Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен

Ознакомительная версия. Доступно 36 страниц из 179

— Вони планують висуватися в день Жнив, правда? — спитала Сюзен.

— Схоже на те, — сказав Катберт і зайшовся сміхом. Його сміх був нестримний, немов у дитини. Сміючись, він розгойдувався вперед-назад і тримався за живіт.

Сюзен збентежилася.

— Що? Що таке?

— Я не можу говорити, — крізь сміх сказав він. — Для мене це занадто. Я весь час сміятимуся, а Роланда це дратує. Розповідай ти, Алане. Розкажи Сюзен про візит помічника Дейва.

— Він прийшов до нас у Смугу К, — сказав Алан, і собі всміхаючись. — Розмовляв з нами, як добрий дядечко. Сказав, що мешканцям Гембрі не до вподоби, коли на їхніх ярмарках ошиваються чужинці, і що краще нам побути вдома того дня, коли місяць буде у повні.

— Маячня! — обурено вигукнула Сюзен, до глибини душі ображена за своє місто. — Чужоземці завжди бажані гості на наших святах! Так було завжди. Ми ж не дикуни якісь!

— Спокійно, спокійно, — посміюючись, сказав Катберт. — Нам це відомо. Але ж помічник Дейв цього не знає. Він знає, що його дружина готує найсмачніший білий чай на всю околицю, а все інше для Дейва як у тумані. У шерифа Герка в голові трішки більше, але ненабагато.

— Те, що вони вжили таких пересторог, щоби втримати нас удома, означає дві речі, — сказав Роланд. — По-перше, як ти й сказала, Сюзен, вони збираються виїжджати в день Ярмарку Жнив. А по-друге — вони думають, що зможуть поцупити добро для Фарсона з-під наших носів.

— А звинуватити в цьому нас, — сказав Алан.

Вона зацікавлено перевела погляд з одного на другого і спитала:

— Що ви замислили?

— Знищити те, що вони залишили на Ситґо для нашої приманки, а потім ліквідувати їх у місці зібрання, — тихо сказав Роланд. — Біля Скелі Вішальників. Принаймні половину цистерн, які збираються переправляти на захід, вони вже туди доправили. Там чергує загін солдатів. Думаю, сотні зо дві, але може виявитися й менше. Усі ці люди загинуть.

— Якщо не вони, то ми, — сказав Алан.

— Як ми вчотирьох зможемо знищити дві сотні солдатів?

— Ми не зможемо. Але якщо підпалити одну з цистерн, станеться вибух, можливо, навіть дуже потужний. Ті солдати, що вціліють, будуть налякані, а їхні ватажки розлютяться. Вони побачать нас, бо ми їм покажемося…

Алан і Катберт дивилися на нього, затамувавши подих. Решту історії вони або чули, або домислили, а от цю частину Роланд досі тримав при собі.

— А що далі? — злякано спитала Сюзен. — Що тоді?

— Ми заведемо їх у Каньйон Петлі, — сказав Роланд. — Просто у тонкохід.

Всі мовчали, мов громом уражені. А потім Сюзен сказала (з повагою):

— Ти з’їхав з глузду.

— Ні, — в задумі заперечив Катберт. — Не з’їхав. Ти маєш на увазі той маленький проріз у стіні каньйону, Роланде? Перед виступом у землі.

Роланд кивнув.

— Ми вчотирьох зможемо без проблем видряпатися нагору. А згори поскидаємо вниз каміння. Щоб викликати обвал на голови тих, що спробують нас наздогнати.

— Звучить жахливо, — сказала Сюзен.

— Це виживання, — відповів Алан. — Якщо дозволити їм перегнати нафту і використати її, то загинуть усі люди Альянсу, що потраплять у зону обстрілу. Добрий Чоловік полонених не бере.

— Я ж не стверджую, що це неправильно. Просто жахливо.

Вони трохи помовчали — четверо дітей, що обдумували вбивство двох сотень чоловіків. Хоча то мали бути навіть не чоловіки, а (здебільшого) молоді хлопці приблизно їхнього віку.

— Але ж ті, кому каміння на голову не посиплеться, просто виїдуть верхи з каньйону.

— Ні, не виїдуть, — Аланові вже був знайомий рельєф місцевості, тож тепер він усе зрозумів без зайвих слів. Роланд кивнув, і на його вустах з’явилася тінь усмішки.

— Чому ні?

— Гілляччя перед каньйоном. Ми підпалимо його, так, Роланде? І якщо вітер не зміниться… то дим…

— Зажене їх у глиб каньйону, — погодився Роланд. — У тонкохід.

— А як ви збираєтеся підпалити купу гілля? — спитала Сюзен. — Я знаю, що воно сухе, але ж у вас не буде часу скористатися сірником чи викресати іскру.

— Ти можеш нам допомогти, — сказав Роланд. — І з цим, і з тим, щоб підпалити цистерни з нафтою. Ми не можемо розраховувати на те, що нафта займеться лише від наших пострілів. Сира нафта горить значно гірше, ніж вважають деякі люди. Я сподіваюся, що в цьому тобі допоможе Шимі.

— Говори, що я маю зробити.

Вони розмовляли ще хвилин зо двадцять, не надто вдаючись у подробиці плану. Здавалося, всі розуміли — якщо забагато напланувати і останньої миті щось зміниться, вони можуть не впоратися з ситуацією. У цей вир вони потрапили з волі ка, тож вирішили покластися на ка. І на власну хоробрість.

Спершу Катберт не погоджувався з тим, щоб залучати до справи Шимі, але врешті-решт здався. Роль хлопчика була другорядною, хоч і ризикованою, та й Роланд погодився взяти його з собою, коли все буде скінчено. Де четверо, там і п’ятеро, сказав він.

— Гаразд, — сказав Катберт у кінці розмови й повернувся до Сюзен. — Хтось із нас двох має з ним поговорити.

— Я.

— Тільки попроси його ні слова не казати Корал Торін, — попередив Катберт. — Не тому, що вона мерова сестра. Просто я не довіряю тій падлюці.

— Можу навести тобі кращу причину не довіряти їй, ніж братик-мер, — сказала Сюзен. — Моя тітка каже, що вона знюхалася з Елдредом Джонасом. Бідна тітка Корд! Це найгірше літо в її житті. Та й осінь буде не ліпшою. Люди тицятимуть у неї пальцями як у тітку зрадниці.

— Не всі так вважатимуть, — сказав Алан. — Дехто завжди обізнаніший за інших.

— Можливо, але тітка Корделія з тих жінок, хто завжди чує лише найогидніші плітки. І переповідає їх. Ви знаєте, вона сама зітхала за Джонасом.

У Катберта відібрало дар мови.

— За Джонасом! Святі боги! Вухам своїм не вірю! Знаєш, якби за поганий смак у коханні вішали, твоя тітка померла б молодою.

Сюзен засміялася, обхопила коліна руками і кивнула.

— Час іти, — сказав Роланд. — Якщо з’явиться інформація для Сюзен, ми скористаємося червоним каменем у стіні «Зеленого серця».

— Добре, — зрадів Катберт. — Забираймося звідси. Тутешній холод уже помалу пробирає мене до кісток.

Роланд підвівся, розминаючи ноги.

— Найважливіше те, що вони вирішили залишити нас на свободі, поки згортатимуться і тікатимуть. Це наша головна перевага. А тепер…

Тихий голос Алана змусив його замовкнути.

— Ми забули про щось дуже важливе.

Роланд знову сів навпочіпки і питально глянув на Алана.

— Відьма.

Сюзен здригнулася, але Роланд лише нетерпляче розсміявся.

— Вона не стане нам на заваді, Алане. Не розумію, як би їй це вдалося. Навряд чи вона бере участь у Джонасовій змові…

— Я теж сумніваюся, — сказав Алан.

—..до того ж ми з Катбертом переконали її мовчати про мене і Сюзен. Якби не це, її тітка вже давно стояла б на вухах.

— Але невже ти не розумієш? — спитав Алан. — Річ не в тім, кому Рея могла розпатякати. Питання в тому, як вона взагалі про це дізналася.

— Він рожевий, — ні сіло ні впало сказала Сюзен. Пальцями вона торкалася того місця в своєму волоссі, яке помалу відростало.

— Хто рожевий? — спитав Алан.

— Місяць, — вона похитала головою. — Я не знаю. Не знаю, про що я. Мізків у мене не більше, ніж у Пінча і Джиллі… Роланде? Що таке? Тобі зле?

Роланд уже не сидів навпочіпки, він зненацька повалився на землю, всипану трояндовими пелюстками, і мав такий вигляд, наче от-от зомліє. За стінами мавзолею потріскувало опале листя, наче пересипалися кістки, і кричав дрімлюга.

— О боги, — тихо мовив він. — Цього не може бути. Невже це правда? — він зустрівся поглядом із Катбертом.

Увесь жартівливий настрій останнього мов рукою зняло. Обличчя стало жорстким і розважливим. Таким Катберта не впізнала б навіть рідна мати… чи не схотіла б упізнавати.

— Рожевий, — сказав він. — Як цікаво. Хіба не це слово згадав твій батько, Роланде, відпроваджуючи нас із дому? Він попереджав нас про рожевий. Ми ще тоді подумали, що то він так пожартував. Майже.

Ознакомительная версия. Доступно 36 страниц из 179