Під куполом - Кінг Стівен

— Залиш і це собі. Тато мені казав, що відразу ти не підпишеш, але ти гарненько поміркуй. Подумай про те, як отримати склянку води без солі. І їжу. Уяви собі великий чізбургер. Можеш ще й колу отримати. У холодильнику нагорі стоїть холодненька. Хочеться тобі бляшаночку коли?

Барбі мовчав.

— Ти собі солиш хліб? Давай, кажи, не соромся. Солиш, ні? Ти, срака з ручкою!

Барбі мовчав.

— Ти підпишеш. Коли зголоднієш достатньо і пити серйозно захочеться, ти підпишеш. Так мій тато сказав, а він зазвичай не помиляється щодо таких речей. Бай-бай, Бааарбі.

Він уже було вирушив коридором, а тоді знов обернувся.

— Не варто тобі було торкатися мене навіть пальцем, зрозумій. Це була твоя головна помилка.

Коли Джуніор підіймався по сходах, Барбі примітив, що той ніби трішечки накульгує, чи радше підтягує ногу. Саме так, волочить ліву ступню, хапаючись правою рукою за перила для рівноваги. Цікаво, подумав він, як оцінив би Расті ці симптоми? А ще подумав, чи буде в нього коли-небудь можливість про це в нього спитати.

Барбі уважно прочитав зізнання без підпису. Він радо порвав би цей папір на дрібні шматочки і викинув їх у коридор. Але це була б зайва провокація. Він потрапив кішці в пазури, і найкраще, що він може зараз робити, це не робити ніяких рухів. Аркуш він поклав на тапчан, і ручку поверх нього. Потім узяв склянку з водою. Сіль. Отруєно сіллю. Він чув її запах. І йому подумалося, що це схоже на те, чим став Честер Мілл тепер… але хіба місто не було таким і раніше? Ще до Купола? Хіба Великий Джим з його друзями доволі довгий час не засолювали тутешній ґрунт? Барбі відповів собі: так. І ще подумав, якщо він вибереться з цієї поліцейської дільниці живим, то лише завдяки якомусь чуду.

Однак у цій справі вони були аматорами; вони забули про туалет. Либонь, ніхто з них не бував у такій країні, де навіть застояна калюжа здається подарунком, коли на тобі дев'яносто фунтів екіпіровки, а температура повітря сорок шість градусів за Цельсієм. Барбі вилив солону воду в куток камери. Потім помочився у склянку і сховав її під тапчан. А тоді, немов якийсь молільник, він укляк на колінах перед унітазом і пив, пив, аж поки не відчув, як йому роздувся шлунок.

Лінда сиділа на передньому ґанку, коли під'їхав Расті. На задньому дворі Джекі Веттінгтон хитала гойдалку, на котрій сиділи малі Джей-Джей, просячи її штовхати ще дужче, посилати їх ще вище.

Лінда пішла йому назустріч, розставивши руки. Поцілувала його в губи, відсторонилася, щоб подивитися йому в очі, потім знову, тримаючи долонями його за щоки, припала розкритим губами до його вуст. Він відчув короткий вологий доторк її язика, і в ту ж мить у нього почалася ерекція. Вона теж це відчула і ще міцніше притиснулась до нього.

— Йо, — промовив він. — Нам частіше треба лаятися на публіці. А якщо ти не відсторонишся, ми зараз зробимо публічно і дещо інше.

— Ми зробимо це, але не на публіці. Та спершу… чи мушу я ще раз вибачитися, сказати, як мені жаль?

— Ні.

Вона взяла його за руку і повела до ґанку.

— Добре. Бо нам треба про дещо поговорити. Про серйозні речі.

Він поклав свою вільну руку поверх її долоні.

— Я слухаю.

Вона розповіла йому про те, що відбулося у дільниці: як вигнали Джулію, тоді як Енді Сендерсу було дозволено спустися вниз, побачитися з арештантом. Розповіла, як вона й Джекі пішли з Джулією до церкви, щоб побалакати там з нею приватно, і про подальшу розмову в пастораті з Пайпер Ліббі і з Роммі Берпі на додачу. Коли вона розповіла йому про те, що в Бренди Перкінс трупне задубіння було на початковій стадії, Расті нашорошив вуха.

— Джекі, — погукав він. — Наскільки ти впевнена щодо задубіння?

— Цілком, — відгукнулася вона.

— Привіт, татуню! — гукнула йому Джуді. — Ми з Дженні хочемо на гойдалці зробити сонце!

— Ні, не можна, — гукнув у відповідь Расті й послав дівчаткам повітряні поцілунки з обох долонь. Обидві доні їх уловили; коли йшлося про повітряні цілунки, дівчатка були асами.

— О котрій годині ти побачила тіла, Лін?

— Гадаю, близько десятої тридцять. Катавасія у супермаркеті давно на той час завершилася.

— Тож якщо Джекі права і задубіння тільки починалося… хоча ми не можемо впевнено цього сказати, хіба не так?

— Так, але послухай-но. Я говорила з Розі Твічел. Барбара прийшов до «Троянди-Шипшини» за десять хвилин до шостої! З того моменту і до того, як було знайдено тіла, у нього алібі. Тож коли він міг її вбити? О п'ятій? О п'ятій тридцять? Хіба це ймовірно, якщо задубіння почалося лише через п'ять годин?

— Навряд чи, але не виключено. На трупне задубіння впливають різноманітні фактори. Температура місця, де лежить тіло, перш за все. У тій коморі було жарко?

— Тепло, — уточнила вона і, схрестивши руки на грудях, поклала долоні собі на плечі. — Там було тепло і дуже тхнуло.

— Розумієш, що я маю на увазі? У такому разі він міг убити її десь о четвертій ранку, а потім доставити її туди і запакувати у…

— Я думала, ти на його боці.

— Так і є, але то навряд чи, бо о четвертій ранку в коморі набагато прохолодніше. А взагалі-то, яким чином він міг опинитися біля Бренди о четвертій ранку? Що кажуть копи? Що він шпокав її? Навіть якщо старші жінки — набагато старші — його тема… то як могла вона, через три дні після загибелі свого чоловіка, з котрим прожила тридцять з гаком років?

— Вони кажуть, що там було не за узгодженням, — промовила вона похмуро. — Вони кажуть, це зґвалтування. Те саме вони кажуть і щодо тих двох дівчат.

— А Коґґінс?

— Якщо Барбі шиють справу, щось вигадають.

— А Джулія хоче про це в себе надрукувати?

— Вона хоче написати статтю і порушити в ній деякі питання, але про те, що задубіння було на ранній стадії, вона не згадуватиме. Рендолф, той, можливо, достатньо тупий, щоб не вирахувати, звідки їй дісталася ця інформація, але ж Ренні здогадається.

— Все одно це може бути небезпечним, — сказав Расті. — Якщо вони затикатимуть їй рот, вона ж не може звернутися до Спілки захисту громадянських прав.

— Не думаю, щоб її це хвилювало. Вона розізлилася до оскаженіння. Вона навіть підозрює, що бунт у супермаркеті міг бути підстроєним.

«А може, так воно й є», — подумав Расті, але промовив.

— Чорт, мені б побачити ці тіла.

— Може, ти ще й встигнеш.

— Я знаю, що ти думаєш, любонько, але ви з Джекі можете втратити роботу. Або щось гірше, якщо великий Джим таким способом позбавляється дратівливих проблем.

— Ми просто не можемо залишити все, як зараз…

— А також зараз це, можливо, нічого й не дасть. Можливо. Якщо в Бренди Перкінс задубіння тільки почалося десь між четвертою й восьмою, то зараз вона, либонь, уже в повному задубінні й навряд чи я щось дізнаюся з її тіла. Окружний судово-медичний експерт, мабуть, зумів би, але він для нас недосяжний, як і Спілка громадянських прав.

— Може, там є щось інше. Щось таке в її трупі або в когось з інших. Ну, знаєш, якийсь знак, що проявляється під час розтину? «Коли мертві говорять з живими»?

— Мало шансів. А знаєш, що краще було б? Якби хтось бачив Бренду живою після того, як Барбі з'явився на роботу о п'ятій п'ятдесят цього ранку. Оце б пробило в їх пароплаві таку діру, що важко залатати.

Прибігли по обійми одягнені в піжами Джуді й Дженілл. Расті чесно виконав свій обов'язок. Джекі Веттінгтон, котра йшла слідом за дівчатками, чула його останні слова, і сказала:

— Я порозпитую людей.

— Тільки обережно, — попросив він.

— Атож. Але мушу признатися, я все ще сумніваюся. Це його жетони знайшлися в руці Ейнджі.

— І він ні разу не зауважив, що вони пропали, і взнав про це, тільки коли знайшли тіла?

— Які тіла, тату? — спитала Дженілл.

— Це так складно, доню, — зітхнув він. — Особливо для маленьких дівчаток.

Очима вона показала, що згодна. Тим часом її менша сестричка пішла зірвати собі кілька пізніх квітів, але повернулася з порожніми руками.