Енн із Ейвонлі - Монтгомери Люси Мод
Ознакомительная версия. Доступно 11 страниц из 55
— Яка прекрасна історія, — зітхнула Енн, витираючи сльози.
— А що було із Джорданом? — запитала Прісцилла.
— По смерті Естер він продав ферму й повернувся в Бостон. А тут оселився пан Джейбз Слоун і переніс будинок ближче до дороги. Сам Джордан помер за десять років, і його привезли сюди й поховали поруч із Естер.
— Не розумію, як вона могла хотіти жити тут, далеко від усіх, — замислилася Джейн.
— О, це я чудово розумію, — замріяно відповіла Енн. — Сама б я не хотіла так жити ввесь час, бо хоч люблю дерева й поля, та все ж і людей люблю. Але я розумію Естер. Вона так утомилася від галасливого заюрмленого міста, де всі кудись поспішають і всім до вас байдуже. Хотіла втекти кудись, де спокійно, зелено, де вона могла б відпочити. І бажання її здійснилося, а таке стається, я певна, з небагатьма. Вона мала чотири щасливих роки перед смертю — щасливих і прекрасних, тож, мабуть, варто їй радше позаздрити, аніж жаліти. Заплющити очі й заснути навіки поміж троянд, із усмішкою найдорожчого, коханого — я думаю, це дивовижно!
— Вона посадила ці вишні, — мовила Діана. — Сказала моїй мамі, що діждати плодів не сподівається, та щаслива знати, що вони житимуть і прикрашатимуть світ і після її смерті.
— Як добре, що ми пішли цією стежкою, — озвалася Енн; очі їй сяяли радістю. — Сьогодні ж мій названий день народження, а цей сад і його історія стали мені чудовим дарунком. Діано, а мама не казала тобі, якою була Естер Грей?
— Ні, казала тільки, що була гарною.
— І це теж добре, бо тепер я можу уявити її якою завгодно. А мені здається, вона була маленька й тендітна, з м’якими темними кучерями, великими лагідними карими очима й блідим та мрійливим лицем.
Дівчата полишали кошики в саду Естер і решту дня провели, блукаючи лісами й полями, відкриваючи нові стежини й численні тихі закутки. У найпрекраснішому з них вони, зголоднівши, пообідали — на стрімкім березі веселого струмка, де між високих шовкових трав росли білі берези. Коло них дівчата й сіли, віддавши належне ласощам, приготованим Енн, і навіть прозаїчні бутерброди виявилися не зайвими після довгої втомливої прогулянки, яка тільки сприяла пробудженню апетиту. Для подруг Енн узяла склянки й лимонад, собі ж зробила чашку з березової кори — і пила холодну воду зі струмка. Чашка протікала, вода, як завжди навесні, смакувала землею, та Енн уважала цей напій доречнішим для такого дня.
— Гляньте, дівчата, який вірш, — раптом озвалася вона.
— Де? — Джейн і Діана дивилися так, немов сподівалися відшукати стародавні руни між візерунків на березах.
— Отам, де струмок. Ця стара кладка, укрита мохом, по якій жебонить вода тоненькими цівочками, ніби дівочі пасма під гребенем, і сонячний промінь, що бавиться з нею, а тоді пірнає в глибінь. Це найпрекрасніший вірш, який я бачила.
— Я назвала б це картиною, — відповіла Джейн. — Вірш — то рими й рядки.
— О ні, звісно, ні, — Енн рішучо похитала головою в короні з ніжного вишневого цвіту. — Рими й рядки — то лиш видиме вбрання вірша. Це ще не він сам, як твої волани й мережива — це не ти, Джейн. А справжній вірш — то душа, вбрана в слова… і ця краса — ось і є душа ненаписаного вірша. Нечасто можна побачити душу — навіть душу вірша.
— Цікаво, яка вона, душа… душа людини? — замислилася Прісцилла.
— Мабуть, отака, — відповіла Енн, указуючи на розсип сонячного сяйва крізь віття беріз. — Тільки в неї напевне є ще й форма. Я люблю уявляти душі витканими зі світла. Одні переливаються тремтливими рожевими відблисками, інші — мерехтять, наче море під місячними променями. А ще деякі — бліді й прозорі, мов досвітній туман.
— Я десь читала, що душі схожі на квіти, — додала Прісцилла.
— Тоді твоя душа — це золотистий нарцис, — мовила Енн, — а в Діани — червона, червона троянда. А в Джейн — яблуневий цвіт, рожевий, міцний і ніжний.
— А твоя — біла фіалка з бузковими жилками на пелюстках, — підхопила Прісцилла.
Джейн прошепотіла Діані, мовляв, ніяк не збагне, про що вони говорять. А вона, Діана, розуміє?
Додому дівчата верталися в м’якому світлі золотого травневого вечора, з кошиками, повними квітучих нарцисів із саду Естер, на могилу котрої наступного дня Енн віднесла свій букет. Десь у сосновому вітті співали малинівки, у болотах кумкали жаби. Вода в маленьких озерцях між пагорбами мінилася, мов топази й смарагди.
— І все ж ми гарно провели час, — мовила Діана так, наче й сама не вірила в це, збираючись на пікнік.
— Це справді був золотий день, — відповіла Прісцилла.
— Я так страшенно люблю ліс, — озвалася Джейн.
Енн мовчала. Мрійливо вдивляючись у призахідне небо, вона думала про юну Естер Грей.
Розділ 14
ДАРЕМНІ ХВИЛЮВАННЯ
У п’ятницю ввечері, коли Енн йшла додому з пошти, до неї приєдналася пані Лінд. Ця добродійка звично потерпала від надміру церковних та громадських справ.
— Я була в Коттонів. Хотіла, щоб Еліс прийшла на кілька днів, допомогти мені в господарстві, — заявила Рейчел. — Минулого тижня вона вже була тут. Така млява й повільна, але все ж краще, ніж самій давати раду. А зараз вона хвора і прийти не може. І Тімоті сидів там з нею, кашляв і скиглив. Він уже десять років умирає, і вмиратиме ще стільки ж, будь певна. Навіть це зробити як слід не здатен. Нічого не вміє, навіть хворіти. Квола, безпорадна сім’я. Що з ними буде, я не знаю, хоч, може, Провидінню це відомо.
І пані Лінд зітхнула — так, мовби мала величезні сумніви в обізнаності Провидіння щодо цих питань.
— А Марілла у вівторок їздила до окуліста, еге ж? І що він каже? — запитала вона.
— О, він дуже втішений, — радісно відповіла Енн. — Каже, що бачить істотне поліпшення і певен, що сліпота їй уже не загрожує. Хоч і застерігає, що ні читати багато, ні шити вона більше не зможе. А як минає підготовка до благодійного ярмарку?
Спільнота милосердя саме збиралася провести ярмарок та вечерю, і пані Рейчел стояла на чолі приготувань.
— Добре, добре. А ти нагадала мені — пані Аллан пропонує одну з яток облаштувати в стилі старосвітської кухні й продавати там печену квасолю, пончики, пироги й таке інше. Тож зараз ми повсюди збираємо старі меблі й начиння. Пані Флетчер позичить нам вишивані скатертини своєї матері, пані Болтер — старі стільці, а тітка Мері Шоу — буфет із заскленими дверцятами. Може, і Марілла пожертвує свої мідні свічники? Ми ще збираємо старовинний посуд, усе, що можна знайти. Пані Аллан дуже хоче відшукати порцеляновий полумисок з китайським візерунком, але таких, здається, ні в кого нема. Ти, бува, не знаєш, де можна його дістати?
— У панни Джозефіни Баррі є такий полумисок. Я напишу їй — може, вона згодиться вам його позичити, — запропонувала Енн.
— Напиши, будь ласкава. Ярмарок через два тижні. Дядько Ейб Ендрюс пророкує нам дощ і грозу на той час, отож, день безперечно буде погожий.
Дядька Ейба Ендрюса з іншими пророками єднало бодай те, що на рідній землі він не мав великої пошани. Його численні прогнози погоди майже ніколи не справджувались і становили тему для постійних жартів. Пан Елайша Райт, якого всі вважали місцевим дотепником, стверджував, буцім ніхто в Ейвонлі й не думав читати прогноз погоди в шарлоттаунських газетах. Ні, всі просто питали дядька Ейба, на що сподіватися завтра — і чекали протилежного. Нітрохи цим не збентежений, дядько Ейб виголошував нові й нові пророцтва.
— Ми хочемо провести ярмарок до виборів, — продовжувала пані Лінд, — бо приїдуть кандидати й витратять тут силу грошей. Консерватори тільки й знають, що підкуповувати виборців, тож нехай матимуть змогу витратити гроші чесно.
Вірна пам’яті Метью, Енн палко підтримувала консерваторів. Утім, вона промовчала, добре знаючи, що не варто сперечатися на політичні теми з пані Лінд. З пошти дівчина несла листа для Марілли із містечка в Британській Колумбії.
— Це, мабуть, від дядька двійнят, — схвильовано припустила вона, діставшись додому. — О, Марілло, мені так цікаво, що він пише!
Ознакомительная версия. Доступно 11 страниц из 55
Похожие книги на "Енн із Ейвонлі", Монтгомери Люси Мод
Монтгомери Люси Мод читать все книги автора по порядку
Монтгомери Люси Мод - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.