Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен

Ознакомительная версия. Доступно 34 страниц из 168

— Заткнися, довбодятле, — каже Джордж, але лагідно й відсторонено, всю свою увагу приділяючи пошукові потрібного ключа в солідній зв’язці, щоб відімкнути ним двері порожнього приміщення. «Для нього Ленні як радіо, завжди ввімкнене радіо в автомайстерні чи на кухні фаст-фуду, він навіть його не слухає, це лише фоновий шум», — думає Каллаген.

— Добре, Порте, — каже Ленні й одразу ж продовжує: — Траханого Герінга траханий «люгер», яким я можу відстрелити тобі яйця, бо ми знаємо правду про те, що такі любителі ніґерів, як ти, роблять у цій країні, правда, Норте?

— Я ж тобі казав: без імен, — каже Джордж/Норт, але поблажливо, і Каллаген знає причину. Якщо все піде так, як запланували собі ці засранці, він ніколи не зможе назвати поліції жодних імен.

— Вибач, Норте. Це ви, любителі ніґерів, ви, жидівські морди, доводите цю країну до ручки, і я хочу, щоб ти подумав про це, коли я відриватиму тобі яйця від твоєї довбаної мошонки…

— Яйця й мошонка — це те саме, дурню, — навдивовижу повчальним тоном виправляє його Джордж/Норт. — Знайшов!

Двері відчиняються. Джордж/Норт заштовхує Каллагена всередину. Це приміщення — запилений «акваріум», де смердить відбілювачем, милом і крохмалем. Зі стін стирчать дроти й труби. На стінах видно чистіші квадрати, коло яких стояли пральні автомати й сушарки. На підлозі валяється табличка, в напівтемряві він насилу роздивляється напис: «ПРАЛЬНЯ-АВТОМАТ „ЗАТОКА ЧЕРЕПАХИ“. ВИ ПЕРЕТЕ ЧИ МИ ПЕРЕМО — РІЗНИЦІ НЕМАЄ. ГОЛОВНЕ, ЩO ЧИСТО!»

«Авжеж, усе чисто», — думає Каллаген. Він повертається до братів і, не надто дивуючись, бачить, що Джордж/Норт наставляє на нього пістолет. Це не «люгер» Германа Герінга, більше схоже на дешеву пукалку тридцять другого калібру, куплену в барі на околиці, але в тому, що він робочий, сумнівів нема. Не зводячи погляду з Каллагена, Джордж/Норт розстібає блискавку на своєму поясному гаманці — він уже не раз робив таке раніше, вони обидва це робили, вони старі треновані вовки, — і витягає рулон скотчу. Каллаген пригадує, як Лупе колись сказав, що без скотча Америка не прожила б і тижня. «Таємна зброя» — так він його називав. Джордж/Норт простягає рулон Ленні, а той уже зі скотчем у руці дріботить до Каллагена з тією самою швидкістю комахи.

— Руки за спину, нігерська підстилко, — каже Ленні.

Каллаген не слухається.

Джордж/Норт махає пістолетом у нього перед носом.

— Роби, що кажуть, або я всаджу тобі кулю в живіт, фадда. Це такий біль, якого ти ніколи не відчував і не відчуєш, це я тобі гарантую.

— Зводь руки, — сичить Ленні. — Не знаєш, як це робиться? В кіно ніколи не був? — І він регоче, як божевільний.

Каллаген зводить зап’ястки. Лунає тихе потріскування — Ленні відриває скотч від рулону й зв’язує Каллагенові руки за спиною. Він стоїть, глибоко вдихаючи порох, запах відбілювача й утішний, якийсь дитячий аромат пом’якшувача для білизни.

— Хто вас найняв? — питає він у Джорджа/Норта. — Люди закону?

Джордж/Норт не відповідає, але Каллаген помічає в його очах якийсь зблиск. Повз колишню пральню проїжджає транспорт. Проходять люди. Що буде, як він закричить? Здається, він знає відповідь на це питання. У Біблії сказано, що священик і левит проминули пораненого чоловіка й не чули його криків, а «якийсь самарянин… побачивши, змилосердився». Каллаген потребує доброго самарянина, але в Нью-Йорку вони в дефіциті.

— Норте, в них були червоні очі?

Той самий вогник зблискує в Нортових очах, але дуло пістолета залишається спрямованим на Каллагена, непорушне, мов скеля.

— Вони приїжджали на великих химерних машинах? Бачу, що так і було. Як ти гадаєш, чого буде варте твоє життя й життя цього малого гівнюка, щойно…

Ленні знову хапає його за яйця й стискає, викручує, тягне вниз, як віконну ролету. Каллаген пронизливо кричить, і все навколо забарвлюється в сірий колір. Сила полишає його ноги, й коліна підгинаються.

— «Іііііі він ПАДАЄ! — весело кричить Ленні. — Мооо-хамед Ааалі ВПАВ! ВЕЛИКА БІЛА НАДІЯ ПОКЛАЛА НА ГОРБ КРИКЛИВОГО НІҐЕРА! НЕЙМОВІРНО!» — Це імітація Говарда Косела, спортивного коментатора, і така вдала, що навіть попри біль Каллаген відчуває щось віддалено схоже на бажання розсміятися. Знову лунає те потріскування, наче рвуть тканину. Тепер Каллагенові зв’язують щиколотки.

Джордж/Норт приносить з кутка рюкзак. Попорпавшись, витягає «полароїд». Нахиляється над Каллагеном, і зненацька його засліплює нестерпно яскравий спалах. Одразу по тому Каллаген не бачить нічого, крім фантомних фігур за підвішеною синьою кулею в центрі його зору. З неї долинає Портів голос.

— Нагадай мені зробити ще один знімок. Опісля. Вони хотіли мати обидва.

— Так, Норте, так! — Малий ледь не шаленіє від збудження. І Каллаген розуміє, що зараз йому буде по-справжньому боляче. Він згадує стару пісню Ділана «Скоро впаде злива» і думає: «Нехай. Це точно краще, ніж „Хтось врятував сьогодні моє життя“».

Його огортає сморід часнику й томатів. Хтось вечеряв по-італійському, можливо, саме тоді, коли Каллагенові діставалися ляпаси в лікарні. З сяйва випливає й нависає над ним фігура. Здоровило.

— Не має значення, хто нас найняв, — каже Джордж/Норт. — Важливо те, що нас найняли. Усім буде байдуже до тебе, бо ти лише один з любителів ніґерів, фадда, як той Маґрудер, якому Брати Гітлера пописали пику. Ми працюємо за ідею, але й від грошви не відмовляємося, як будь-який добрий американець. — Він ненадовго замовкає, а тоді видає повний екзистенційний абсурд: — Щоб ти знав, нас люблять у Квінзі.

— Щоб ти здох, — каже Каллаген, і одразу ж його права щока вибухає болем.

Ленні б’є його чоботом зі сталевим носком, ламає йому щелепу — як потім з’ясується, в чотирьох місцях.

— Як грубо, — долинає до нього голос Ленні з божевільного всесвіту, де Бог вочевидь помер і смердить на підлозі в своєму розграбованому раю. — Фадда не повинен так розмовляти. — Голос гучнішає, зриваючись на збуджений вереск вередливої дитини. — Дай я, Норте! Дай я це зроблю!

— Нізащо, — відповідає Джордж/Норт. — Свастики на лобі вирізаю я, ти вічно все перепаскудиш. Можеш узяти на себе руки, дозволяю.

— Він зв’язаний! Його руки під тим траханим…

— Коли він буде вже трупом, — пояснює Джордж/Норт жахливо терплячим тоном, — ми знімемо стрічку з мертвого, і ти зможеш…

— Норте, ну будь-ласка! Я зроблю те, що тобі так подобається. Слухай! — Голос Ленні пожвавлюється. — Знаєш що? Якщо я зроблю щось не так, ти мені скажеш і я перестану! Ну будь ласка, Норте! Будь ласочка!

— Що ж… — Цей тон Каллаген уже чув. Поблажливий батько, який не може відмовити улюбленому, хоч і розумово відсталому, дитинчаті. — Ну добре.

Його зір прояснюється. Але він волів би, щоб це було не так. Він бачить, як Ленні дістає з рюкзака ліхтарик, а Джордж зі своєї поясної сумки — скальпель. Потім вони обмінюються знаряддями. Джордж для проби спрямовує ліхтарика на обличчя Каллагена, яке швидко набрякає. Каллаген кривиться й примружує очі. Але крізь щілину бачить, як Ленні розмахує скальпелем у своїх крихітних, але спритних пальцях.

— Славна буде забава! — викрикує Ленні. Він тріумфує. — Ох і славна!

— Тільки не облажайся, — нагадує Джордж.

«Якби це було кіно, то саме цієї миті ввірвалася б кавалерія. Чи копи. Чи довбаний Шерлок Голмс в машині часу Герберта Дж. Веллса», — думає Каллаген.

Проте Ленні стає перед ним навколішки, ерегований член дуже помітно випирає з його штанів, а кавалерія все ще не з’являється.

Він нахиляється вперед, тягнучись скальпелем, а копи не вриваються. Від нього смердить не часником і томатами, а потом і цигарками.

— Білл, секундочку, — зупиняє його Джордж/Норт. — Є одна ідея, дай я спершу розповім. У мене в кишені є ручка.

Ознакомительная версия. Доступно 34 страниц из 168