Три мушкетери - Дюма Александр
Д'Артаньян послухався поради пана де Тревіля й поспішив додому, на вулицю Могильників, — складатися в дорогу. Підійшовши до будинку, він побачив пана Бонасьє, який у халаті стояв на порозі. Все, що вчора обачливий Планше казав про підступність їхнього хазяїна, враз пригадалося Д'Артаньянові, і він глянув на Бонасьє уважніше, ніж раніше. Справді, крім жовтавої хворобливої блідості, яка свідчила про розлиття жовчі в крові і, можливо, таки мала свою причину, Д'Артаньян помітив у його обличчі щось відразливе, гидке. Шахрай сміється не так, як чесна людина, облудник плаче не тими слізьми, якими плаче людина щира. Всяка нещирість — маска, і хоч як добре вона буде зроблена, але, придивившися уважно, її завжди можна відрізнити від справжнього обличчя.
Отож Д'Артаньянові здалося, що пан Бонасьє носить маску, до того ж найвідразливішу маску.
Відчуваючи огиду до галантерейника, він хотів пройти до себе, навіть не привітавшися з ним, але, як і напередодні, пан Бонасьє сам озвався до юнака.
— Он як, молодий чоловіче, — сказав він, — ми, здається, бенкетуємо вже до ранку? Вибило сьому годину, хай йому чорт! Схоже на те, що ви вирішили вертатись додому тоді, коли всі добрі люди йдуть з дому.
— А вам не закинеш того самого, добродію Бонасьє, — відповів юнак. — Ви — справжнісінький взірець статечності. Правда, коли маєш молоду та гарну дружину, то не побіжиш за щастям: воно само приходить у дім. Чи не так, пане Бонасьє?
Бонасьє зблід, як смерть, і криво посміхнувся.
— Ха-ха, ви дуже веселий співрозмовник, — сказав він. — Але де це ви в біса вешталися вночі, мій юний пане? Певно, путівці не такі вже й зручні для прогулянок?
Д'Артаньян глянув на свої заболочені чоботи, потім його погляд ненароком ковзнув по черевиках і панчохах галантерейника. Вони, схоже, побували в одній калюжі: і ті, й ті були забрьохані однаково.
Раптом Д'Артаньянові сяйнуло. Той низенький сивий гладун, той одягнений у темне вбрання, схожий на слугу підтоптаний чоловічок, з яким так зневажливо поводилися вершники, що супроводили карету, був не хто інший, як Бонасьє.
Чоловік керував викраденням своєї дружини!
Д'Артаньян ледве стримався, щоб не схопити галантерейника за горло й не задушити його. Але, як ми вже казали, він був розважливий і обережний, тож миттю опанував себе. Г все ж юнак так змінився на обличчі, що Бонасьє перелякався на смерть і мимоволі позадкував; але він стояв біля зачиненої стулки дверей, і ця перешкода змусила його залишитись на місці.
— Ти ба! Ви — жартівник, голубе, — сказав Д'Артаньян, — бо мені здається, що коли мої чоботи треба почистити, то й ваші панчохи з черевиками ждуть-не діждуться щітки. Невже й ви, добродію Бонасьє, десь тинялися, шукаючи пригод? їй-право, навряд чи це можна пробачити людині вашого віку, яка ще й має молоду та гарненьку дружину.
— О ні, боронь Боже! — відповів Бонасьє. — Це я вчора їздив до Сен-Манде розпитати про служницю, яка мені дуже потрібна; а що дороги нині погані, то я й привіз на ногах усе це болото і ще не встиг почиститися.
Те, що Бонасьє назвав саме цю місцевість, підтвердило Д'Артаньянові підозри: адже на Сен-Манде їхати зовсім в інший бік, ніж на Сен-Клу.
Це припущення враз заспокоїло юнака. Якщо Бонасьє знає, де дружина, то можна, вдавшися до крайніх заходів, змусити його розв'язати язика й виказати таємницю. Треба тільки зробити так, щоб це припущення перетворилося на певність.
— Даруйте, любий пане Бонасьє, мою безцеремонність, — сказав Д'Артаньян, — але я страшенно хочу пити. Знаєте, ніщо так не викликає спраги, як безсонні ночі. Дозвольте мені випити у вас склянку води; певно, ви не відмовите своєму сусідові в такій дрібничці.
І, не чекаючи дозволу хазяїна, Д'Артаньян хутко ввійшов до кімнати й глянув на ліжко. Постіль була не зім'ята. Бонасьє не лягав. Отож, він вернувся додому недавно — годину, щонайбільше дві тому; він супроводив свою дружину до того місця, куди її відвезли, або принаймні до першої поштової станції.
— Дякую, добродію Бонасьє, — мовив юнак, випивши склянку. — Це все, що мені треба було від вас. Тепер я піду до себе й накажу Планше почистити свої чоботи, а коли він упорається з цим, то, якщо хочете, виряджу його до вас — хай він наваксує й ваші черевики.
Д'Артаньян пішов, а галантерейник залишився стояти, ошелешений цим дивним прощанням. Він навіть подумав, чи, бува, не заплутався у власній брехні.
Біля своїх дверей на сходах Д'Артаньян зустрів стурбованого Планше.
— Ах, добродію! — вигукнув слуга, побачивши хазяїна. — Знову новина, і я нетерпляче на вас чекаю.
— Що сталося? — спитав Д'Артаньян.
— Я ладен поставити сто, навіть тисячу проти одного, пане, що ви не вгадаєте, хто приходив сюди, поки вас не було.
— Коли саме?
— Півгодини тому, поки ви були в пана де Тревіля.
— То хто ж приходив? Кажи швидше.
— Пан де Кавуа.
— Пан де Кавуа?
— Власною персоною.
— Капітан гвардії його високопреосвященства?
— Він самий.
— Він приходив арештувати мене?
— Мені здалося, що так, хоч він і всміхався дуже улесливо.
— Ти кажеш, що він улесливо всміхався?
— Знаєте, пане, це була просто медова усмішка.
— Справді?
— Він сказав, що його високопреосвященство зичить вам добра і просить завітати до Пале-Руаялю [118].
— Що ж ти йому відповів?
— Що це неможливо — адже вас немає вдома, в чому він може пересвідчитися сам.
— А що він сказав на це?
— Щоб ви неодмінно зайшли до кардинала вдень; потім він додав пошепки: «Скажи своєму хазяїнові, що його високопреосвященство прихильно ставиться до нього і що, можливо, від цього побачення залежить його майбутнє».
— Як на кардинала, це досить примітивна пастка, — зауважив юнак, усміхаючись.
— Отож і я подумав, що це пастка, і відповів, що ви будете страшенно засмучені, дізнавшись про все після повернення.
— Куди ж поїхав твій хазяїн? — спитав пан де Кавуа.
— До Труа, в Шампань, — відповів я.
— А коли саме?
— Учора ввечері.
— Планше, друже мій, — вигукнув Д'Артаньян, — ти й справді неоціненний хлопець!
— Розумієте, пане, я вирішив, що коли ви схочете зустрітися з паном де Кавуа, то завжди зможете всупереч мені сказати, що нікуди не їздили; тоді з'ясується, що збрехав я, а що я не дворянин, то мені брехати дозволено.
— Заспокойся, Планше, репутація правдивої людини лишиться за тобою: за чверть години ми рушаємо в дорогу.
— Я хотів порадити вам те саме, пане. А куди ми їдемо, дозвольте спитати?
— Хай йому чорт! Звичайно ж, у бік, протилежний від того, який ти назвав панові де Кавуа. Адже й ти, мабуть, так само нетерпеливишся дізнатись про Грімо, Мушкетона й Базена, як і я про Атоса, Портоса й Араміса?
— Авжеж, пане, — відказав Планше. — І я готовий рушати, коли ви накажете; я певен, що повітря провінції для нас зараз набагато корисніше, ніж повітря Парижа. Атому…
— А тому збирайся, Планше, і рушаймо; я піду вперед пішки, з порожніми руками, щоб ніхто не міг запідозрити нас. Ми зустрінемось у гвардійських казармах. До речі, Планше, ти, здається, маєш слушність щодо нашого хазяїна: це й справді мерзотник із мерзотників.
— Отож-то! Вірте мені, пане, коли я кажу про когось; я впізнаю людину з її обличчя.
Як і було домовлено, Д'Артаньян вийшов з будинку перший; по дорозі він для годиться востаннє навідав квартири трьох своїх друзів. Од них не було жодної звістки, тільки на ім'я Араміса надійшов напахчений лист, написаний дрібним і вишуканим почерком. Д'Артаньян узявся передати його за призначенням.
Через десять хвилин Планше прийшов на стайню гвардійських казарм. Д'Артаньян, який не любив гаяти час, уже осідлав свого коня.
— Ну, — сказав він Планше, коли той прив'язав до сідла багаж, — тепер загнуздай решту трьох, і їдьмо.
— Ви гадаєте, що коли в кожного з нас буде по двоє коней, то ми їхатимемо швидше? — спитав Планше не без лукавства.
118
Пале-Руаяль (франц. Palais-Royal — королівський палац) — сучасна назва палацу, що його Рішельє збудував спочатку для себе, але згодом відписав Людовікові XIII.
Похожие книги на "Три мушкетери", Дюма Александр
Дюма Александр читать все книги автора по порядку
Дюма Александр - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.