Жанет похитала головою.
— Я не залишу Амелію тут. Я — це все, що у неї є. Я сестра Світла.
Творець ніколи не пробачив би мені, якби я від неї відмовилася. Вона моя подруга. Вона повернулася до Світла. Вона повернулася до Творця. Джеган послав її до наметів, знову. Якщо вона повернеться і не знайде мене тут, то зійде з розуму.
Ніхто більше не буде з нею добрий. Сестри Тьми з нею навіть поруч не сядуть, а сестри Світла ніколи не пробачать. Я її єдина подруга. Я єдина, хто пробачив їй все. Вона буде вся в крові, коли повернеться. Джеган дозволяє нам лікувати тільки переломи за допомогою дару, а все інше не можна. Він каже, що це входить в урок, що наші душі можуть належати Творцю, коли ми вмираємо, але в цьому житті Джеган володіє нашими тілами. Якщо мене не буде, її нікому буде лікувати, нікому буде її заспокоїти. — Жанет була майже в істериці. — Я не піду без Амелії.
Голос Верни зламався.
— Як ви виносите це? — Жанет притиснула до грудей кулаки.
— Ми сестри Світла, ми повинні винести все заради Творця.
Верна обмінялася з Уорреном тривожними поглядами.
— Ти знаєш, де її можна знайти? — Жанет похитала головою.
— Нас передають від намету до намету. Вона може бути де завгодно. Табір величезний. Крім того, якщо б ми увійшли туди, то не пройшло б і хвилини, як нас би теж затягнули в намети.
— Коли вона повернеться? — Запитала Верна.
— Через п'ять днів, але ще дня два вона не зможе ходити.
Верна придушила приступ скаженої люті.
— Мені ніщо не заважає використовувати свій дар, щоб її вилікувати.
Жанет подивилася на неї.
— Правда. Тоді п'ять днів. Завтра повний місяць. На четвертий день після повного місяця.
— Ти можеш вийти звідси, щоб нас зустріти? Боюся, другий раз ми вже не знайдемо це місце.
— Я не можу піти далеко. Не уявляю навіть, як ви сюди зуміли пройти.
Верна криво посміхнулася.
— Я не просто так стала аббатисою. І Уоррен допоміг. Ми повернемося сюди на четверту ніч після повного місяця.
— Верна, є ще одна річ. Якщо Джеган не зуміє увійти в мій сон, він відразу зрозуміє — щось не так. Верна знизала плечима.
— Але ти вже принесла присягу. Ти не можеш від неї відмовитися. Ти вже віддала своє серце Річарду.
— Значить, мені треба бути обережною.
— Ти зумієш придумати що-небудь?
Жанет торкнулася пальцями золотого кільця в губі.
— Що мені ще залишається? Верна простягнула їй дакрил.
— Візьми. Принаймні ти зможеш себе захистити. Жанет відштовхнула дакрил, як ніби той був отруєний.
— Якщо мене з ним зловлять, я рік не виберуся з наметів.
— Ну, тепер ти хоча б можеш користуватися своїм даром. Джеган вже не ввійде у твій розум.
— Від цього тут толку мало. Джеган управляє всіма, у кого є дар, — і сестрами, і чарівниками. Використовувати свій дар проти них — все одно що змагатися зі штормом, хто кого переплюне.
— Я знаю. Саме тому ми не можемо прямо зараз звільнити решту.
Проти сестер Тьми з їх Магією Збитку я безсила. — Верна помовчала. — Жанет, ти дійсно не хочеш піти з нами?
— Якщо я кину сестру в біді, яка ціна моєї клятви Творцеві? Вона зуміла повернутися до Світла, можливо вона підкаже нам, як вирвати і решту з лап Володаря.
Верна ніколи не замислювалася над цим. Цікава думка. Уоррен робив нетерплячі знаки. Жанет обняла Верну і поцілувала. Потім поцілувала Уоррена.
— Будь ласка, Верна, йди, поки ще не пізно. П'ять днів я протримаюся. Я знаю, як кланятися і боятися Джегана. Він зараз зайнятий; можливо, він на деякий час забуде про мене.
— Добре. Де зустрінемося? Ми зійшли на берег в Гавані Графана, і я не знаю цієї місцевості.
— Гавань Графана? Ти бачила вартову будку біля доків?
— Так, тільки там не було стражників. Жанет нахилилася до неї впритул.
— Як ти сказала, тобі ніхто не заважає використовувати дар. Охорона змінюється на заході. Дочекайся нової зміни, а потім примусь їх мовчати. До світанку ви будете в безпеці. Вночі я прийду туди разом з Амелією.
— Добре. Вартова будка, четверта ніч після повного місяця.
Жанет ще раз обняла її на прощання.
— П'ять ночей, і ми вільні. Поспішайте. Ідіть звідси. Уоррен схопив Верну за руку і потягнув до дверей.
54
Річард прочитав ранковий рапорт. Вперше число померлих досягло тисячі за день.
Тисяча трагедій за одну ніч. У місті панував хаос. Воно обезлюдніло. Торгівля зупинилася, і стало не вистачати продуктів. Навіть дрова було важко дістати.
Тільки ліків на вулицях було в достатку. Річард попрямував до кабінету. По дорозі він з тугою подивився на гобелен, де був зображений жвавий ринок.
Його нудило від думки, що треба знову переводити цей звіт. Він загруз у довгому уривку, присвяченому діловим відносинам чарівника Рікера з людьми, які в звіті називалися андоліани. Це було нудно і незрозуміло.
У таку рань Річард не міг зосередитися. Крім того, його мучили думки про Раїну. За минулий тиждень їй стало тільки гірше, і нічого не можна було вдіяти.
Шота говорила Келен, що Храм Вітрів пошле ще одне повідомлення, вкаже шлях. Дух сказав їй те ж саме. Але де ж воно? Або вони вкажуть шлях, коли всі повмирають?
Річард глянув у вікно. Із заходу йшли важкі хмари. Сьогодні повний місяць, але місяця вони не побачать.
Він пішов у покої Келен. Йому хотілося її побачити. Вона розжене його тугу.
Докас став поряд з Іганом, який вночі охороняв покої Матері-сповідниці.
Річард привітався з Ненсі, яка щойно вийшла з дверей.
— Келен вже встала?
Ненсі закрила двері і глянула на Докаса з Іганом. Вони стояли надто далеко, щоб її чути, але вона все одно понизила голос.
— Так, Магістр Рал. Тільки вона себе не дуже добре почувається.
Річард схопив її за руку. В останні дні йому здавалося, що Келен виглядає недобре, але вона вперто відхиляла всі його занепокоєння. Він зблід.
— Що трапилося? Вона… захворіла? Вона не…
— Ні-ні, — квапливо сказала Ненсі, із запізненням збагнувши, що налякала його. — Нічого такого.
— Тоді що ж?
Ненсі ще більше знизила голос.
— Це тільки її місячний цикл, ось і все. Через пару деньків все пройде. Я не сказала б вам про це, зауважте, але через цю чуми не хочу, щоб ви хвилювалися. Тільки не кажіть їй, що я вам сказала, а то вона відкусить мені голову.
Річард зітхнув з полегшенням і посміхнувся.
— Звичайно, не скажу. Спасибі, Ненсі. Ти мене ледве з розуму не звела. Я не виніс би, якщо б вона… Ненсі торкнулася його руки.
— Я знаю. Тому я вам і сказала. — Ненсі пішла по коридору, а Річард постукав у двері. Келен відкрила і здивувалася, побачивши його так рано.
— Я помилилася, — сказала вона.
— У чому?
— Ти ще гарніший, ніж я пам'ятала.
Річард посміхнувся. Вона розігнала його тугу. Келен підвелася навшпиньки і витягнула губи. Річард поцілував її.
— Я хотів провідати Раїну. Підеш зі мною?
Келен кивнула.
Бердіна зустріла їх у коридорі. Її очі були червоними і опухлими. Вона одягнула червону шкіру. Річард не став питати чому.
— Магістр Рал, будь ласка… Раїна кличе вас. — Річард поклав руку їй на плече.
— Ми якраз йшли до неї. Йдемо. — Річард не питав, як вона себе почуває.
Було очевидно, що Бердіна втомилася і дуже стривожена.
— Бердіна, деякі все-таки одужують. Немає нікого міцнішого, ніж Раїна. Вона — Морд-Сіт. Вона буде серед тих, хто видужає.
Бердін дерев'яно кивнула.
Раїна лежала на ліжку, одягнена в червону шкіру.
Зупинившись в дверному отворі, Річард нахилився до Бердіни і прошепотів:
— Чому вона так одягнена? — Бердіна стиснула його руку.
— Вона попросила, щоб я наділа на неї парадну форму Морд-Сіт, — Бердіна придушила крик, — для останньої битви.
Річард опустився на коліна біля ліжка. Раїна насилу повернула голову.
По її обличчю біг піт. Нижня губа тремтіла.
