вчительці.
А потім вони смакували наїдками, хвалили місцеві харчі, обговорювали кулінарні рецепти, дивилися телевізійні передачі, перекидаючись враженнями від них. Між тими репліками говорили про погоду, гарне літо, яке тільки починалося. Про роботу й домашнє господарство Грицько, не бажаючи наводити на гостю нудність, згадувати не хотів, тому ще поділився планами про відпочинок.
— Я замовив дві путівки на море. Поїдемо?
— Вже замовив? — з не дуже схвальним здивуванням перепитала Тетяна. — Для нас?
— Так. Але це, власне, нікого ні до чого не зобов’язує. Як колись казали, я просто напитав ці путівки. Так поїдемо?
— А, — в голосі дівчини задзвенів метал. — Обачливо, це правильно, — сказала вона, повністю ігноруючи його останнє запитання.
Грицько підупав духом. Раптом зникли теми для розмов, нецікавими стали передачі, неприємно запахла і здалася недоречною кава, яку він натер на ручній кавомолці. Каву? На ніч? Перед сном? Хто так робить? Поринувши в свої думи, він, не зупиняючись, раз і вдруге пересік кімнату широкими кроками. Шукав і не міг знайти привода позбавитися неприємного осадку від згадки про відпустку, зневажав себе за слабкість, за те, що ця дівчина — така, виявляється, сильна й самостійна — давно виділила його серед інших, а він того не вартий. Нарешті він зупинився, намагаючись точніше сформулювати свою думку, — адже те, що він хотів сказати Тетяні, було життєво важливим для їх обох. «Отримав ляпаса, — продовжував насміхатися він над собою. — Інколи такий струс допомагає тимчасово розсіяти хронічне глупство і враз порозумніти».
Вже й Тетяна зрозуміла, що різкувато повелася, і теж не знала, як виправити положення. Щоправда, вона не дуже цим переймалася.
І ось непомітно для обох Грицько заговорив про свою одинокість, про смерть батьків, про пустоту свого внутрішнього світу, про те, як важко йому вийти зі своєї шкаралупки, про невпевненість у собі, свою нерішучість, свої помилки, сумніви й апатію…
— Я хочу ніколи з тобою не розставатися, завжди бути разом. Не знаю, як про це сказати, — бубнів він. — Боюся здатися смішним, але кращих слів ще не придумано: я кохаю тебе і прошу твоєї руки. Виходь за мене заміж.
Тетяна заклопотано наморщила чоло: він готувався до такої розмови чи вона викликана її норовистістю? Гаразд, розберемося. І вона полегшено засміялася.
— Чим же ти нерішучий? Намовляєш на себе! Ти нормальний хлопець. Не скажу, що твої слова виявилися несподіваними для мене. Але я маю подумати. Давай, знаєш що? Давай подивимося твій домашній фотоальбом, я хочу побачити тебе маленьким, подивитися, якими були твої батьки.
Грицько підійшов до книжкової шафи і з нижньої її тумби дістав альбом доволі великого формату.
— Тут не все приклеєне й прикріплене, багато фото зберігаються в розсипаному стані, — він обережно простягнув Тетяні альбом, не змінюючи його горизонтального положення. — Ти дивись, а я піду покурю, можна?
Тетяна тільки мовчки кивнула.
Дитячих фотографій виявилося небагато, та й ті були тільки з раннього дитинства. Складалося враження, що у зрілому віці Грицькові батьки вже хворували й не мали ні змоги, ні бажання милуватися сином, займатися будь-чим крім своїх основних обов’язків. Хлопчик був дуже гарненьким, чорнявеньким карапузиком, і залишався таким десь літ до дванадцяти. А потім воднораз витягнувся, зміцнів і його очі набрали чарівного кольору осінніх чорнобривців, були так само волохаті від довгих вій і вкриті тонкою заволокою, як туманцем.
Зате було багато знімків з Грицькового дорослого життя, зокрема весільних. Тетяна перегорнула один-два загальних знімки, роздивилася їх і відклала. Затим дістала декілька з крупними планами, розкрила їх віялом на долоні, і раптом її очі пришерхнули й вигострилися, неначе вона побачила щось таке неочікуване й настільки неприйнятне, що мала негайно приймати якесь важливе рішення, може, про кардинальні зміни вже з наступної миті. Вона відклала фото й з биттям серця закрила очі. Доля! Це доля веде її такими покрученими стежками. А від долі, як відомо, не сховаєшся. «Ось ми й дійшли до відкритого двобою, — подумала Тетяна. — Доля не просто немилостива до мене останнім часом, не просто посилає мені неприємні збіги обставин, вона кидає мені виклик, який я не можу не прийняти. Отож, досить ухилятися, уникати двобою з нею, треба повернутися обличчям до чергової небезпеки й вигукнути: “Іду на ви”».
Зайшов Грицько.
— Як ти тут, не нудьгувала? — Тетяна здалася йому ще більш вдумливою і твердою, ніж була тоді, коли він виходив надвір, і це його занепокоїло.
— Все гаразд. Приготуй каву, — жорстко попросила — ні, наказала — вона у відповідь на його запитання.
Готувати каву Грицько любив більше, ніж пити, тому в нього це був улюблений ритуал частування гостей і для цього все й завжди трималося напоготові. Він швидко ввімкнув електричний чайник, дістав з полиці кавоварку, висипав туди перетерті зерна, додав цукру й приготував дві гарні чашки з блюдцями. Поки він готувався, поспів окріп. До вітальні Грицько повернувся з невеликою тацею, де стояли кава, цукерки й невеликі вазочки, наповнені парниковими полуницями зі сметаною. Але Тетяна навіть не усміхнулася на його старання.
Похожие книги на "Аферистка", Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv"
Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv" читать все книги автора по порядку
Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv" - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.