Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи - Малярчук Таня

мулат швидко все казав і мені здавалося що він починав усміхатися кутиками губ я могла подумати що він з мене сміється бо помітив десь подерті панчохи або дуже яскраво просвічується білизна але ти брате не смійся я думаю що навпаки ти мав би помітити як я останнім часом дуже погарніла волосся відросло витягнулося лице і на носі зникло ластовиння - це все через те що в мене закоханий Єгор той що підглядає як я курю він невмілий кавалер найдалі - може потертися об ноги й принести сухого зеленого метелика але мені годі жалітися бо Єгор нічого від мене не вимагає крім молока він завжди мовчить але я знаю що він знає як мені страшно коли вночі наді мною скрипить стеля і як я боюся переходити на вокзалах рейки щоб не затиснуло в них ногу і я знаю що він розуміється на справжній красі бо жестикулює лише так як йому личить хоча міг би жестикулювати ще багатьма різними способами які йому пасують безумовно менше і в ньому все прекрасне як у ненародженої дитини яка переконана що вже народилась - у такі моменти хочеться щоб Єгор мене міцно обійняв і тоді я шкодую що він - кіт

сенс - я так хочу щоб він був ззаду мене

от я ходжу попри будинок Зарх при Благовіщенській вулиці і фотограф Лухтанський ллє мені на голову помиї або я сиджу в зеленому скверику навпроти Благовіщенської церкви де ввечері на великий бенкет збираються всі жебраки міста й намагаюсь не дивитися на підпухлу синювату жебрачку бо коли я на неї дивлюся - вона починає дико мотати головою і хреститися а тої миті коли я відвертаюся щоб подивитися на голубів і вона розуміє що моєї уваги треба буде знов чекати кілька хвилин - то з усієї сили тарабанить об бетон пластмасовою тарілочкою і відкриває рот ніби от-от загорланить на мене що мало мені не здається тому махом кидай пару копійок у цю пластмасову тарілочку не бачиш що мені перекрутило всі ноги

або коли я розглядаю високі розлогі дерева з маленькими схожими на шипшину плодами і мені кажуть що то яблука а не шипшина і вони називаються райськими і вони о-го-го які смачні - не пара тим що там - у вас - і я думаю що ті яблука які колись росли у баби біля хати і ми їх часто рвали коли навколо лежав сніг повинні б називатися словом яке позначає середовище ще блаженніше за рай бо рай тоді не такий вже й велокоблаженний якщо там ростуть подібні фрукти і як Єва могла впасти так низько щоб спокуситися на цю шипшинку? і як Бог міг опуститися так низько щоб пошкодувати її прабатькам? якби то були яблука моєї баби я б усе зрозуміла сама не раз шкодувала поділитися ними зі своїми подругами

або коли я виходжу з ванни і довго стою не рухаючись щоб кожна краплина води підкоряючись всесвітньому тяжінню стікала додолу лоскочучи мене своїми передсмертними ніжностями

або коли я всього лякаюся - я вже казала - в тому числі сідати на унітаз бо звідти може вилізти змія а ще гірше чужа рука і лапнути мене а ще гірше пробратися через анус у нутрощі тобто ніби посадити мене на палю як колись татари саджали полонених але тоді я не просто буду полонена посаджена на палю а буду лялькою якою щосили вертітиме рука - Петрушкою який зараз на майдані має розвеселяти гектар публіки - навіть коли я так лякаюся - у всіх перелічених випадках що їх і важко поєднати між собою чи сказати: так це вартісні й важливі випадки у твоєму житті Варваро якби їх не було ти не змогла б визначитися щодо найважливіших проблем буття - все одно я хочу щоб коли вони стаються всюди навколо і в них самих був сенс бо коли я народилася - по радіо передавали сонячну безвітряну погоду і скрізь навколо повно сенсу а в дикторки був занижено мелодійний голос як буває у людей які точно знають що кажуть

я хочу щоб не було лиш одного сенсу: говорити що він є і зараз мені теж не треба це казати але не тому що все на світі - марнота марнот і що «я не атеїст який розтрачується на доведення того що Бог не існує бо навіть якби він існував - то це нічого не змінило б» - а тому що всім і без мене відомо що сенс є і тіточки й бабусі і дідусі й сусіди - кожному снився сон як вони летять над великим містом обійнявши вертоліт і сонце лишень встає і вони обливаються сльозами радості спостерігаючи як люди вигулюють своїх собак як коханці крадуться вікнами додому і як у калюжах (бо вчора була гроза) плавають опале листя усмішки млинці стрічки ковпачки від авторучок срібні ложки дитячі соски я і ти й аркуш зошита з математики за п’ятий клас і як мені затишно знати що хтось обійнявши вертоліт летить над містом і бачить як ми з тобою плаваємо в калюжі а я тоді не справжня я - а торба всіх своїх спогадів страхів і безглуздих суджень я в найрізноманітніших митях наприклад я що дивлюся на жінку яка дивиться на малу дитину яка дивиться на хмаринку або я що одного разу не витримаю такої великої кількості одночасних думок і розпадуся на мільйон випадкових дрібниць якими будуть причісуватись найпрекрасніші профури планети

я хочу щоб у всьому був сенс і щоб я страждала від його надлишку щоб я була ним переповнена як повітряна куля аргоном звичайно інколи можна посперечатися напиватися плакатися тобі на плечі як усе по-дурному склалося

що я опинилась в Сибіру і навіть не можу величати його великою буквою і як хвилююся що це «по-дурному» набуде рис нормальності або й уже поволі набуває і ти собі уяви кохана що буде коли мною заволодіє абсурд у якому теж є сенс а це найстрашніше коли абсурд має сенс бо тоді навіть абсурд стає абсурдним і я боюся кохана що всюди там усе нормально усі проживуть все як треба і коли будуть вмирати навколо їхнього ліжка збереться повно людей половина з яких внуки й правнуки і на їхніх обличчях горітимуть сльози жалю -

і лиш я чомусь у полоні чудовиська лиш зі мною щось не так - бо я боюся кохана що все брехня а я - найбільша з брехонь - і кожна думка перш ніж прийти мені до голови обережно стукає в двері які відчиняються тільки тоді коли суворий цензор загляне в щілину і я хотіла б роздушити цензора в кулаку як яйце і може найближчим часом так і зроблю - і я боюся кохана що справжня світова історія - це мільйони газетних шпальт а я - брехня і моя доля - пробиратися крізь світову історію як крізь натовп геніїв - мучитися від власної брехливості тикати нею собі в лице - і коли генії переможуть а мій марафон добіжить кінця - я почую грудний занижений голос дикторки яка скаже мені вже вмираючій що і світова історія й газетні шпальти і генії - все теж брехня і дуже шкода Варваро що ти потратилася на марні думки - нам справді прикро що все вийшло так безглуздо

і я їм яблука завбільшки з шипшину і за вікном ще донедавна цвіли квіти без огляду на пору року в якій вони повинні цвісти але ворони за кілька годин ночі їх усіх повиривали поскладали корінчиками до вікна звили гніздо нанесли яєць висиділи вороненят і тепер мовчки сидять на паркані і чекають коли я прокинуся щоб побачити мій розпач - ну хіба таке можливе? - чому я не потрапила до Єгипту на Афон до Таїланду до Канберри в Марокко в епоху рококо чому не захоплююся роком і маю лише два ока? - що думала моя мама день перед тим як зрозуміла що в її животі є я і дуже цікаво що думала я в той знаменний день? - чому мені здається що хаос - моя справжня домівка і чому щоб звільнитися від цього почуття треба щодня по кілька годин у темряві дивитися на полум’я свічки? - чому мені ніхто не пише? - чому ти мені не пишеш? - кохана? - чому ти? - мені? - не пишеш?

але коли я тобі так плакатимуся на плечі ти можеш щось збрехати і мені полегшає власне мені вже полегшало від думки що доторкаюся до твого плеча і ти дивишся мені в очі і брешеш кажеш

Варваро подумай може (ненавиджу цю підступну тактику через може) якраз у тому що все вийшло так по-дурному і є твій сенс у кожному абсурді криється таємниця яку ти пізнала а будь-яке пізнання має право на сенс розумієш багато що я б сказала - навіть все - має право на сенс - крім тебе - ти можеш тільки завжди бажати цього права - не виходячи за межі бажання і тіла

але ти дівчинко часто любиш бунтувати думаєш ти заслужила на кращу долю однак бунтуючи ти підкоряєшся зрозумій це