Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович
Пішли з співами пішо до Мунина — ксьондзи, ієзуїти і багато народу, до хати того чоловіка, співали молитви за ту душу. Ввійшовши до хати, стали ксьондзи говорити до тої душі, а біс голосом жінки відповідав і просив, щоб вони за неї молились. Ті правили службу і молитви, а біс дякував, казав, що має полегшу від їх молитов, і просив покропити свяченою водою ті місця, де він нібито був: то під піччю, то під лавою, то під коритом, де свиней годували, аби їх в тій вірі укріпити і притягти ще більше людей. Ті пильно робили, що їм біс наказував, думаючи, що справді роблять полекшу душі. Пішли по всім краю поголоски, що в Мунині свята душа проявилась; багато людей звідусіль приходило, не тільки латинської віри, але й православної, щоб послухати тої душі і переконатися, ніби то правда, молилися за неї і милостиню давали.
Так пробули латинники в цій прелесті, за біса молячися, з 12 тижнів: по всіх домах молитви, по всіх костьолах служби. Аж Бог схотів охоронити від цієї мани православних, бо вже і з них багато стало відставати (від православної віри), і положив на серце одному, Мартину Грабковичеві на ім’я, шляхтичеві піти й подивитися на ту прелесть. Був він слуга кн. Василя Острозького, чоловік побожний, добрий і в писаннях церковних досвідчений, приїхав з Краківської землі до Ярослава, пішов до Мунина з ксьондзами і з людьми, як ішли з співами до тої душі, і зараз пізнав бісівську прелесть. Поки він не ввійшов до хати, душа говорила ксьондзам, щоб вони не дозволяли входити Русі й іновірним людям, бо коли, каже, вони входять, муки мені прибуває і я не можу говорити з вами, коли ви мене питаєте. Тому проганяли всіх чужовірців, але Грабковичеві не могли заборонити як княжому слузі, і коли він ввійшов і став питати про душу, де вона, бо з його приходом вона перестала говорити, вони показали йому те місце, звідки чути було голос. Тоді він кілька разів кликав: "Чи душа, чи біс, говори зо мною!" — але відповіді не було, і він тоді сказав ксьондзам: "Не давайте, отці, себе здурити, вірте мені, що це не душа, а прелесть бісівська, це біс говорить з вами, щоб збаламутити вас і людей".
Ксьондзи ж йому на це відповідали: "Ти, схизматику, говориш таке на святу душу, а її Бог появив не для нас, а для вас, схизматиків, аби ви переконались щодо чистилищного огня і повернулися до римського костелу!" — і ще багато іншого в наругу йому. Але він відповів: "Коли це не біс, а свята душа, як ви кажете, чому вона не говорить зо мною?" — "Бо, — кажуть, — ти не католик, не нашої віри". — "Нехай говорить з вами, і я тільки аби голос чув". Тоді вони почали її кликати й просити, щоб вона з ними говорила, але вона не відповідала; нарешті, по довгих питаннях: "Чому, свята Ганно, не відповідаєш нам?" — біс стогнучи відповів: "Бо сюди прийшов чужий чоловік". Грабкович, почувши цей голос, сказав: "Як же це ви, ксьондзи, називаючи себе правовірними, не можете пізнати бісівської омани, називаєте біса святим і таку силу людей ведете на погибель? Чи не бачите, що це голос диявола?" І почав його заклинати святою трійцею, аби сказав, чи він свята душа, чи біс проклятий? Біс дуже стогнав, нарешті промовив: "Я не душа", — і всі переконалися, що біс їх манить. Грабкович же сказав ксьондзам: "Бачите, як вас біс манить, і ви вчите людей байкам про огонь чистильний! Перестаньте баламутити людей задля свого прибутку і не ведіть їх замість очищення до геєнни" 1. І почав допитуватися господаря, чи то він, чи хтось з домашніх займається чарами і біса має. Але виявилось, що господар невинний, чоловік простий і добрий, — "поварица єго, се єсть кухарка". Коли її стали пильно допитувати, призналася, що це вона цього біса має з Великої Польщі — "бЂ бо Ляховица". "Але, — виправдувалась, — я цього не казала йому робити, він, що хоче, робить без моєї волі". Ксьондзи з великим стидом вернулися назад і по костелах проголосили, щоб люди не ходили туди, бо виявилося, що то бісовська мана, а не душа. Куховарку ж всадили до темниці і хотіли спалити, але ксьондзи веліли її вночі випустити, аби не ширилися відомості про цю бісівську ману, на більший їх сором" (л. 130 — 2).
Ще різні варіанти чуда на обличеніє унії:
1625 р. була велика пошесть у Вільні, багато народу помирало, і між ними помер протопоп відступницький (уніатський) Михайло Котлубай. Коли пройшла та пошесть, і люди повернулись, вернулись і уніатські ченці до монастиря трійці і стали правити службу за протопопа. Але на першій службі, як служили собором, ієромонах Рафаїл Корсак 2, Валеріян Калонофойський та ін., випивши вино, коли прийшов час причащатися, побачили, що воно обернулося в воду: сама вода була в чаші.
1 Промову Грабковича я скоротив.
2 Пізніший уніатський владика і митрополит.
Дуже схвилювались і докладно розвідувались; виявилось, що священик, відправляючи проскомидію, налив вина і трохи води, і диякон, що подавав священикові, засвідчив, що він сам наливав вино до судини і подав священикові. Послали до винаря, що продав те вино, і він присяг, що вино купили в нього і воно було правдиве. Попробували те вино, що ще лишилося в судині, і відправили службу на іншім вині, і всім, хто знав про це, заборонили оповідати, але так, що, мовляв, священик помилково не налив вина, а тільки воду. Далі наводяться і інші такі історії, як у Грубешові під час коли служив Потій з іншими "схизматиками" і в Берестю під час першого богослуження, відправленого по проголошенню унії, вино перетворилось на воду; далі дописані іншою рукою, не Могилиною, різні міркування на цю тему (л. 48).
Страшний уніатський владика:
"Р. 160... Коли за гріхи наші всі єпископські престоли, крім одного львівського, засіла унія і стала, "як гангрена або канцер", ширитися по всім тілі російської церкви, по смерті першого відступника Діонисія Збируйського відступники посадили на тому престолі Анастасія, званого Пакост 1, з Вільна родом, що вкрав був бурмістрові Лукашеві Бандиковичу кармазина, і якби не втік до уніатів і не постригся в ченці, певно, був би повішений як злодій 2. Цей Пакост по імені мав і життя своє: суворий, немилостивий 3, велике гоненіє підняв на православних по всій єпархії; священиків мучив, з церков проганяв, по церквах двері сокирами відбивав, відчиняв і своїх богомерзьких ієреїв приставляв, а інші тримав запечатані без хвали божої.
1 Було написано Пакост з надстрочним знаком, потім виправлено на Покост, на боці приписано: "иже по сем звашеся Пакост" і це зачеркнено новим чорнилом, XIX віку.
2 Пор. вище цю історію, с. 594.
3 Ці слова були написані вже перед тим і зачеркнені — при них там було: "житіє скверно имущаго".
Прийшовши до Красного Ставу з військом "з трубами і тимпанами", силоміць здобув муровану церкву, розбивши двері; до сусідньої дерев’яної церкви св. Параскеви приступивши, також насильством відчинив двері, але коли ввійшов до олтаря і хотів прочитати молитву перед трапезою, невидима сила божа відтрутила його. Він, на це не зважаючи, ввійшов удруге — те саме. Подумав, що то міщани зробили чари, бо ці невірники в своїм закаменілім серці чарами поясняють, коли Бог чудом відкриває їх безбожність, і бувають тим суворіші й немилостивіші. Розсерджений ввійшов утретє і став молитву читати, але божа сила не тільки від трапези відтрутила, але і з олтаря викинула, так що навзнак упав перед амвоном як мертвий, у всіх на очах. Ледве ожив, і від того часу почав хорувати, до церкви ж потім ні один відступник не важився ходити, і її запечатано. В останній своїй хворобі, за порадою чародіїв, велів свому кухареві, молодому хлопцеві, в себе на очах розтяти черево і кров’ю тою покропити і серце спекти, і, як звір, із’їв його, бо чарівниці казали: коли теплою кров’ю людською покропишся і серце з’їси — будеш здоров.
Але фальшива то була обіцянка: за три або чотири дні наступив його кінець поганий і немилостивий. Бо чорти відірвали йому голову від нечистого його тіла, так що вона впала з ліжка на землю, напрочуд усім — на знак його відступства. Оповідали це нам слуги, що то бачили, особливо Стефан Іляківський, брат протопсалта (першого співця) Печерської Лаври, що був домашнім хлопцем у того відступника і на свої очі це бачив. Ми ж записали це, аби знали всі православні, які наслідки має відступництво" (л. 46).
Похожие книги на "Історія української літератури. Том 6", Грушевський Михайло Сергійович
Грушевський Михайло Сергійович читать все книги автора по порядку
Грушевський Михайло Сергійович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.