Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен

Ознакомительная версия. Доступно 34 страниц из 168

«Варто було б познайомити Аарона Діпно з Джеймі Джефордсом, — подумав Едді. — Грали б у замки замість шахів і розповідали один одному байки про далеке минуле».

Тауер сумно всміхався. Потім поправив окуляри на носі. Якусь мить вони трималися рівно, потім знову перекосилися.

Перекіс чомусь був гірший за тріщину — так Тауер виглядав не лише вразливим, а й трохи божевільним.

— Він гаряча голова, а я — боягуз. Можливо, тому ми і дружимо. Ми доповнюємо один одного, майже як частини одного цілого.

— Може, ви надто суворо до себе ставитеся?

— Не думаю. Мій психоаналітик каже, що мене можна вважати прикладом того, якими виростають діти в сім'ях, де батько м'якотілий, а мати всім заправляє. А ще він каже…

— Благаю прощення, Кельвіне, але мені глибоко начхати, що там каже ваш психоаналітик. Ви добре трималися за пустир, а для мене тільки це й має значення.

— Нічого такого я не робив, — понуро сказав Кельвін Тауер. — Це те саме, що з цією… — Він підняв книгу, яка лежала біля кавоварки, — …і з іншими книгами, які той тип погрожував спалити. Мені важко розставатися з речами. Коли моя перша дружина стала вимагати розлучення, я запитав чому, і вона відповіла: «Бо коли я виходила за тебе, то не розуміла, я думала, ти чоловік, а ти посмітюх».

— Книги й пустир — це не одне й те саме, — відповів Едді

— Справді? Ви так вважаєте? — Тауер дивився на нього з цікавістю. Коли він знову підняв чашку, Едді задоволено відзначив, що тремтіння вже майже минулося.

— А ви хіба ні?

— Інколи я бачу сни про те пустище, — задумливо промовим Тауер. — Насправді я не бував там відтоді, як делікатесна Томі Ґрема зубожіла і я заплатив, щоб її знесли. І, звісно, звели той паркан, що коштувало не дешевше за екскаватор з гирею. Мені сниться, що там поле квітів. Поле троянд. І тягнеться воно не лише до Першої авеню, а скільки око сягає. Дивний сон, правда?

Едді був упевнений, що Кельвін Тауер справді бачив такий сон, але помітив, що в очах за скельцями тріснутих і перекошених окулярів, промайнуло ще щось. Він подумав, що Тауер виповідає цей сон, щоб не згадувати про інші.

— Дивний, — погодився Едді. — Налийте-но мені чашчину цієї смоли, прошу, й ми з вами трохи побесідуємо.

— Побесідуємо. — Тауер усміхнувся й знову підняв книжку, яку Андоліні хотів перетворити на вугілля. — У цій книжці це слово часто трапляється.

— Правду кажете?

— Угу.

Едді простягнув руку.

— Можна глянути?

Спершу Тауер завагався. Едді побачив, як обличчя власника книгарні на мить кам'яніє від суперечливих емоцій, що його терзали зсередини.

— Та ну, Кел, я не збираюся нею підтиратися.

— Так. Авжеж. Вибачте. — Тауер справді шкодував. Він знітився, як алкоголік після особливо шаленого нападу п'яної люті. — Просто… деякі книжки для мене вкрай важливі. А оця — велика рідкість.

Він передав книгу Едді, той подивився на целофанову обкладинку й відчув, що його серце зупинилося.

— Що? — спитав Тауер і поставив, брязнувши, кавову чашку на стійку. — Щось не так?

Едді не відповів. На обкладинці було зображено маленьку напівокруглу споруду, схожу на квонсетський ангар, [54] тільки дерев'яну і з дахом, обкладеним сосновими гілками. З одного боку стояв індіанець у штанях з оленячої шкіри, притискаючи до голого торса томагавк. На задньому тлі було видно допотопний паровий локомотив, що мчав прерією, пахкаючи в синє небо сірим димом.

Книга називалася «Доган». Автором був Бенджамін Слайтмен-мол.

Десь далеко зазвучав голос Тауера: той питав, чи Едді, бува, не зомліє. На крихту ближче пролунав його власний голос, коли він відповідав заперечно. Бенджамін Слайтмен-мол. Тобто Бенджамін Слайтмен-молодший. І…

Він відштовхнув пухку руку Тауера, коли той спробував забрати в нього книгу. Пальцем перелічив всі літери в імені та прізвищі автора. І авжеж, вийшло дев'ятнадцять. [55]

Він влив у себе ще одну чашку Тауерової кави, не розбавляючи її вершками. Потім знову взяв до рук книжку в целофановій обгортці.

— Що в ній такого особливого? — спитав він. — Для мене вона особлива, бо нещодавно я познайомився з людиною, яку звуть так само, як її автора. Але…

Едді осяяло, і він перевернув книжку, сподіваючись знайти ззаду на обкладинці фото автора. Та натомість прочитав лише коротку біографічну довідку: «БЕНДЖАМІН СЛАЙТМЕН-МОЛ. є власником ранчо в Монтані. Це його другий роман». Під нею був малюнок, що зображав орла, і гасло «Купуйте облігації воєнної позики!».

— Але чому вона така цінна для вас? Що робить її вартою семи з половиною тисяч баксів?

Тауер просяяв. Чверть години тому його життя висіло на волосині, але зараз ніхто б у це не повірив. Зараз ним повністю заволоділа його пристрасть, його манія. У Роланда була Темна вежа, в цього чоловіка — раритетні книжки.

Він повернув книгу таким чином, щоб Едді бачив обкладинку.

— Тут написано «Доган», так?

— Так.

Тауер розгорнув книгу й показав на клапан суперобкладинки, обгорнутий целофаном, з анотацією роману.

— А тут?

— «Доган, — прочитав Едді. — Історія хороброго індіанця, який відчайдушно намагається вижити на давньому Заході». І що?

— А тепер погляньте сюди! — тріумфально промовив Тауер і знову показав титульну сторінку. На ній Едді прочитав:

— Не розумію, — сказав Едді. — Що тут такого?

Тауер підкотив очі.

— Подивіться уважніше.

— Чому б вам просто не сказати мені, що…

— Ні, погляньте ще раз. Я наполягаю. Містере Дін, насолода у відкритті. Вам це будь-який колекціонер скаже. Марки, монети чи книжки — насолода у відкритті.

Тауер знову показав обкладинку, й Едді нарешті побачив.

— На обкладинці друкарська помилка, так? Має бути «Хоґан», а не «Доґан».

Тауер радісно кивнув.

— Хоґан — це індіанська хатина, така, як на малюнку. А «Доґан» — це… ну, нічого не означає. Помилка на обкладинці робить книгу до певної міри цінною, але тут… погляньте на це…

Він розгорнув сторінку з авторськими правами і простягнув книгу Едді. Поряд зі знаком авторських прав стояв 1943 рік, що, звісно, пояснювало і орла, і гасло про воєнні облігації. Тут книга називалася «Хоґан», без помилок. Едді вже збирався було запитати, в чому тут проблема, аж раптом помітив сам.

— Біля прізвища автора забули поставити «мол.», так?

— Так! Так! — Тауер мало не підстрибував. — І виглядає, наче книгу написав його батько! Якось я побував на одному бібліографічному конгресі у Філадельфії і розповів про цю книгу адвокатові, який читав нам лекцію з авторського права, то він сказав, що батько Слайтмена-молодшого міг би заявити свої права на цю книгу. Через просту друкарську помилку! Вражає, правда?

— Не те слово, — сказав Едді, думаючи про Слайтменів, старшого і молодшого. Думаючи про те, як Джейк потоваришував з молодшим і чому раптом йому стало так незатишно на душі через їхню дружбу, тут, за кавою в старому доброму Калья Нью-Йорку.

«Добре, що хоч „рюгер“ узяв із собою», — подумав Едді.

— Ви хочете сказати, що вся цінність книги полягає в цьому? — спитав він у Тауера. — Одна помилка на обкладинці, ще кілька всередині, і ціна книги одразу злітає до семи з половиною тисяч баксів?

— Звісно, ні, — шоковано відповів Тауер. — Але містер Слайтмен написав три чудових романи-вестерни, і в усіх трьох оповідь ведеться з точки зору індіанців. «Хоґан» — другий роман. Після війни Слайтмен став у Монтані великим цабе — якось він був пов'язаний з розподілом водних ресурсів і видачею ліцензій на видобуток руди, а потім, за іронією долі, його вбили індіанці. Власне, зняли скальп. Вони випивали біля крамниці…

«Універсального магазину Тука, — подумав Едді. — Б'юся об заклад на власний годинник».

— …очевидячки, містер Слайтмен сказав щось таке, що їм не сподобалося, і так, слово по слову…