– Мері! Що ти собі дозволяєш, я б показав цим покидькам де раки зимують.
– Джек вони цього не варті. Тебе ж вижинуть зі школи, вони тільки цього і чекають.
– Джек послухай вона права.
–І що мені робити.
– Нічого дожити спокійно до випускного і…
– Так і…– сигнал машини перервам мою промову, ми бачимо що Євина мама стоїть навпроти нас сердито дивлячись на мене з вінка автомобіля.
– Єво! Вже час додому. – гукає вона.
– Вибачте народ мені вже потрібно йти, тепер мама щоразу буде забирати мене після школи, бувайте і Джек послухай Мері.
– Бувай.
– Бувай Єво. Єва сіла в машину а ми з Джеком залишилися на стоянці роздумуючи що далі робити.
– Моя мама теж незабаром приїде за мною.
– Ваші мами що зговорилися.
– Не знаю, напевно.
–Що будемо робити далі.
– Не знаю хоча…– і тут в мій мозок знову прилетіла ідея, – ні не варто погана ідея.
– Що…Мері, а ну розповідай я знаю що твій мозок здатний придумувати хороші ідеї.
– Ну…гаразд, я думаю нам потрібно помститися але не помітно.
– Хм…хороша ідея, хороша ідея.
– Як в книжці, Джона Гріна «Паперові Будинки» ти її читав.
– Так, я її недавно прочитав, Мері!
– Що?
– Ти геній.
–Спасибі, то який в нас план.
– Сьогодні буде вечірка в Елісон і думаю вся компанія еліти буде там тусуватися отже їх кімнати вільні.
– Ти що хочеш прокрастися в їх будинки, мушу визнати я тебе недооцінювала.
– Довірся мені я вже дещо придумав.
– І що же.
– Це сюрприз. – Знову сигнал машини на цей раз це була моя мама і мені вже було потрібно йди.
–Джек!
– Сьогодні в дванадцятій годині ночі я приїду за тобою, чекатиму тебе на подвір`ї біля будинку. Дивися не проспи.
– Гаразд, Джеку!
– Що?
– А як же Єва.
– Ми її не будемо в це вплутувати. Це буде нашим невеличким секретом все бувай.
–Бувай.
В невеличкому шоці я сідаю в машину.
– Привіт люба.
– Привіт мам.
– Як школа.
– Нормально.
– А що з цим Джеком, чому в нього синець під оком і губа розбита.
– Нічого, просто в школі сьогодні був невеличкий конфлікт.
– От я говорила тобі, не вештайся з цим розбишакою.
– Ну мам він не розбишака,– «ага не розбишака, ну що Мері готуйся до війни з елітою» подумала я.
Розділ 10
Прийшовши додому я випила дві кружки кави, щоб не проспати, потім щоб марно не гаяти час ввімкнула фільм і почала дивитися, після перегляду фільму я не знала що вже робити, ще якийсь фільм я не хотіла дивитися і щоб не заснути я знову пішла на кухню і зробила собі каву, потім повернулася до кімнати, годиннику показував десяту, мама вже збиралася лягати спати, а я щоб не заснути ввімкнула музику. Але як мені стало відомо потім, це не допомогло бо через декілька хвилин я заснула. Мої очі повільно почали заплющуватися, я намагалася боротися з цим, навіть кава не допомогла я втомилася боротися зі сном і здалася.
Крізь сон я чую якийсь шум вже розплющивши очі я зрозуміла що це дзвонить мій телефон, я швидко намагаючи перебороти сон підняла трубку то був Джек.
– Мері, привіт ти що забула про наш план вже все готово, я чекаю тебе біля будинку виходь.
– Джек, вибач я заснула вже іду. Я швидко збираюся надягаю чорні джинси чорну кофту і того ж кольору кеди. Обережно спускаюся сходами безшумно, і ось я нарешті надворі. Джек вже чекав мене біля машини. Я швидким кроком підбігаю до нього.
– Привіт.
– Привіт, ти чого так довго.
– Я одягалася.
– А що це за прикид на тобі, збираєшся вступити в секту готів.
– Ні, я ніндзя, а взагалі це камуфляж щоб мене ніхто не помітив.
– Ха-ха ну ти й даєш.
– Ну що…
– Та нічого залазь в машину, – сівши в машину я помітила на задньому сидінні якісь коробки й контейнери.
– Що це Джек.
– Що саме.
– Ці коробки.
– А-а-а це сюрприз для наших «любих друзів»
– І що там.
– Потім побачиш, а нашою першою зупинкою буде вечірка в Елісон. Дорогі пасажири пристибніть паски безпеки ми вирушаємо.
Ніч була похмурою і здавалося що от-от піде дощ. Повівав ледь помітний теплий вітерець, ми їхали по майже пустому місту лишень подекуди з`являлися машини, людей теж майже не було тільки істині любителі прогулятися вночі траплялися нам по дорозі. І от вже чутно гучну музику ми майже приїхали.
– Джеку, а ти не боїшся що нас можуть помітити, тут багато народу.
– Ні не боюся, всі розважаються і ніхто не зверне увагу на нас, тим паче всі напевно вже п’яні, і ти ж ніндзя тебе точно не помітять.
– Ха-ха дуже смішно, заспокоїв.
–Та не хвилюйся ти, – от ми вже доїхали, серцебиття прискорилося від хвилювання, в моїй голові пропливали думки, а якщо нас помітять що тоді нас же прибють, мені точно не дожити до випускного.
– Все приїхали, виходь.
– Ні, я не хочу, я краще тут посиджу посторожу машину.
– Мері! Зберися все буде добре я ж з тобою.
– От саме від цього мені і страшно.
– Все ходімо, – Джек вийшов з машини відчинив задні двері і забрав деякі коробки звідти, я ще досі сиділа в машині переборюючи свій страх, зараз або ніколи давай Мері не будь боягузкою надерем всім зад.
– ТАК! Надерем всім зад, – з такими словами я вилізаю із машини.
– Мері.
–Що я вже іду!
–А обов’язково кричати? Нас можуть почути.
–Вибач.
– Так, гаразд допоможи мені візьми цю коробку.
– Гаразд, емм… Джеку тут щось ворушиться що це вбіса таке!
– Мері, краще тобі не знати ти ще більше почнеш панікувати, не хвилюйся вони тебе не з’їдять.
– Не з’їдять? Та що там таке.
– Поки що не відкривай, і постарайся заспокоїтися.
– Я спокійна!
– Та я бачу. Ти десь тут бачиш машину Саймона і Марка.
– Емм… ось вони.
– Пригнися.
– Що там.
– Хтось вийшов і йде прямо до парковки.
– Джек, я ж говорила що нічого не вийде, поки не пізно забераймося звідси.
– Тихо, – то був якийсь хлопець ми його так і не розгледіли, він підійшов до однієї з машин завів мотор і поїхав геть.
– Фух, пронесло.
– Так, ходімо ми не можемо втрачати а ні хвилини, – ми підійшли до машини Саймона, Джек витягнув з кишені якийсь пристрій і прикріпив його до дверець авто, дверцята в машині вмить відчинилися.
– Звідки це у тебе.
– Думаєш ти тут одна ніндзя.
– Знову ти зі своїми жартами.
– От тепер можеш відкривати коробку, але тільки за будь яких обставин не панікуй.
– Гаразд постараюся, – я обережно відчинила коробку і побачила що в середині щури, тим часом Джек поклав щось на сидіння авто, – Боже Джек звідки вони в тебе.
– Є один знайомий, дай їх мені, – мої руки почали тремтіти, я обережно відала коробку Джекові, він миттю випустив їх в салон вони почали розбігатися, а почувши що десь поруч їжа побігли до шматків які Джек туди поклав, після цього Джек хутко закрив дверцята і ми побігли до наступної машини.
– Що на цей раз ти вигадав, – після моїх слів Джек відкрив невеличку коробочку в середині якої була баночку з жовтою фарбою.
– Давай перефарбуємо його авто, мені ніколи не подобався цей колір.
– Мені теж, ей а як же сигналізація. Чи ти знову скористаєшся своїм чудо пристроєм.
– Мій чудо пристрій лише відчиняє дверцята машин, і на деякий час блокує сигналізацію ми не встигнемо.
– І що робити.
– Зробимо це надзвичайно обережно, щоб сигналізація не спрацювала.
– А якщо спрацює.
– То змиваємося звідси як найшвидше.
– Все чисто.
– Вперед.
В будинку лунала музина яку добре було чутно аж на подвір’я, всі веселилися, пили, лишень ми з Джеком як ті злодюжки оглядалися навкруги підходячи до машини. Джек витягнув з кишені якийсь клаптик паперу в йому було щось загорнуто, то були щітки від фарби.
– Ну що подруго розважимося.
– Так, – Джек відкрив коробку з фарбою і ми взялися за роботу, звісно ми не збиралися перефарбовувати всю машину, а навпаки ми почали просто бризгати на неї фарбу, закінчивши наше діло ми позбулися доказів і хутко забралися з місця злочину, наступною зупинкою як повідомив мені Джек мав бути будинок Джоша, для нього він приготував особливий подарунок.
