Mir-knigi.info
mir-knigi.info » Книги » Разное » РАЙ. Центр - Дашвар Люко

РАЙ. Центр - Дашвар Люко

Тут можно читать бесплатно РАЙ. Центр - Дашвар Люко. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mir-knigi.info (Mir knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
РАЙ. Центр
Дата добавления:
17 март 2020
Количество просмотров:
569
Ознакомительный фрагмент
Читать онлайн
РАЙ. Центр - Дашвар Люко
Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

РАЙ. Центр - Дашвар Люко краткое содержание

РАЙ. Центр - Дашвар Люко - описание и краткое содержание, автор Дашвар Люко, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки mir-knigi.info

Помешкання в центрі мегаполісу, навчання в престижному виші, роман з багатієм — для провінціала то межа успішності, ніби опинитись у центрі раю! Заради цього можна поступитися принципами, сховати гордість, збрехати… Але чи є в тому раю — у брендованому одязі, у шикарних офісах та автівках представницького класу — безгрішні душі? Бо тільки безгрішна душа зможе побачити двох вояків гетьмана Петра Дорошенка, які пробудилися через 340 років, щоб відшукати РАЙ. центр.

РАЙ. Центр читать онлайн бесплатно

РАЙ. Центр - читать книгу онлайн бесплатно, автор Дашвар Люко
Назад 1 2 3 4 5 ... 58 Вперед
Перейти на страницу:
Конец ознакомительного отрывкаКупить книгу

Ознакомительная версия. Доступно 12 страниц из 58

Люко Дашвар

РАЙ. центр

Ніч без зірок

У червні дві тисячі восьмого фестиваль феєрверків пригнав до Дніпра в районі Подолу тисячі киян: люди заполонили набережну, дніпровські схили, заблокували проїжджу частину… І пішохідний міст, що з’єднує правий берег Києва з Трухановим островом, не оминули — забили вщент, аби краще роздивитися вибагливі сполохи вогнів на чорному тлі. Феєрверки так потужно розмальовували небо, що зірки не втрималися — поховалися.

Наступної ночі біля Дніпра — уже й тихо, уже й пластикові пляшки річка віднесла вниз за течією, а зірки так і не оговталися. Щезли. І міст пішохідний — диво! — вилизаний. Чекає чергової забави.

Не забарилося. Близько другої по півночі на міст вибігла тонка, аж дзвенить, рудоволоса дівчина у довгій білій спідниці. Зупинилася. Під ногами Дніпро, як пекельна безодня, чорніє. Над головою вогні мостового освітлення, мов райські свічки миготять. А їй куди? Розсміялася. Чимдуж мостом. І хоч би хто поруч! Ані душі… Тільки з салону пихатого «мазераті», що застрягло на набережній поблизу мосту, за дівчиною здивовано спостерігав коштовно неголений мажор років двадцяти з лишком.

До середини мосту — трохи ще. Дівчина припала до мостової огорожі: видивляється щось на печерських схилах, видивляється… Усміхається, сухі губи облизує. Плечиком смикнула — усі геть! Невразлива, нездоланна, безсмертна. Бровки насупила — мабуть, не побачила, чого хотіла. Голову задерла — би вище, тоді б точно… Не вагалася — руді кучері навколо шиї обкрутила, подерлася наверх по металевих конструкціях мосту. І спідниця біла тріпотить — чисто прапор.

Ніч над Трухановим островом не така, як по всьому Києву. Мов мала дитина, — впала, коліна позабивала і завмерла — ворухнутися страшно, зойкнути несила. Німо. Тільки й чути, як хвиля на берег — хлюп. Обережний їжачок кинув гризти зів’яле яблуко, забуте кимось із відпочивальників, повів носом. Німо? Дерева у глибині острову зашепотіли без вітру… Тваринка за мить скрутилася, завмерла. Що за чортівня?

— Матінко Божа!

Невисокий хлопчина років двадцяти — босий, біляве волосся соломою, важкий хрест до пупа, полотняні штанці на мотузці тримаються — продерся крізь дерева. До берега. Навкруги, навкруги… Як сліпий. На коліна впав.

— Бо… бо… бо… Святий Боже, єдиний, кріпкий… Борони раба свого… Де це я? На які ще тортури… — сам. З-під пахви зиркає.

Дерева знов загомоніли. Білявий вишкірився:

— А-а-а-а, диявольські діти. По мене прийшли? Хочете сина християнського під собою мати?!

Намацав каменюку. Вужем за кущі. А у глибині острова вже гілки тріщать. Страшне щось до Дніпра суне. Та так міцно суне, що каменюка геть не допоможе. Кинути і руки звільнити? Білявий розігнувся. Стрілою на той шурхіт.

— Стрічай і не гнися, гадюччя!

З розмаху — хрусь! Прямісінько у міцного, мов глиба, парубища! Той саме з-поміж дерев на берег вийшов, потилицю чухає, головою розгублено крутить.

— Гей! — зойкнув. Відштовхнув білявого. — Ти що за такий?

Білявий завмер — очам не вірить.

— Куме? — прошепотів. Як заверещить: — Куме! Куме Микишко! Невже ти? Пресвята Богородице небесна, і Ти, святий Боже єдиний! Куме!

— Кум Свиря? — здивувався велетень.

Обійнятися не встигли — на правому столичному березі як гримне! І зорі яскраві — на все небо, аж горять. Свиря з переляку:

— Лягай!

Хоч невисокий, та міцний. Кума як штовхонув — Микишка враз носом у пісок зарився.

Затаїлися. Лежать, із правого берега очей не зводять, а там — вогнів мільйон.

— Матінко Божа… — Микишка зачаровано. — Та це ж Київ…

Свиря схлипнув:

— Горить… Турки, сучі діти, празник мають…

— Ляхи…

— Турки…

— От базікало язикате! — Микишка. — Звідки турки?

Кажу — ляхи!

— Турки…

Притулилися один до одного. Пильнувати би, та очі сльозами залило.

— Нащо пробудилися? — Свиря. — Краще би оцю біду вік не бачити.

— Час нам…

— Е, куме Микишко! Що нам тепер той час? Ми тепер — духи безтілесні…

Микишка себе помацав, кума щипнув.

— Хіба?

— А як інакше? — рознервувався Свиря. — Оце би порахувати, скільки рочків тому в Десні втопилися і бозна-скільки часу при деревах спали, поки Господь не побудив до життя вічного…

Замовкли. Микишка на вогні зиркнув.

— Я так собі міркую, куме Свиря… Дивне полум’я Києвом ходить. Люд не голосить. До Дніпра ніхто по воду не пнеться. І диму нема. І горілим не тхне зовсім.

Свиря й собі — на правий берег. Пику розумом закопилив.

— А може, це і не Київ зовсім! Може, кляті чорти нас світ за очі закинули і своїм сатанинським коштом оце чудернацьке видовище намалювали… Хочуть, іродове плем’я, душі наші вторгувати!

— Он де свята Лавра…

— А хрест не височить над усім мирським! З усіх боків халупами безбожними обкладений. І світяться ж, кляті, поночі, коли християнська душа малу свічку загасить і спить, аж доки сонце не зійде. Світяться, мов вихваляються! Не дають хресту до неба полинути… Ні. Не Київ.

— А я, куме Свиря, так собі міркую… То обителі чистих душ урятованих. Чисті душі можуть вище хреста бути… І світяться весь час, бо іродову темряву побороли навіки. Свиря з недовірою вдивився у вогні правого берега. На Микишку…

— Куме… Невже ми прямісінько у рай втрапили?

— Я так собі міркую, куме Свиря… — Микишці від хвилювання перехопило подих, — …що ми в раю…

…Микишка сидів на піску Труханового острова і все дивився на сяючий вогнями правий берег Дніпра. Київ… Ох і файну ж забаву Господь Всемогутній умислив — щоби християнський рай на кшталт Києва впорядкувати. Оце діло! Он де, ліворуч, Берестове. За ним — Печерське, Лаври… Митрополит, певно, й у раю за грішні душі молиться… А праворуч, біля Глибочиці, домівки подільських кожум’як, у яких вони з кумом Свирею одного разу таке добре пиво куштували, що його навіть сам гетьман хвалив. Та все веселе од вогнів. Ох і веселе.

Микишка всміхнувся. Невгамовний Свиря зиркнув на нього здивовано. Загарячкував. За сорочину смикнув.

— Чого це ти, куме, радієш, наче маком посиланий?! Щось воно не те… Якщо ми у раю, то чому — на задвірках? Чи негідні в центрі раю отаборитися? Та вставай уже! — Замовк. Подумав. І додав: — Попливемо!

— А я так собі міркую, куме Свиря, — Микишка йому. — Не можна нам у воду. Чи забув? Як посеред Десни топилися і просили Всевишнього душі наші врятувати, то поклялися ніколи у воду не ступати… Мостом підемо… Ти тільки подивися, куме, який красний міст. Вогнями сяє. Щоби новоприбулі душі не розгубилися, за вогнями слідували…

— Мостом? Та нізащо! Ступимо, він і провалиться. Прямо в пекло.

Микишка не відповів. Помітив рух на пішохідному мості. Спідницю білу. Свиря теж помітив. Замовк, око примружив.

— Хтось у полон здається… Білим прапором сигнал дає.

Щоб не вистрілили з глупоти… Мабуть, кляті турки стережуться!

— Ляхи…

— Турки з татарвою!

— Ляхи, кажу! — Микишка своє. На Свирю глянув, плюнув.

— Тьху ти, куме! Хвильку як зустрілися, а голова від тебе вже гуде. Які турки? Які ляхи? Я так собі міркую, що в раю війни не буває. Думаю, куме, це — ангел. Знак нам подає… Мовляв, йдіть, хлопці, мостом сміло…

Свиря приклав долоню до лоба руба — наче б від того ніч стала дниною. Біла спідниця тріпонулася: куми вгледіли тонку дівочу постать. Дівка розгублено озирнулася і раптом полетіла у Дніпро.

Куми підскочили.

Микишка рвонув до води. Свиря витріщив очі, ухопив його за рукав.

— Куди?!

— Баба втопиться…

— Хай топиться! Мабуть, якесь негодяще… Навіть не перехрестилося перед смертю…

— Не можна, щоби в раю чисті душі губилися. Гріх.

Микишка вирвався, скоріш побіг. Свиря аж завив од жалю.

— Пропадеш! Сам же казав — не можна нам у воду.

— Та, мабуть, не для мене рай. Прощавай, куме Свиря, — Микишка йому. І — шубовсть у воду.

Ознакомительная версия. Доступно 12 страниц из 58

Назад 1 2 3 4 5 ... 58 Вперед
Перейти на страницу:

Дашвар Люко читать все книги автора по порядку

Дашвар Люко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


РАЙ. Центр отзывы

Отзывы читателей о книге РАЙ. Центр, автор: Дашвар Люко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mir-knigi.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*