Егоїст - Гримич Марина
Мистецтву шопінгу Георгія навчив П'єр — його сусіда по гуртожитській кімнатці у Сорбонні. «У Парижі, — учив його П'єр, — ти приходиш у магазин передусім, отримати задоволення, а вже потім — зробити покупку». Примірювати, мацати фактуру, оцінювати кольори — при штучному освітленні і при природному, — розглядати себе в дзеркалі в різноіміджових строях, спостерігати за тим, як роблять покупки інші і таке подібне, — усе це складові цього виду
розваг.
Узагалі Георгій любив робити шопінги поза межами неньки: це і приємніше і, як не дивно, дешевше. Проте що робити, коли заманулося саме зараз. Заманулося не стільки
оновити свій гардероб, скільки розслабитися в процесі
шопінгу..
«Саме настав час підготуватися до курортного сезону», — подумав Георгій і вирушив на пошуки босоніжок, які бодай би нагадували йому ті, що він бачив у Парижі, в магазині відомого французького кутюр'є з японським прізвищем. Він би тоді їх купив, коли б не припустився однієї тактичної помилки: пішов у магазин зі своїм колегою, який мав трохи нижчий рівень матеріального забезпечення. Той подивився на шльопки і аж присвиснув: «Ого! І це за одну підошву з однією дірочкою для одного пальця? Хто їх купить?»— «Я б купив, якби не ти.., — подумав Георгій. Хотів було подискутувати з колегою про те, що вишуканість завжди проста, і вона завжди, в усі часи, коштувала великі гроші, — однак махнув рукою: все одно той не зрозуміє, лише образиться...». Георгієві вже було незручно при ньому купувати босоніжки. Це виглядало б як виклик несмаку його колеги. Він не захотів цього зробити і — як результат — «проморгав» класну річ. І ось уже другий місяць шукає щось подібне в різних магазинах Києва і, природно, не знаходить. Французьку, а тим більше ексклюзивну річ, можна придбати лише у Франції.
Георгій любив купувати багато взуття, як і його мама. На відміну від батька, який надавав перевагу одягу, або, як колись казали, «барахлу» чи «шмоткам», мама навіть у найтяжчі часи намагалася дотримуватися старого панського принципу — «взуття носити один сезон». Купуючи взуття, Георгій долучав усі свої відчуття, включивши й «шосте». Останнє допомагало йому передбачити: як довго носитиметься той чи інший виріб. У взутті в поняття «якість» входить не лише фактура, робота, а й таке ледь вловиме явище, як «вишуканість лінії». Можна зробити черевики з якісного матеріалу на якісному обладнанні за сучасним дизайном, однак ледь вловима похибка у вигині лінії, — і все: робота пропала! Немає вже тієї елегантності, вишуканості — і немає задоволення від взуття!
Георгій зайшов до улюбленого елітного взуттєвого магазину «Черевики від Лемана» в центрі Києва. Тут він давно вже мав знижку як постійний клієнт. Тут було все — і офіційно-елегантні «оксфорди», і візерунчасті «брогі» і кокетливо-елегантні «дербі», і човники «лофери» і «монкі» з пряжкою, і прогулянкове замшеве взуття, однак навіть тут не було чогось подібного до вимріяних шльопок з прошитою підошвою, з гладенькою, трохи тьмяною шкірою з невидимими швами. Шкода.
Георгій вже було розчаровано рушив до виходу, як побачив у жіночому відділі Євдокію. Він вражено завмер. Вона, у потертих джинсах, кросовках і білосніжній (під чоловічу сорочку) блузі поводилася у цьому супердорогому магазині так, наче вона все життя купувала взуття саме тут. Навіть Аліса у цьому місці почувалася незручно.
Георгій відійшов у тінь і почав спостерігати за Євдокією. Вона виглядала дуже стильно. її сорочка — білосніжна і хрустка — недбало заправлена в джинси. На голові — елегантний безлад. Молодий продавець з благоговінням подавав їй то одну, то другу пару взуття. Якби Георгій не знав, що ця жінка — безробітна вчителька математики, навіть він цілком міг би прийняти її за дружину, ні, радше, за доньку мільйонера. Саме так—з вишуканою недбалістю — вдягаються діти мільйонерів.
Нарешті Євдокія зупинила свій вибір на елегантних черевичках з патлатою божевільною квіточкою попереду. Жінка закасала холошу джинсів, щоб помилуватися черевиком на своїй нозі. Подивившись на ціну, вона замислилася. «Задорого», — подумав Георгій. Євдокія з жалем поставила пару на місце і підійшла до іншої, менш вишуканої і, судячи з усього, дешевшої. Вона розчаровано потримала її в руках і поставила на місце. Навіть міряти не
схотіла.
Георгій швидко заскочив до Лемана в кабінет і, не привітавшись, схопив його за плечі і, підштовхуючи до виходу, затарабанив:
— Друже! Бачиш тут баришню? Зроби їй дев'яносто-відсоткову скидку! За мій рахунок. Наплети їй що хочеш! І запропонуй безплатно «додатково» ще одну пару. — Георгій озирнувся по кабінету. — Оцю, — вказав він на червоні красунчики. — Я все сплачу.
Чим був цінний Леман, так це тим, що йому не треба було повторювати двічі. . .
Він вийшов у салон і зі спритністю факіра підніс їй під носа червоні босоніжки, професійно запевняючи, що вона
мріяла про них усе своє життя. Євдокія і справді зацікавилася парою. Тим часом Леман почав дуже правдоподібно брехати про те, що в босоніжках є непомітний, однак суттєвий дефект, зате він як власник робить потужну скидку і на додачу віддає безкоштовно будь-яку пару, яку вона обере собі в салоні. Він брехав як справжній професіонал, який чудово знається на психології покупця. Георгій і сам майже повірив у його казку.
Євдокія взяла в руки червоні босоніжки і стала прискіпливо оглядати їх.
— Тут немає ніякого ґанжу, — віддала вона пару Лема-нові і рушила до виходу, очевидно, відчуваючи якусь аферу. Проте директор магазину спритно загородив їй дорогу.
— Нема ґанжу?— перепитав він. — Без проблем! Зараз зробимо! — і він професійним рухом майстра по ремонту взуття відірвав набійку від каблука і віддав босоніжок Євдокії.
Вона оцінила Леманове почуття гумору і розсміялася:
— Ну добре, я згодна!
Євдокія взяла з полиці черевички з божевільною квіткою і шаленою ціною і підійшла до каси.
Леман виштовхав свою касиршу геть із касової кабінки, сам власноруч вибив чек і манірно, неначе фокусник, підніс його Євдокії разом з дисконтною карткою:
—Ласкаво просимо до нашого магазину ще раз! Повинен вам сказати, що ви вибрали достойне взуття.
— Достойне кого? — перепитала вона жартома.
— Достойне справжньої леді.
Євдокія з підозрою подивилася на Лемана.
— Не знаю, з якою метою ви це робите, — сказала вона. — Проте щиро дякую.
Вона сказала це таким тоном, як говорить принцеса своєму кутюр'є, який щойно подарував їй кількамільйонне плаття лише за те, що вона його вдягне.
Липинський чекав Лемана у кабінеті. Він нарешті втямив, чому Євдокія так довго не дзвонила йому. їй не було у що вбратися. Десь позичила гроші і пішла купувати собі взуття. І не просто взуття, а дуже вишукане взуття.
Георгій напружив свою пам'ять, щоб уявити, які черевики з його гардеробу пасуватимуть до щойно купленого жіночого. І дійшов висновку, що доведеться і йому купити щось «достойне» до «достойних» черевичків з божевільною квіткою, які обрала собі Євдокія.
— Знайди і мені, Лемане, щось божевільне.
— Єсть, пане джентльмене! — відчеканив той із задоволеною міною.
Очікування дзвоника від Євдокії було просто мукою. Йому весь час увижалося, що деренчить його мобільник, і він гарячково хапався за нього. Однак насправді телефон мовчав. «Може, у неї немає достойного плаття?» — подумав він і занервував.
Узагалі рін страшенно дратувався, коли його дама вдягалася «не в тему». Коли Аліса прийшла в оперу в обтягуючих джинсах до колін і в «топіку», Георгій просто розвернувся і пішов геть з прем'єри. А коли Богдана зі Львова — та, що навчила його робити казкові деруни, — вдяглася в офіційний костюм на веселу новорічну забаву, йому довелося також відмовитися від святкування в приємній компанії.
Цього разу Георгій несподівано збагнув, що йому абсолютно однаково, в чому прийде Євдокія на вечерю. Вік тільки хотів, аби вона прийшла. Однак, здається, їй самій було не все одно...
Похожие книги на "Егоїст", Гримич Марина
Гримич Марина читать все книги автора по порядку
Гримич Марина - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.