— Так, — підтвердила молодша сестра. — Ви казали, Григорію, що під час сну ці діти щільно притискалися одне до одного. А вони при цьому з'єднували свої геніталії?
— Мій Боже, яка ж ти розбещена, сестричко, — засміялася Констанца. — Я не заздрю Асканіо, не заздрю.
— Мені просто цікаво, Станцо, — зашарілася Клементина. — Вже й запитати не можна.
— Розбещена маленька курвочка… — не вгавала старша сестра, здригаючись від сміху. — Яка тільки й думає, що про геніталії. І взагалі, як ти смієш називати речі власними іменами! Що б на це сказав твій побожний духовник?
— Ніби ти в нас свята!
— Бідний, бідний Асканіо, — Констанца відверто реготала.
— Хто б це казав!
— Ні, я про таке нічого не знаю, — Григорій поспішив перервати те, що здалося йому сваркою поміж сестрами. Він ніяковів. Ніколи ще у житті не спілкувався з жінками, які б так легко і безсоромно обговорювали подібні інтимні подробиці. У Санкт-Петербурзі музики, а у Пресбурзі школярі часто навідувалися до безсоромних жінок, але Григорій не брав участі у тому. Його нечисленні пригоди з жінками були випадковими й не принесли йому великої втіхи. Ці грішні експерименти лише зміцнили його підозру, що матерія є недосконалою субстанцією, облудною і бридкою. Що вона лише випадково, завдяки зусиллям зла, ув'язнює дивовижну безмежність духу.
«А може, це обридження від того, — подумки припустив він, дивлячись на вродливих сестер, — що жінки, з котрими мені довелося єднати плоть, були вульгарними, негарними і неохайними?»
— Я хочу побачити цю Амалію, — раптом припинила сміятися Констанца. В її очах Григорій побачив якесь прийняте рішення і ще щось таке, що його налякало.
— А я — Амадео, — підтримала сестру Клементина. — І де саме зупинився той мандрівний цирк?
— Про це вам краще спитати у того кавалера, який привів мене до жовтого палацу.
— Ми обов'язково у нього спитаємо, правда ж, Манті, — сказала Констанца і сестри змовницьки перезирнулися. — Можливо, ми разом із вами, Григорію, спробуємо наблизитись до таємниці Андрогіна. Ми вдячні вам за розповідь, ви нас направду зацікавили цією філософською загадкою. До речі, я вже завтра накажу знайти для вас емблематичні альбоми. Вам їх принесуть разом із вечерею. А ще вам принесуть папір і туш. Це вам знадобиться, якщо ви знайдете в альбомах щось варте копіювання… Здається, один такий альбом я бачила у бібліотеці твого нареченого, Манті.
— У мого Асканіо чудова бібліотека, він колекціонує книги, — похвалилася Клементина. — В його збірці є коштовні інкунабули. Є рукописні зшитки, рідкісне видання Нового Завіту з гравюрами Дюрера, розкішні альбоми Джуліо Романо, навіть чотири автографи самого Петрарки. Невдовзі бібліотеку перевозитимуть до нового палаццо. Там ми наказали збудувати для неї спеціальні зали з прозорими стелями і калориферами. Асканіо замовив величезні книжкові шафи зі скляними дверцятами. Я бачила ескізи.
— А вам не нудно, Григорію, самому, у тому холодному сирому палаццо? — раптом змінила тему Констанца. — Там навіть меблів немає.
— Правду кажучи, без книг там нуднувато, — після короткого мовчання зізнався Григорій, який тверезим ніколи б не наважився на таку нахабну заяву. — Я дуже вдячний, що ви згодились позичити мені книги і засоби для малювання.
— Позичити вам книги і засоби… А може, Григорію, окрім книг і засобів для малювання, позичити вам ще щось? Наприклад, ніжну і вправну дівчину, яка б зробила ваше гостювання тут, у Трієсті, приємнішим? — запропонувала Констанца і голосно покликала: —Лідо, завітай до нас, моя рибко.
Найближча від столу портьєра відсунулась і до зали неквапно, виклично презентуючи свою небуденну вроду, увійшла дівчина, боса, з розпущеним довгим волоссям. У розшнурованому вирізі її плаття гордо і напружено спочивали високі груди. Обличчя дівчини сяяло обіцянками і чарами гаремного Півдня, великі темні очі, оцінюючи, насмішкувато дивилися на Григорія. Вони ніби промовляли: «Ось, іноземцю, зараз ми й подивимося, на що ти насправді здатний!». Від цього іспитового погляду його тіло самовільно сіпнулось, немов маленька вогничка шмигнула його хребтом. Він тільки тепер зрозумів, що справжні насолоди можуть набувати безжальної форми. «Плоть — страшний деспот і жорстокий кат», — згадав слова Констанци.
— Вам подобається моя Ліда? — запитала Констанца, милуючись дівчиною. — Вона просто чудо. Сьогодні вона у нас буде посланницею Венери. А ми всі робитимемо те, що накаже нам через неї богиня. Чуєш, Лідо?
Дівчина посміхнулась Констанці і склала губи, немов для поцілунку. Від того на її щоках накреслились спокусливі ямки.
— Так, — прошепотів Григорій. — Вона вродлива…
А сам подумав: «Вона дивиться не як посланниця, а як аудитор. Невже Гесіод і Вергілій не відали, що у почті Венери існують посади аудиторів?».
— Я позичу її вам на сьогоднішню ніч. Ліді, безперечно, бракує космічної досконалості омріяного вами Андрогіна, але у тому мистецтві, над яким патронує Венера, вона досягла найвищої вправності. Повірте мені. Але, зрештою, Григорію, чому це ви маєте вірити мені на слово? — вона запитально подивилася на сестру, та коротко кивнула на знак згоди. — Можете переконатись у цьому просто зараз. Так би мовити, тимчасово зрадити Мінерві з Венерою. Ми з Манті із задоволенням подивимося на те, як дають собі раду з місцевими жінками жителі суворої Гіпербореї. Гасло цього вечора: немає нічого забороненого!
— Ліда цілується, як найсправжнісінька богиня кохання, — підтвердила сказане сестрою Клементина. — У неї язик, немов швидка і невтомна гаряча змія. Вона може не виймати його з мого тіла годинами і не зупиняється ані на мить. Мені іноді здається, що я вмираю і воскресаю, знову вмираю і знову воскресаю під час любощів з Лідою. Якби мій Асканіо вмів так цілуватись, я б нізащо йому не зраджувала. Ніколи. Навіть з дівчатами.
Ліда, ані миті не чекаючи згоди гостя, розв'язала червоний пасок, що окреслював її осину талію, різко повела плечима і плаття впало на підлогу. Від сліпучої краси і білизни її нагого тіла в залі наче посвітлішало. В Ліди було зграбне і сильне тіло юної селянки: струнке, з широкими стегнами і міцними, як на полотнах голландських живописців, литками. Вона так само неквапом підійшла до Григорія, стала перед ним на коліна і різким владним рухом розсунула його коліна. Потім повільно облизала кармінові губи. Язик в неї виявився червоним і довгим. Порівняння зі змією раптом видалося Григорієві зовсім не метафорою. Він щиро злякався тої первісної язичницької хіті, яка линула від красуні, немов жар від пекельного горна.
«Змій! Єва і Змій! Це ж істинне продовження біблійної історії. Гріх первородний! А ця зміїноязика гетера — його живе втілення!» — почув застерігаючий голос своєї внутрішньої Мінерви.
— Це… Не треба… — Григорій хотів привстати, але від підступного вина його м'язи охляли. Кілька секунд відчайдушно намагався відновити владу над власним тілом, але намарно. Він зовсім не відчував тіла, і раптом йому здалося, що зараз в нього нічого не вийде, що облудна плоть зрадить його і він не здасть іспит. Фатально осоромиться не лише перед хтивою гетерою, а й перед чарівними освіченими аристократками. Його рука ковзнула столом, зачепила коштовний келих з вином. Пролунав жалісний кришталевий дзенькіт. Ліда на мить відірвалась від нього і щось промовила. Як здалося Григорію, моравською говіркою.
— Вона донька землі, вона справжня, як сама пристрасть… — почув крізь пульсуюче запаморочення солодкий і хриплуватий голос Констанци. Він хотів заперечити, пояснити, зупинити; озирнувся у напрямі троноподібного крісла, на якому сиділа господиня палацу. Проте аристократка вже не дивилася на нього. Гріховне і спокусливе видовище сплетених у палких обіймах сестер змусило Григорія заплющити очі і віддатися на волю Венери, яка того вечора ґвалтовно тріумфувала над Мінервою.
Частина II. Стадія Меркурія. Єхидна
Яремче, серпень, наші дні
