Сплячий лелека - Ячейкин Юрий Дмитриевич
Наближалося різдво. В казино було людно. Крістіна вже вкотре дивувалася із, здавалося б, неприродної натури німців — беззастережно слухняні навіть без прямих наказів. Стан на фронтах був фатальний — настрій німців, принаймні зовні, оптимістичний, навіть бадьорий. Ніби з часу вдалого літнього наступу нічогісінько не змінилося. Секрет простий: похмурий вигляд розцінювався як вияв поразницьких настроїв. Відомо: фюрер залізною рукою веде рейх до перемоги. Трапляються окремі незначні поразки. Не без цього. На війні — як на війні! Виникають і тимчасові труднощі. Але ж опісля морозного грудня вже видно і теплий, ласкавий травень. А якщо виникають сумніви, дави їх в собі у зародку, інакше ворог прочитає у твоїх очах зневіру до фюрера і потяг до зради. То де ж краще можна виявити свій веселий, хай навіть і удаваний, настрій та істинно нордичний непереможний оптимізм, як не за пляшкою?
Фрейлейн Крістіна Бергер раділа так щиро, сміялася так, що на серці в кожного, хто дивився на неї, ставало тепліше. Чому б їй не радіти? Під Сталінградом знищені ще дві італійські дивізії — «Равенна» і «Коссерія». Залізне кільце навколо армії Паулюса щодня вужчало, наближаючи кінець. Недарма фон Клейст віддав наказ про «планомірний вихід» з Кавказу: він теж міг опинитися в оточенні…
Коли прийшли Крістіна з Майєром, за столиком вже сиділо троє — елегантний навіть в абверівському мундирі майор Штюбе, масний черевань Кеслер і Густав Готтфрід у формі ніжно-попелястого кольору. Вони ні на кого не звертали уваги, тому новоприбулі почули шмат розмови, початок якої був для них невідомий. Штюбе напосідав на вгодованого слідчого:
— Не впадайте у дитинство, Кеслере! Це доречно лише на схилі років.
— Виходить, після п’ятдесяти людина починає інтенсивно молодіти, — не дуже успішно боронився Кеслер.
— Так, з небезпекою перетворитися у немовля…
— Що ж, устами немовляти глаголить істина…
— Не блазнюйте, Кеслере! Якщо цю справу доручити немовлятам, істини ніхто і ніколи не почує.
— Відтак, казочка про голого короля втратила популярність, — втрутився Майєр. — Ніхто уже не наважиться мовити: «А король — голий!»
— Дивлячись, хто король, — звів на нього очі Кеслер і потім глянув на Крістіну.
Штюбе і Готтфрід підхопилися з місць.
— Нарешті дочекалися! — вигукнув Штюбе. — Оце сюрприз! Дозвольте вашу ручку, фрейлейн…
— А я ламав голову, для кого призначено цю чудову троянду, — Густав Готтфрід показав на квітку, що червоніла серед столу.
— О, Густаве! Я так вдячна вам за увагу, — мовила Крістіна, беручи квітку.
— На жаль, дякуєте не за адресою, — безпорадно розвів руками Густав. — Я сподівався на виключно чоловічу компанію.
— І тепер засмучені?
— Ну що ви! Навпаки!
— Хто ж подбав? Штюбе, ви?
— Теж не я. Це не троянда, а якась кримінальна загадка. Кеслера я одразу викреслюю з числа підозрюваних осіб. Лишається…
— Ах, облиште це слідство, — засміялася Крістіна. — Мені приємно мати квітку від вас усіх.
— Ви мудрі, Крістіно! — похитав головою Густав.
Віллі Майєр мав рацію — Густав дуже змінився. Колись гладкий, червонопикий, невгамовний і невтомний гульвіса, якого не обходили життєві чи службові турботи, який тікав до першого-ліпшого товариства від усіляких клопотів, тепер потоншав, зіщулився, посмирнів.
Поки виголошувалися банальні тости, які Кеслер вислуховував з неприхованою відразою як платню за дармові напої та наїдки, Крістіна розглядала Густава Готтфріда. Викликало співчуття його обличчя, облізле, без брів та вій, на якому молода рожева шкіра виступала плямами з-під ледь загоєних струпів. Весь час він намагався ховати свої зашкарублі, порепані руки.
Густав помітив її співчутливий погляд і ніяково проказав:
— Усе це витівки «генерала Мороза»…
— Як ваші справи, Густаве? — м’яко запитала Крістіна. — Ми з вами так давно не бачились.
— Так вам здається, фрейлейн, минув лише місяць.
— І справді! А здається…
— Отож — здається!.. А що казати про мою дружину і сина? Вони не бачили мене півтора року. Хотів би і я подивитися на свій будиночок у Шварцвальді, посидіти у хатньому затишку, під ялинкою з палаючими свічечками…
— Хіба вам не належить відпустка?
— Ще два тижні тому я мав надію. Але зараз для всіх, хто може тримати зброю, відпустки скасовані. Післязавтра я повертаюся до своєї частини. Така доля трохи підмороженого аса.
— До речі, Густаве, як відрізняти аса від звичайного льотчика? — запитала Крістіна, намагаючись хоч чимось потішити бідолаху Готтфріда. — Усе чую — ас та ас. Це що, свого роду специфічний комплімент чи щось інше?
Густав одразу пожвавішав.
— Комплімент? Хіба такі лобурі, як ото я, кохаються в компліментах?
— Тоді хто ж такий він — ас?
— Невже справді не знаєте?
— Фрейлейн Бергер — з фольксдойчів, — люб’язно нагадав майор Штюбе. — Звісно, їй не відомо те, що корінний рейхсдойч всмоктує з молоком матері, засвоює з колиски. Зрозуміло, в червоній Росії їй ніхто не оповідав про німецьких асів. Отже, Густаве, вам випала нагода виступити у почесній ролі просвітителя молодого покоління.
— Облиште зайві теревені, Штюбе, — зупинив його Готтфрід, — у вас дивовижна здібність найпростішу думку втопити в словах. От уже талант — багато патякати і не сказати нічого!
— Дурна фахова звичка, — з удаваною журбою зітхнув Штюбе. — Але погодьтеся, Густаве, мої слова все-таки принадніші за німоту Кеслера.
Есесівський слідчий тільки зиркнув на нього і мовчки наколов на виделку шмат яловичини.
— Панове, чи пояснить нарешті хтось, що таке ас? — нагадала з докором Крістіна.
— Ас, — значуще мовив Готтфрід, — це льотчик, який в повітряному бою знищив не менше десяти літаків противника, це лицар сучасної війни, повітряний снайпер. Спортивний запал, що веде на двобій із самою смертю, — ось що рухає уперед німецького аса.
— А ви, Густаве, поет…
— Можливо, коли йдеться про авіацію. Між іншим, так само мені сказав покійний Шеєр… О, вибачте мою нетактовність, фрейлейн!
— Заспокойтеся, Густаве, я б вам не вибачила, якби не згадали Адольфа. Ви йому подобались…
— Казав же йому не летіти! — з досадою мовив ас. — Хіба ж він послухав.
— Не будемо про це, Густаве. Скажіть ліпше, який ваш особистий рахунок? — попросила Крістіна.
— Сімнадцять літаків, фрейлейн. Три — у Польщі, по одному — в Голландії і Бельгії, шість — французьких та англійських, решта — вже тут.
— А вас не збивали? — раптом спитав Кеслер.
— Чому ж… Двічі.
— Де?
— Під Сталінградом. Наші повітряні втрати там величезні. Я хоч лишився живий…
— Цікаво, чим ви все це пояснюєте як фахівець? — запитав Штюбе.
— Ну, приміром, діючу ескадру асів «Генерал Удет» усю забезпечили новими модифікованими винищувачами «мессершмітт-109-Ф», «109-Г», «109-Г-2»… Але машини у порівнянні з попередніми моделями значно поважчали. Збільшено кількість кулеметів, місткіші баки з пальним… Збільшили швидкість, форсуючи двигун, і це надало ваги. Результат — впали показники швидко-підйомності, вертикального і горизонтального маневру. А головне, вони не пристосовані для війни взимку. Маю на увазі не нашу європейську, а російську зиму. Непередбачений конструкторами мороз, крижаний вітер… Машини мерзнуть, дубіють, як люди. Перед вильотом доводиться відігрівати мотори.
— А інші літаки?
— Така ж історія. Візьмемо нового «фоккера», винищувача «фокке-вульф-190». Його мотор повітряного охолодження БМВ-801 — справжнє диво, але для літа. Швидкість на курсі пристойна, проте цей «фоккер» теж важкий на пілотажі. Збільшилася вага за рахунок чотирьох кулеметів, двох 20-міліметрових гармат «ерлікон». До того ж потовщено броню мотора і баків з пальним. Дві бронеплити встановлено в кабіні пілота. Правда, кабіну в ньому більш піднято, завдяки чому поліпшився огляд, особливо задньої напівсфери.
Крістіна все це запам’ятовувала. Правда, її бентежили іронічні погляди Майєра, що теж уважно слухав і всміхався. Вона відчувала, що гра з ним стає небезпечною, що події наближаються до фіналу, невідомо якого. А вона досі не має відповіді на своє запитання. Конче необхідно діяти! Але як?
Похожие книги на "Сплячий лелека", Ячейкин Юрий Дмитриевич
Ячейкин Юрий Дмитриевич читать все книги автора по порядку
Ячейкин Юрий Дмитриевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.