Бентежна кров - Галбрейт Роберт

Хвилину потасувавши карти, Робін перевернула першу карту й виклала її у коло світла від нічника: «принц чаш». Оголений блакитнувато-зелений чоловік осідлав орла, який пірнав до води. В одній руці чоловік мав кубок зі змією, у другій — квітку лотоса. Робін дістала з сумки «Книгу Тота» і прочитала значення карти:

Моральні риси людини, зображеної на цій карті,— хитрість, прихована жорстокість і вправність. Він дуже потайний і в усіх своїх проявах — митець.

Їй негайно спав на думку Денніс Крід: свого роду майстер убивства.

Робін перевернула другу карту: «четвірка чаш», або ж «розкіш». Зі ще однієї квітки лотоса струменіла вода в чотири кубки — цього разу золоті. Робін зазирнула в книгу.

Карта вказує на Місяць у Раку, і це — її власний дім; проте сам Рак так розміщений, що йдеться про певну слабість, про занурення в жадання.

Це що, карти таро критикують її за потяг до комфорту? Робін окинула поглядом кімнату-коробку, а тоді перевернула останню карту.

Знову чаші та знову лотоси: двійко переплетених риб ллють воду в золоті кубки, що стоять на поверхні зеленого озера.

Кохання... Ця карта також вказує на Венеру в Раку. Вона показує гармонію між чоловічим і жіночим началом у найширшому сенсі. Йдеться про ідеальну, мирну гармонію...

Робін кілька секунд роздивлялася карту, а тоді поклала її до перших двох. Всі — чаші. Наскільки вона знала після вивчення «Книги Тота», чаші означають воду. Що ж, вона — в курортному містечку, куди колись виїздили «на води»...

Робін потрусила головою, хай навіть ніхто її зараз не бачив, повернула карти до коробки, лягла в ліжко, виставила будильник і вимкнула світло.

46

Цілу ніч Робін прокидалася від тривожних снів. Марилося, ніби вона знову задрімала за кермом, проспала та прийшла до галереї, а виставка Сатчвелла вже закінчилася. Щойно о сьомій задзвонив будильник, вона примусила себе встати, помилася, одягнулася і, щаслива залишити безликий номер, зі спакованою сумкою попрямувала до готельної їдальні, пофарбованої у задушливий брудно-зелений колір, де поснідала мюслями й кавою.

Надворі її зустрів свіжий, але хмарний день. Холодне срібне сонце ледь пробивалося з-за хмар. Поклавши сумку до «лендровера», Робін пішки рушила в бік Королівських мінеральних ванн, де в одній із зал мала відкритися виставка Сатчвелла. Ліворуч від Робін розкинувся мальовничий парк Джефсон-Ґарденз із рожевим фонтаном, який ніби зійшов з карт таро Кроулі. На його вершечку виднілося четверо резервуарів у формі пласких мушель.

...йдеться про певну слабість, про занурення в жадання...

«Ти вже сама як Талбот»,— строго сказала собі Робін. Вона пришвидшила кроки і прийшла до Королівських мінеральних ванн навіть зарано.

Будівлю щойно відчинили; від скляних дверей ішла молода жінка в чорному зі зв’язкою ключів у руках. Робін увійшла всередину й виявила, що всередині майже не лишилося слідів ампірної галереї з мінеральними ваннами: підлогу вимостили сучасними сірими кахлями, стелю підтримували металеві колони. Одне крило просторого приміщення займала кав’ярня, друге — крамниця. Галерею Робін побачила навпроти, ще за одними скляними дверима.

Галерея являла собою одне довге приміщення з цегляними стінами й дерев’яною підлогою, де тимчасово виставили твори місцевих митців. Усередині було всього троє людей: огрядна пані з сивим каре та в обручі, дрібний чоловічок з песиком на руках (Робін вирішила, що то чоловік огрядної пані) і ще одна молода жінка в чорному — мабуть, теж працівниця. Голос сивої пані гуркотів галереєю, ніби в спортзалі:

— А я казала Шоні, що «Лонг-Ітчингтону» потрібне акцентне світло! Його тут ледь видно, куток темнючий!

Робін повільно пішла галереєю, роздивляючись полотна й ескізи. На тимчасовій виставці вивісили твори п’ятьох майстрів, але роботу Пола Сатчвелла вона впізнала дуже легко: його картини повісили на чільні місця, і вони яскраво вирізнялися на тлі місцевих краєвидів, портретів блідих британців на автобусних зупинках і натюрмортів.

У сценах з грецьких міфів звивалися оголені фігури. Персефона виривалася з обіймів Аїда, який ніс її до світу мертвих; Андромеда напнула ланцюги, що ними її прикували до скелі, а з моря підносився дракон, готовий її зжерти; Леда розкинулася серед комишів, а Зевс у подобі лебедя налаштувався її запліднити.

Робін дивилася на ці картини, а в її уяві раптом спливли рядки з пісні Джоні Мітчелл: «When I first saw your gallery, I liked the one of ladies [7]...»

Однак Робін не була певна, що їй ці картини подобаються. Жіночі фігури всі були чорнокосі, з оливковою шкірою, важкими персами, повністю або частково оголені. Написано майстерно — але, на погляд Робін, якось ласолюбно. Обличчя всіх жінок виражали пустопорожню розв’язність, а ще Сатчвелл відверто тяжів до міфів, у яких ішлося про зв’язування, зґвалтування, викрадення.

— Вражає, правда? — спитав кволий чоловік сердитої авторки «Лонг-Ітчингтона», підходячи до Робін і вдивляючись у картину, на якій оголена Іо з роздмуханим волоссям і пітними персами тікала від бика з гаргантюанською ерекцією.

— Гм-м,— відповіла Робін.— Цікаво, чи він сам відвідає виставку. Пол Сатчвелл.

— Він учора казав, що зазирне,— мовив чоловік.

— Зазирне? Тобто він тут? В Англії?

— Ну так,— трохи здивувався чоловічок.— Учора він тут був, дивився, як вішали картини.

— Приїхав до родичів, наче так він казав,— утрутилася молода жінка в чорному, радіючи нагоді втекти від розмови з розлюченою мисткинею в обручі.

— А у вас немає його контактів? — спитала Робін.— Може, адреси, за якою він зупинився?

— Ні,— відповіла жінка, явно заінтригована. Місцеві художники, вочевидь, зазвичай не викликали такої цікавості.— Але якщо хочете, можете залишити своє ім’я та адресу, а коли він зайде, я скажу, що ви хотіли поспілкуватися.

Тож Робін слідом за молодою жінкою вийшла у приймальню, де записала своє ім’я і номер телефону на папірці, а тоді (серце швидко калатало від радості) пішла до кав’ярні, купила капучино й сіла під довгим вікном, що дивилося на Королівські мінеральні ванни. Звідси було добре видно людей, які заходили до будівлі.

Може, повернутися до готелю і побути в Лемінгтон-Спа, поки Сатчвелл не з’явиться? А Страйк би вирішив, що варто закинути інші справи в надії на зустріч із Сатчвеллом? Він сьогодні ховає Джоан; не можна обтяжувати його цим питанням.

Цікаво, що він зараз робить? Мабуть, уже вдягнувся на службу. Робін лише тричі бувала на похороні. Коли вона ще вчилася в університеті, помер дідусь із маминого боку: вона поїхала додому на похорон і вже не повернулася. Ту подію Робін ледве пам’ятала: всі сили пішли на підтримання крихкої видимості благополуччя; згадувалося тільки дивне відчуття безтілесності під тонким шаром бадьорості, з якою вона приймала налякані розпитування родичів, які були в курсі того, що з нею сталося. Також згадувалося, що Метью тримав її за руку. Він тоді навіть пропустив важливий матч у регбі, щоб тільки прийти й бути з нею.

А ще був похорон чотири роки тому, коли вони зі Страйком відвідали кремацію убитої дівчини, розслідуючи свою першу справу про вбивство, й удвох стояли в дальній частині безликого крематорію, куди прийшло всього кілька людей. Тоді Страйк ще не взяв її на постійну роботу; Робін була просто тимчасовою секретаркою, яку він допустив до справи. Згадуючи похорон Рошель Оніфаде, Робін зрозуміла, що вже тоді її зв’язок з Метью ставав слабким. Ще не усвідомлюючи цього, вона знайшла те, чого хотіла більше, ніж бути дружиною Метью.