Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі

Вона посміхнулася і кивнула.

— Ти розумний і відданий кухар. Відтепер призначаю тебе виключно відповідальним за напій осяяння.

— Дякую, ваша величність. — І він, вклоняючись, віддалився. Речел була рада, що все обійшлося.

— Пані та панове, особливе частування. Сьогодні я веліла кухареві приготувати напій осяяння підвищеної міцності, так, щоб усі, хто відданий своїй королеві, побачили мудрість шляху Отця Рала.

Всі заусміхалися і закивали, показуючи, як їм це приємно. Деякі навіть говорили, що вже відчули чудотворну дію напою.

— Видовище спеціально для вас, пані та панове, — оголосила королева, клацнувши пальцями. — Привести цього дурня!

Солдати привели якусь людину, поставивши його в центрі залу, прямо проти королеви, так що з усіх боків його оточували столи. Він виглядав великим і сильним, але був закутий в ланцюги. Королева заговорила:

— Ми всі згодні, що наш новий союз з Даркеном Ралом дасть величезні переваги нашому народу і кожному з нас. Ми знаємо, що від цього виграють найбільше маленькі люди, прості трудівники. Тепер вони звільняться від гноблення з боку тих, хто змушував їх працювати заради власної вигоди і жадібності. Відтепер ми всі будемо працювати не заради особистої вигоди, а заради загального блага. — Королева насупилася. — Прошу тебе пояснити всім цим «нічого не розуміючим» дамам і панам, як так виходить, що ти розумніший за них і ти хочеш працювати тільки для себе, а не для ближнього?

На обличчі в'язня відбився гнів. Речел захотілося, щоб він не показував цього, не то йому доведеться погано.

Він обвів зал рукою, таким же жестом, як королева, тільки на її руках не було ланцюгів.

— Це, чи що, ви називаєте загальним благом? Ви всі, ошатні панове, насолоджуєтеся смачною їжею і теплом вогнища. А моїм дітям сьогодні нічого їсти, тому що більшу частину врожаю у нас відібрали заради вашого загального блага, заради тих, хто не утрудняє себе нічим, але поїдає плоди моєї праці.

Всі засміялися.

— А ти думаєш, — запитала королева, — що їх можна позбавити їжі тільки тому, що тобі пощастило і в тебе урожай кращий? Ти самолюб.

— У них буде урожай, якщо вони щось посіють.

— Отже, тобі немає діла до твоїх ближніх, і ти готовий приректи їх на голод?

— Голодує моя сім'я! Голодує, щоб годувати інших, щоб годувати війська Рала. Щоб утримувати всіх важливих дам і панів, які самі нічого не роблять, але вирішують, що робити з плодами моєї праці, як розділити їх між іншими.

Речел хотілося, щоб в'язень стримувався, інакше йому відрубають голову. Але гостей він, здається, тільки забавляв, як і королеву.

— І моя родина страждає від холоду, тому що нам не дозволяють розводити вогонь. Але ось тут у вас горить вогонь і зігріває людей, які кажуть мені, що всі тепер рівні, ніхто не повинен жити за рахунок інших, а тому мені не можна володіти тим, що моє. Чи не дивно, що мені кажуть, як добре нам всім буде в союзі з цим Даркеном, люди, які тільки й знають, що ділити між кимось плоди моєї праці, а самі добре їдять, добре одягаються, сидять в теплі, коли моя родина в холоді і голоді.

Знову всі засміялися, крім Речел. Вона знала, що таке холод і голод.

— Пані та панове, — сміючись, сказала королева, — хіба я не обіцяла вам царське видовище? Напій осяяння допоміг нам зрозуміти, який самолюбний цей дурень, який воістину вірить у своє право мати вигоду, коли інші голодують. Він ставить свою вигоду вище за життя ближнього і готовий дозволити заради цього іншим померти. — Всі гості розсміялися разом з королевою.

Королева грюкнула долонею по столу. Тарілки затремтіли, кілька чарок впало, а вино пролилося на скатертину. Всі затихли, крім собачки, яка гавкала на в'язня.

— Подібній жадібності прийде кінець, коли до нас на допомогу прийде Народна армія світу і позбавить нас від цих людей-п'явок, сосучих нашу кров! — Кругле обличчя королеви стало таким же червоним, як червоні плями вина на скатертині. Всі засміялися і заплескали в долоні. Королева нарешті сіла.

Обличчя бранця стало таким же червоним, як у неї.

— Як це так виходить, що всі фермери і всі робочі в місті працюють для загального блага, а блага більше не стає, і навіть їжі не вистачає?

Королева схопилася.

— Звичайно, не вистачає, — закричала вона, — тому, що є такі жаднюги, як ти!

Вона почала глибоко дихати, щоб заспокоїтися, а потім повернулася до принцеси.

— Віолетта, ти, дорога моя, повинна рано чи пізно навчитися управляти. Твоє призначення — служити на благо народу. Тому я доручаю це тобі. Для науки. Що зробити з цим зрадником? Вирішуй, і твоя воля буде виконана.

Принцеса Віолетта, посміхаючись, встала. Вона злегка витягнула шию, щоб краще бачити в'язня в ланцюгах.

— Я скажу так: голову йому відрубати!

Все знову радісно заплескали. Солдати потягли засудженого геть, а той називав їх незрозумілими Речел словами. Вона журилася про нього і про його сім'ю.

Гості, поговоривши між собою, вирішили піти подивитися, як цій людині відрубають голову. Коли пішла королева, а принцеса сказала Речел, що пора йти дивитися на страту, Речел встала, стиснувши кулачки.

— Ви бридка. Це дуже гидко — сказати, щоб йому відрубали голову.

— Ось як? — Запитала принцеса. — Раз так, будеш сьогодні ночувати на вулиці!

— Але, принцеса Віолетта, там холодно!

— Ну, якщо ти там померзнеш, то на другий раз подумаєш, перш ніж насмілишся так зі мною розмовляти! І щоб ти це запам'ятала, ти проведеш поза замком весь день і всю наступну ніч. Це навчить тебе шанобливості! — Її обличчя зробилося таким же противним, яке бувало у королеви.

Речел хотіла було ще щось сказати, але згадала про лялечку і про тому, що сама хотіла піти.

— Іди звідси, — веліла принцеса, — зараз же, без вечері. — Вона тупнула ногою.

Речел присіла.

— Так, принцеса Віолетта, — промовила вона, намагаючись виглядати сумною.

Речел пройшла під аркою і опинилася у великому коридорі з килимами на стінах. Вона любила розглядати зображення на килимах, але зараз йшла, опустивши голову, боячись, що принцеса спостерігає за нею. Речел не хотіла виглядати радісною після того, як її вигнали. Стражники в сяючих обладунках, з мечами і списами, мовчки відчинили перед нею великі залізні двері. Вони ніколи не розмовляли з Речел, випускаючи або впускаючи її. Стражники знали, що це жива іграшка принцеси, не більше того.

Вийшовши на подвір'я, вона намагалася спочатку йти спокійно, на випадок, якщо хтось спостерігає за нею. Босі ноги відчули холодний камінь. Вона обережно ступала, зчепивши руки, намагаючись зігрітися, по широких сходах і терасах, поки нарешті не досягла вимощеної каменем доріжки. Там теж стояли стражники, але вони не звернули на Речел уваги. Вони її знали. Наближаючись до саду, Речел заспішила. На головній алеї вона сповільнила крок, почекавши, поки стражники не звернуть за кут. Втішна лялечка виявилася на тому місці, де сказав Джіллер. Речел опустила вогневу паличку в кишеню, а лялечку заховала за спину, прошепотівши їй, щоб вела себе тихо. Дівчинці не терпілося дістатися до притулку-сосни і розповісти лялечці, яка погана принцеса Віолетта, яка наказує відрубувати людям голови.

Речел озирнулася в наступаючих сутінках. За нею ніхто не стежив. Ніхто не бачив, як вона взяла лялечку. Ворота зовнішньої стіни охороняли солдати королеви в обладунках і красивих червоних туніках з чорною вовчою головою — емблемою королеви. Відчиняючи перед Речел скрипучі залізні ворота, вони і не подивилися, що там у неї за спиною. Коли ворота зачинилися за нею і Речел побачила, що варта на стіні не дивиться в її сторону, вона нарешті посміхнулася і побігла. Було ще далеко.

Чиїсь темні очі спостерігали за Речел з високої вежі, бачили, як вона пройшла повз стражників, не збудивши ні підозри, ні інтересу, як повітря крізь зуби, як вийшла через зовнішні ворота, що захищають від нападу, але не від зради, як пройшла по мосту, де загинуло, не добившись перемоги, багато ворогів, і, боса, побігла по полю, безневинна і беззбройна, поспішаючи до свого лісового притулку.