Фрідріх, посланий Річардом попередити Зедда про можливість атаки на Замок, виявив, що запізнився. Він попрацював головою і знайшов Чейза, старого друга Річарда, про який той якось згадував.
Коли Чейз відправився рятувати Зедда і Еді, Фрідріх повернувся назад до Замку, щоб шпигувати за тими, хто її захопив. Обережно спостерігаючи і не показуючись на очі Сестрам, він зміг надати Чейзу і Зедду вичерпну інформацію про кількість ворогів і їх розпорядок, а потім допоміг їм відвоювати Замок.
Фрідріх подобався Зедду. Він не тільки чудово володів ножем, але й був чудовим співрозмовником. Фрідріх не боявся, подібно багатьом іншим людям, розмовляти з чарівником, оскільки сам був одружений на чаклунці. Проживши все своє життя в Д'харі, він умів правильно розуміти сказане.
Рейчел показала вирізаного з дерева яструба.
— Подивися, що Фрідріх для мене зробив, Зедд. Хіба це не сама прекрасна річ, яку ти коли-небудь бачив?
— Звичайно, сама прекрасна, — посміхнувся Зедд.
Фрідріх посміхнувся:
— Це ніщо, от якщо б я знайшов тут хоч який-небудь кусочок золота, я б позолотив яструба, — він відкинувся назад і посміхнувся. — Саме цим я заробляв на життя, поки лорд Рал не зробив мене охорнцем кордону.
— А знаєте, Замок зараз беззахисний перед тими необдарованими, хто може захотіти його захопити, і в ньому немає такого виду магії, щоб захистити тих, хто тут мешкає, — безцеремонно протягнув Зедд, звертаючись до обох чоловіків. — Я чудово можу оборонятися від тих, на кого діє магія, але не від повністю необдарованих.
— Схоже на те, — кивнув Чейз.
— Ну, що ж, таке життя, — продовжував Зедд. — Я подумав, що раз кордону більше не існує, і враховуючи всі виникаючі проблеми, можливо, ви вдвох візьмете на себе цю відповідальність і допоможете мені захистити Замок Чарівників. Я ж набагато менше відповідаю цьому завданню, ніж людина, спеціально навчена подібним речам. — Зедд відкинувся назад, лукаво піднявши брову. — Це життєво важливо.
Спершись ліктями на стіл, Чейз жував печиво.
Нарешті він помішав ложкою в мисці.
— Так, може статися біда, якщо Джеган пошле необдарованих, щоб знову прибрати Замок до рук. — Він обмірковував пропозицію старого чарівника. — Емма зрозуміє.
— Приведи її сюди, — знизав плечима Зедд.
— Привести її сюди? — Насупився Чейз.
Зедд обвів рукою навколишній простір.
— У Замку достатньо місця.
— Але що ми будемо робити з нашими дітьми? — Чейз відсунувся від столу. — Ти ж не хочеш бачити нікого з моїх дітей в цьому місці? Вони будуть бігати туди-сюди, гратися в залах. Це зведе тебе з розуму. До того ж, кожен наступний шибеник ще гірше попереднього, — додав він, скосивши на Рейчел одне з удавано сердитих очей.
Дівчинка хихикнула з-за тарілки з печивом.
Зедд ще пам'ятав звучання дитячого сміху в Башті, звуки задоволення і життя.
— Так, це буде нелегко, — погодився він, — але це все, зрештою, заради захисту Замку. Хіба моя невелика поступливість не варта організації його захисту?
Рейчел переводила погляд з Чейза на Зедда.
— Моя нова сестра, Лі, може принести тобі кота, Зедд.
— Точно, — вигукнув Зедд, вимахуючи руками. — Я не бачив котяру цілу вічність! Вона добре піклується про нього?
— О, так. Ми всі добре дбали про Кота, — серйозно кивнула дівчинка.
— Що ти думаєш про це, Рейчел? — Нарешті спитав Чейз, — Ти хочеш жити тут, у цій брудній старій дірі разом з цим старим буркотуном?
Рейчел підбігла й обняла його ногу.
— О, так, якщо можна! Будь ласка. Це було б так здорово.
— Тоді, вважаю, вирішено, — зітхнув Чейз. — Але тобі треба пристойно себе вести і не шуміти, щоб не набридати Зедду.
— Я обіцяю, — вигукнула Рейчел. Вона спохмурніла, подивившись на Зедда. — А мама теж повинна буде повзти по вузькому тунелю, щоб потрапити сюди, як це зробили ми?
Зедд хихикнув.
— Ні, ми дозволимо їй увійти більш гідним шляхом. Як і личить леді, — він обернувся до Фрідріха. — Як тобі моя пропозиція, хранитель кордону? Чи хочеш ти продовжувати справу, доручену тобі лордом Ралом, і залишитися, щоб допомогти нам захистити Замок?
Фрідріх повільно повертав птицю, що стояла на кінчику крила, роздумуючи.
— Ти знаєш, — додав Зедд, — поки ми будемо чекати атаки, для тебе тут знайдеться справа. Тут, в Башті, багато старовинних позолочених речей, які потрібно відновити. Можливо, ти погодишся стати офіційним позолотником Замку? У нас достатньо золотих листів. А коли мешканці повернуться в Ейдіндріл, у тебе буде достатньо надійних клієнтів.
— Не знаю, — втупився в стіл Фрідріх. — Ця пригода всім добра, але з тих пір як померла моя дружина, Алтея, я не дуже цікавлюся такими речами.
— Я розумію тебе, — кивнув Зедд. — Але думаю, що для тебе буде добре отримувати плату за якусь корисну справу.
— Добре, тоді я приймаю твою пропозицію, чарівник, — посміхнувся Фрідріх.
— Чудово, — схвалив його рішення Чейз. — Мені дуже знадобиться помічник, коли доведеться замикати винуватих бешкетників в підземеллі.
Рейчел засміялася, уявивши таку картину.
Чейз відсунув стілець і встав.
— Що ж, Фрідріх, якщо ми збираємося бути охоронцями Замку, наш обов'язок обійти все і переконатися в тому, що ми організували надійний захист. У такому великому будинку, як цей, допомога Ріккі могла б виявитися дуже корисною.
— Тільки не забудьте про щити, — нагадав Зедд, коли вони виходили з кімнати.
Коли двоє чоловіків вийшли, Рейчел протягнула старому чарівникові ще печива, щоб він міг доїсти чергову порцію м'яса. Її маленькі брови стурбовано зійшлися.
— Коли ми будемо жити тут, ми дуже постараємося вести себе тихо заради тебе, Зедд, — пообіцяла дівчинка.
— Ну, знаєш, Рейчел, Замок досить великий. Я сумніваюся, що ви сильно потривожите мене, якщо ти і твої сестри і брати захочете трохи погратися.
— Правда?
Зедд дістав з кишені старий шкіряний м'яч, розмальований вицвілими блакитними і рожевими зигзагами.
Очі Рейчел здивовано відчинилися.
— Я знайшов цей старий м'яч, — пояснив він, розмахуючи печивом. — Думаю, у нього бували кращі часи, коли хто-небудь бавився з ним. Як думаєш, тобі і твоїм братам і сестрам сподобається кидати ним, коли ви будете тут жити? Ти можеш бігати за ним в залах внизу, скільки тобі завгодно.
Вона від здивування відкрила рот.
— Правда, Зедд? — Недовірливо уточнила вона.
— Правда, — хмикнув старий, дивлячись на її обличчя.
— А я можу пограти з ним в темному залі, який видає смішні звуки. Тоді я непокоїти не буду тебе.
— Гра з м'ячем в цьому дивному місці, повному смішних звуків, навряд чи може доставити мені занадто багато клопоту.
Дівчинка залізла до нього на коліна, обвила руками його шию і міцно обійняла.
— Набагато приємніше обіймати тебе тепер, коли ти придумав, як зняти цей жахливий нашийник.
Поки вона обіймала його, Зедд погладив її по худенькій спинці.
— Так, малятко, так, це правда.
Дівчинка відхилилася назад і подивилася на нього.
— Я так хочу, щоб Річард і Келен теж могли пограти тут з м'ячем, іноді я за ними жахливо нудьгую.
— Я теж, малятко, — посміхнувся Зедд. — Я теж.
— Не журися, Зедд, — насупилася дівчинка, дивлячись на нього. — Я не буду сильно шуміти і постараюся не заважати тобі.
— Боюся, тобі ще багато чого належить дізнатися про гру з м'ячем, — жартівливо погрозив їй пальцем чарівник.
— Дізнатися?
— Звичайно. Сміх нероздільний з грою в м'яч, так само як печиво з тушкованим м'ясом.
Рейчел насупилася її більше, не будучи впевненою, що він говорить правду.
Він поставив дівчинку на підлогу.
— Ось що я тобі хочу запропонувати. Чому б тобі не піти зі мною в одне місце? Там я покажу тобі, що маю на увазі.
— Правда, Зедд? — Обрадувано перепитала вона.
— Правда, — погладив її по світлому волоссю Зедд. Він узяв зі столу м'яч. — Ходімо подивимося, чи вдасться нам показати цьому м'ячу, як треба добре проводити час.
