Оповідання та повісті, окрушини - Вільде Ірина

Як би ми не захоплювались архітектурою пам'ятників на кладовищі, але «жити» там не поспішаємо.

Десь є вулиці, якими ти ходиш.

Десь є дім, в якому ти живеш.

Десь є стіл, за яким ти вечеряєш.

Десь є ліжко, в якому ти спиш.

Десь є жінка, якій ти назустріч посміхаєшся.

Десь є ти — мій і не мій.

Коханий, важливе не те, що я сказала, а те, що подумала при тому.

Скільки любові є на світі, а кожна має свій окремий колір і запах. Моя любов до тебе має колір густої травневої ночі й пахне малиною.

Давайте, товариство, розжалуємо таке кохання, що не має сили перетворити будні у свято.

Аби «товариський лікоть» був ефективніший, треба його дозувати, тобто подавати з перервами.

З великими пертурбаціями у майбутньому багато слів теж мінятимуть свій зміст. Наприклад, словечко «злодій» означатиме людину, яка вкрала у тебе гарний настрій, пригасила вогник твоєї надії, підсипала чорного сумніву під твою мрію, чим, ясна річ, заподіяла тобі великого зла. Отже, людина та — злодій.

Шлюбна обручка — пересторога, але не охорона від зради.

Будь справедливе, серце! Ми з тобою можемо страждати від того, що нас не люблять, але гніватися за це — як же ж нерозумно й не… тактовно!

Коли від людського віку одняти безвідповідальне дитинство, телячі роки перехідного періоду, шал молодості й хворобливу старість, то для жнив достиглого ума залишається не так уже й багато. А тому: темпо, женці, темпо!

Шановний голово колгоспу, я безмірно рада високим удоям ваших корів, гарному виглядові поросят, чудовому самопочуттю телят, але чи не були б ви ласкаві познайомити мене ще й з людьми?

«І яке ти право маєш, черепино недобита, про своє спасення дбати там, де гине міліон»? (Іван Франко «Іван Вишенський»). За цю одну мисль я виписала б вже авторові паспорт у безсмертя.

Наші безплідні нарікання на «стандарт» та «шаблон» кінець кінцем теж перетворились у стандартний шаблон.

В дитинстві ходив «сон коло вікон, а дрімота коло плота», а тепер його, ледачого, і насонними пілюлями не заманиш!

Хочете викликати заздрість у сусіда? Засукайте рукави по лікті, візьміть рюкзак на плечі й подайтеся в напрямку вокзалу…

Приклад на пропорцію: настрій співака мається так до пісні, як публіка до її виконання.

Як би нам не докучив мозоль, однак ми пальця не позбавимось.

Старенька з підмальованими губками, може, не зовсім природне явище, зате яке зворушливе…

— Бреши мені, — благала без взаємності закохана жінка.

Любимо людину не за її форму, а за зміст. Так воно-то так, але до змісту добираємося, зваблені формою.

Спати, їсти, займатися фізкультурою, ходити на роботу, слухати лекції, відвідувати кіно і театр, читати розумні книги, — господи, а коли жити?

Смерть була б цікавим експериментом, коли б можна було його повторити.

Те, чим ми хвалимося у старшому віці, — розсудок — є часто найзвичайнісіньке зістарення почуттів.

Твої руки й ноги, моя дорога, тоді теж були великі й незграбні. Це тільки його любов робила їх «рученьками» й «ніженьками».

Перефраза церковної заповіді: не кради у біднішого від себе.

Метод привчання людей до точності: не спізнюйся, коли тебе чекають, і не чекай, коли до тебе запізнюються.

Коли б ти був такий принциповий в чайових, що їх отримуєш від держави, як в тих, що не даєш офіціантові, я сказала б: «Оце людина!»

Не носи, моя кохана, коралів з горобини, бо вкрадуть їх у тебе, а може, й тебе з ними.

Мені сподобалось, як він сказав: «О господи, ще не стало спогадом, а вже таке гарне».

— Що за чудова троянда! — сказав хлопець, ковзнувши поглядом по декольте дівочого плаття, до крайчика якого була приколота квітка.

— Може бути, — відповіла скромно дівчина, — тільки вона з колючками.

З громадськими чеснотами, як з дівочою невинністю: насміхаються з неї ті, що вже її втратили.

Вірність в коханні — це не пережиток, діти, а ласка природи, якою наділяє вона своїх обранців.

Ти не прийшов, бо пішов дощ, а краплина на шибі мого вікна нашептала мені: «То тільки привід, то тільки привід».

— Минула пора, коли я черпала щастя ополониками. Тепер спасибі долі й за десертні ложечки, — сказала жінка, яка зналася на ціні часу.

Яке ж ти право маєш говорити від імені народу, коли не знаєш, чим той народ вечеряє і з якими думами прокидається вранці?

Щойно революція переконала аристократію, що кров має тільки один — червоний колір.

Найдогідніший час для кар'єри — це вузький просмик між «ще замолодий» і «вже застарий». Та влучити в нього однаково, що сліпому голку всилити.

Раніше, коли туга не давала мені спокою, я призивала тебе листом. Як же ж тепер дати знати тобі у засвіти, що чекаю тебе у снах?

Ціна порядності у всі часи висока. А втім, і тут діє загальний економічний закон: чим менше товару, тим більший попит, тим вища ціна.

ДІВЧИНА. Коли слуга вашої високості вручив мені діамантову шкатулку з серцем вашої високості, я не тямилася від щастя! На жаль, моя безмежна радість виявилася дуже короткотривалою, бо коли я відчинила шкатулку, то замість серця побачила там тільки жалюгідні огризки…

ПРИНЦ. О моя кохана, мені дуже прикро, що я завдав тобі болю розчарування, але я припускав, що ти здогадаєшся сама. Хіба, коли б моє серце було ціле й неушкоджене, я посилав би його тобі у діамантовій шкатулці?

Щирість, якщо попадеться без домішки фальші, — метал неоціненної вартості.

Трохи побоююсь, щоб біля великої брами в комунізм вартові не прогавили й не пропустили Підлабузника, Лицеміра, Брехуна та їм подібну компанію.

Тебе обійдено в чімсь зовсім незначному, і ти відразу нарік себе «борцем за правду». Що ж! Киця теж болісно реагує, коли наступити їй на хвіст.