Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен

Ознакомительная версия. Доступно 34 страниц из 168

— Отець бачив вас у крамниці, — пояснила Розаліта, — і подумав, що після розмови з усіма тими людьми вам не завадить подрімати.

І нарешті до Едді дійшло. Напевно, колись у житті він відчував більшу вдячність за доброту, але не міг пригадати, коли й за яких обставин це було. Коли вони сиділи в кріслах-гойдалках на Туковій терасі, люди спершу підходили до них боязко, збившись у купки. Та коли ніхто не перетворився на камінь і не отримав кулю в скроню — тобто коли розмова пожвавішала й залунав справжній сміх, — люди осміліли. Їх ставало дедалі більше. У міру того, як струмок перетворювався на потік, Едді нарешті збагнув, як це — бути публічною людиною. Вони хотіли простих відповідей на тисячу складних питань. «Звідки прийшли стрільці й куди прямують?» — були лише першими двома питаннями. На деякі з них можна було відповідати чесно, але Едді дедалі більше ловив себе на тому, що відповідає ухильно, як політик, і чув, що його друзі чинять так само. То була не зовсім брехня, радше невеличка пропаганда, що звучала як відповіді. І кожен хотів бачити прямий погляд та чути «Добра вам», сказане від щирого серця. Навіть Юк вніс свою лепту в роботу: його пестили й змушували говорити, аж поки Джейк не підвівся й не пішов просити в Ебена Тука миску води. Натомість той джентльмен дав йому консервну бляшанку й сказав, що набрати води Джейк може сам, у діжці, яка стоїть біля входу. Навіть під час цієї нехитрої роботи селяни обступили Джейка і без угаву ставили йому питання. Юк жадібно вихлебтав усю воду і, поки Джейк знову ходив наповнити бляшанку, розважав юрмисько допитливих людей.

Загалом то були найдовші п'ять годин на пам'яті Едді, й після них він змінив свою думку про знаменитостей. Позитивним моментом було те, що вони, напевно, поспілкувалися з усіма без винятку мешканцями села і чималим натовпом фермерів, скотарів, ковбоїв і найманих робітників, які жили за його межами. Звістка ширилася швидко: на терасі універсального магазину сидять чужинці й розмовляють з усіма, хто хоче з ними поговорити.

А тут, Боже праведний, ця жінка (цей янгол!) говорить про ліжка.

— Скільки у нас часу? — спитав він у Розаліти.

— Панотець повернеться о четвертій, але вечерятимемо не раніше шостої, та й то, якщо ваш дін до того часу повернеться. Хочете, я розбуджу вас о пів на шосту? Так у вас буде час помитися. Згода?

— Ага, — всміхнувся їй Джейк. — Я й не знав, що розмови з людьми можуть викликати таку втому. І спрагу.

Вона кивнула.

— У коморі стоїть глечик з холодною водою.

— Я повинна допомогти тобі з вечерею, — сказала Сюзанна і широко позіхнула.

— Сейрі Адамс мені допоможе, — запевнила Розаліта. — До того ж буде лише холодна їжа. Тож ідіть відпочивайте. Ви ледве на ногах тримаєтеся, це видно.

Джейк довго й жадібно пив воду в коморі, потім налив у миску для Юка і відніс до спальні отця Каллагена. Йому було ніяково там лягати (та ще й брати з собою пухнастика-шалапута), але відгорнуте укривало на вузькому Каллагеновому ліжку й перебита подушка манили його до себе. Він поставив миску на підлогу, і Юк почав тихо хлептати воду. Джейк роздягся до нових трусів, ліг на спину і заплющив очі.

«Мабуть, заснути все одно не вдасться, — подумав він. — Я ніколи не любив спати вдень, навіть у ті далекі дні, коли місіс Шоу називала мене Бамою».

А за хвилину вже солодко похропував, накривши очі рукою. Юк спав на підлозі біля ліжка, поклавши писок на лапу.

Едді й Сюзанна сиділи поряд на ліжку в гостьовій кімнаті. Едді досі не міг повірити: вони мали змогу не просто передрімати, а передрімати в справжньому ліжку. Розкіш на розкоші й розкішшю поганяє. Зараз йому хотілося лише лягти, пригорнути до себе Сьюз і заснути. Але спершу треба було розв'язати одне питання. Воно не давало йому спокою цілий день, навіть у найтяжчі хвилини їхнього політиканського експромту.

— Сьюз, щодо Тіанового діда…

— Я не хочу про це чути, — перебила вона.

Він здивовано підняв брови. Хоча, здається, знав відповідь.

— Ця балачка може затягтися, — пояснила вона, — а я втомилася. Я хочу спати. Перекажи Роландові те, що розповів тобі старий перець, але мені не кажи нічого. — Вона сиділа коло нього, торкаючись своїм коричневим стегном його білого стегна, дивлячись у його світло-карі очі своїми темно-карими очима. — Чув мене?

— Чув тебе добре.

— Кажу спасибі велике-велике.

Він розсміявся, обійняв її, поцілував.

А невдовзі по тому вони теж спали в обіймах, дотикаючись лобами. Прямокутник світла повільно просувався їхніми тілами, поки сонце опускалося дедалі нижче й нижче, на справжньому заході, принаймні на той час. Роланд бачив це на власні очі, повільно під'їжджаючи верхи до будинку Старого. Біль у ногах змусив його витягти ноги зі стремен.

Йому назустріч вийшла Розаліта.

— Хайл, Роланде. Довгих днів і приємних ночей.

Він кивнув.

— І тобі того самого, тільки вдвічі більше.

— Я знаю, що ти можеш попросити декого з нас метати тарілки у Вовків, коли вони прийдуть.

— Хто тобі сказав?

— О… Маленька пташка прошепотіла на вухо.

— А. І що, ти метатимеш? Якщо я попрошу?

Вона широко всміхнулася, показавши зуби.

— Ніщо в цьому житті не принесе мені більшої втіхи. — Зуби сховалися, усмішка пом'якшала. — Хоча ми з тобою могли б знайти втіху у чомусь не менш приємному. Хочеш побачити мій будиночок, Роланде?

— Еге ж. А ти натреш мене своєю чарівною олією?

— Ти хочеш, щоб я тебе натерла?

— Так.

— Сильно чи ніжно?

— Люди кажуть, що найкраще від болю в суглобах допомагає водночас і те, і те.

Поміркувавши над цим, вона розсміялася і взяла його за руку.

— Ходімо. Поки сонце світить і цей куточок світу спить.

Він охоче пішов туди, куди вона його повела, до потаємної криниці, порослої м'яким мохом. І там відновив сили.

Каллаген повернувся о пів на шосту, якраз тоді, коли Едді, Сюзанна і Джейк прокидалися. О шостій Розаліта і Сейрі Адамс подали вечерю: овочі й холодна курятина, — на затіненій терасі за будинком. Роланд і його друзі їли жадібно. Стрілець просив добавки навіть не двічі, а тричі. Каллаген, навпаки, їв мало, більше перекочував їжу в тарілці з місця на місце. Засмага на обличчі надавала йому здорового вигляду, але не могла приховати темних кіл під очима. Коли Сейрі — весела, радісна жінка, повна, але легконога, — винесла торт із прянощами, Каллаген лише головою похитав.

Коли на столі не лишилося нічого, крім чашок і кавника, Роланд дістав тютюн і питально здійняв брови.

— Кури, — сказав Каллаген і гукнув: — Розі, принеси цьому хлопцеві щось, куди можна скидати попіл!

— Чоловіче, я міг би слухати тебе цілий день, — сказав Едді.

— Я теж, — кивнув Джейк.

Каллаген всміхнувся.

— Те саме я можу сказати про вас, хлопці. — Він налив собі півчашки кави. Розаліта принесла Роландові глиняну чашку для попелу. Коли вона пішла, Старий сказав: — Я мав закінчити цю розповідь учора. Майже цілу ніч крутився в ліжку, обдумуючи, як розповісти решту.

— Тобі допоможе, якщо я скажу, що частину її вже знаю? — спитав Роланд.

— Напевно, ні. Ти ходив до Печери дверей з Хенчиком?

— Так. Він сказав, що на говорющій машині, яка відрядила їх туди шукати тебе, була пісня. Та, про яку ти казав?

— «Хтось врятував мені життя», так. Я навіть описати не можу, як це було дивно: сидіти в хижі манні у Кальї Брин Стерджис, дивитися на пітьму Краю грому і слухати Елтона Джона.

— Стоп-стоп-стоп, — запротестувала Сюзанна. — Отче, ти випереджаєш події. Останнє, про що ти розповідав, — Сакраменто, тисяча дев'ятсот вісімдесят перший рік, ти щойно дізнався, що твого друга порізали так звані Брати Гітлера. — Вона строго подивилася на Каллагена й перевела погляд на Джейка й Едді. — Я так бачу, джентльмени, відколи я покинула Америку, ви не надто великих успіхів досягли у справі мирного співіснування.

Ознакомительная версия. Доступно 34 страниц из 168