П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі

— А там що-небудь залишилося після нього? Що-небудь, що йому належало?

Андерка радісно заусміхалася, задоволена, що сам Магістр Рал хоче дізнатися про Йозефа Андера, чиє ім'я носить її країна.

— Ах, ну звичайно! Маленька капличка Йозефа Андера. Там можна побачити навіть стіл, за яким він колись сидів, і ще ряд дрібних предметів. Будинок, в якому він жив, згорів буквально днями. Моторошна була пожежа! Але деякі речі вдалося врятувати, тому що їх на час ремонту перенесли в інше місце. Бачте, там протік дах, і вода руйнувала речі. Вітер зірвав місцями черепицю. А гілки дерева — вважають, що гілки, — вибили вікно. Був шквальний вітер і сильна злива, і вода залилася всередину. Постраждали дуже багато безцінних речей, що належали Андеру. А потім почалася пожежа — народ вважає, що від блискавки, — і будинок згорів дотла. Але деякі речі вдалося врятувати, як я вже сказала, тому що їх на час ремонту перенесли в інше місце. Ще до пожежі. І тепер ці речі виставлені на загальний огляд. Можна побачити навіть той самий стілець, на якому він сидів. — Бібліотекарка нахилилася поближче. — Але, по-моєму, цікавіше всього кілька його уцілілих рукописів.

— Рукописи? — Стрепенувся Річард. Ведетта закивала сивою головою.

— Я їх всі читала. Нічого особливо важливого. Просто замітки про гори, біля яких він жив, про місто і про деяких знайомих йому людей. Нічого важливого, але все одно цікаво.

— Зрозуміло.

— У всякому разі, не таке важливе, як те, що зберігається у нас тут.

Тепер Річард був весь увага.

— І що-ж це?

— У нас в сховищі є кілька його рукописів, — махнула вона рукою. — Його листування, договори, книги, де він записував свої думки. Хочете подивитися?

Річард постарався не видати своєї зацікавленості. Він не хотів, щоб хто-небудь здогадався, що він шукає. Саме тому він і не став відразу просити нічого певного.

— Так, це було б цікаво… Мене завжди цікавила… Історія. Я охоче подивився б його рукописи.

Тут він одночасно з Ведеттой Фіркин помітив, як хтось піднімається по сходинках. Гонець. Річард вже бачив безліч гінців, одягнених абсолютно однаково. Рудоволосий чоловік побачив, що пані Фіркин розмовляє з Річардом і Келен, і почав чекати, тримаючись осторонь, заклавши руки за спину.

Річард не хотів при гінцеві продовжувати бесіду про рукописах Йозефа Андера.

— Чому б вам не поговорити з ним? — Запитав він пані Фіркин, кивнувши на гінця.

Бібліотекарка вклонилася, віддаючи належне його терпінню.

— Тоді прошу вибачити, я ненадовго. Келен закрила книгу і поклала на ті, з якими вже ознайомилася.

— Річард, нам пора йти. У нас зустріч з Директорами і деякими іншими особами. Якщо хочеш, повернемося потім.

— Вірно, — зітхнув Річард. — Принаймні нам не потрібно знову зустрічатися з міністром. Ще одного бенкету я не витримаю.

— Упевнена, міністр теж буде вельми радий, що ми відхилили запрошення. Вже не знаю чому, але ми з тобою, схоже, весь час якимось чином псуємо такого роду зборища.

Річард погодився і пішов кликати Дю Шайю. Пані Фіркин повернулася в той момент, коли Дю Шайю встала.

— Я із задоволенням знайду книги і принесу зі сховища, Магістр Рал, але мені потрібно ненадовго відлучитися. Не могли б ви трохи почекати? Я скоро. Впевнена, рукописи Йозефа Андер вам сподобаються. Дуже небагатьом надається можливість їх побачити, але для таких знатних осіб, як ви і Мати-сповідниця, я…

— Відверто кажучи, пані Фіркин, я охоче подивився б ці книги. Однак зараз нас чекають переговори з Директорами. Чи можу я повернутися сюди пізніше?

— Звичайно, — посміхнулася жінка похилого бібліотекарка, склавши руки. — За цей час я якраз відшукаю і дістану їх. До вашого повернення книги будуть вас чекати.

— Велике вам спасибі. Мати-сповідниця і я, ми дуже хочемо побачити настільки рідкісні книги. — Річард помовчав і додав: — І, пані Фіркин, я б порадив вам насипати цьому ворону трошки насіння. Нещасне створіння виглядає досить жалюгідно.

— Як вам завгодно. Магістр Рал, — кивнула вона.

Далтон встав, коли літня жінка, тримаючи під руку гінця, увійшла в кабінет.

— Спасибі, що прийшли, пані Фіркин.

— Ах, майстер Кемпбелл, який у вас чудовий кабінет! — Вигукнула вона, оглядаючи приміщення так, ніби збиралася його купити. — Так, просто чудовий!

— Дякую вам, пані Фіркин. Рухом голови Далтон велів гінцеві забиратися. Той вийшов, зачинивши за собою двері.

— Ах, ви тільки подивіться! — Вона сплеснула руками. — Які тут розкішні книги! А я і не підозрювала, що тут так багато чудових книг!

— Здебільшого — юридична література. Мене, бачте, цікавить законотворчість.

Ведетта Фіркин подивилася на господаря кабінету.

— Відмінне покликання, майстер Кемпбелл. Відмінне покликання. Рада за вас. Тепер ви цим і займаєтесь.

— Так, саме такі мої наміри. До речі про закони, пані Фіркин, саме з цієї причини я вас і запросив.

Бібліотекарка зиркнула на стілець. Кемпбелл свідомо не запропонував їй сісти, змушуючи стояти.

— Мені повідомили, що бібліотеку відвідав якийсь пан, який теж цікавиться законотворчістю. Схоже, великий фахівець. — Далтон уперся кулаками в стіл і втупив у гостю суворий погляд. — І також повідомили, що ви без дозволу дістали зі сховища заборонену книгу і показали йому.

Пані Фіркин миттєво перетворилася з щебечучої літньої жінки в до смерті перелякану стару.

Хоча те, що вона зробила, не було настільки вже екстраординарним, це все ж було порушенням правил, а отже, закону. Здебільшого закони застосовувалися вибірково, і за їх порушення карали досить м'яко, якщо карали взагалі. Але бувало, що за їх порушення карали досить відчутно. Як юрист Далтон відмінно розумів цінність законів, порушуваних практично повсюдно, — це давало владу над людьми. Проступок бібліотекарки був серйозним, майже як крадіжка культурних цінностей.

Ведетта смикала гудзик на комірі.

— Але я не давала йому книгу в руки, майстер Кемпбелл! Клянуся вам! Я її з рук не випускала. Навіть сама перегортала сторінки. Я просто хотіла, щоб він глянув на рукопис нашого великого батька-засновника! Я не хотіла…

— Однак подібні речі заборонені, а оскільки мені про це доповіли, я зобов'язаний вжити відповідні дії.

— Так, пане. — Далтон випростався.

— Принесіть мені цю книгу. — Він ляснув долонею по столу. — Негайно принесіть мені книгу! Негайно, ви мене зрозуміли?

— Так, пане. Цю секунду.

— Принесете і покладіть мені на стіл, щоб я її переглянув. Якщо там немає ніякої цінної інформації, що представляє інтерес для шпигуна, я не стану рекомендувати дисциплінарного стягнення. На цей раз. Але краще вам більше правил не порушувати, пані Фіркин! Ви мене зрозуміли?

— Так, пане. Дякую вам! — Літня пані ледь не плакала. — Майстер Кемпбелл, бібліотеку відвідали Магістр Рал з Матір'ю-сповідницею.

— Так, знаю.

— Магістр Рал попросив показати йому рукописи і книги Йозефа Андера. Що мені робити?

Далтон повірити не міг, що Магістр Рал витрачає час на перегляд настільки непотрібних книжок. І майже пошкодував його за невідання. Майже.

— Мати-сповідниця і Магістр Рал — не тільки почесні гості, але й високопоставлені персони. Вони можуть дивитися будь-які книги в нашій бібліотеці. Для них немає ніяких обмежень. Даю вам дозвіл показати їм все, що у нас мається. — Він знову поплескав по столу. — Але книгу, що ви показали тій людині, цьому Рубену, я бажаю бачити на моєму столі, і зараз же.

Бібліотекарку била дрібна дрож.

— Так, пане. Цю хвилину, майстер Кемпбелл. — Вона поспішно вибігла з кабінету.

По суті, Далтона книжка аніскільки не цікавила, але він не бажав, щоб співробітники в бібліотеці дозволяли собі порушувати правила, і не міг допустити, щоб за цінні речі відповідали люди, яким він не довіряє.

Павутина Далтона сигналила про куди більш важливі речі, ніж стара і нікому не потрібна книжка Йозефа Андера, однак доводилося враховувати все, навіть дрібниці. У книжку він, звичайно, загляне, але насправді важливо змусити жінку її принести.